Ґротескний слід

«Жахливий доктор Файбс» – фантазійний комедійний горор британського кінорежисера Роберта Фюеста, класика жанру з виразною сюрреалістичною складовою. Цю стрічку, що вона створенна у співпраці з американськими кінематографістами, було випущено на екрани 1971 року.

Інтрига розгортається з того, що на хірургічному столі помирає кохана дружина доктора Антона Файбса. Він вважає, що лікарі – вбивці, вони припустилися смертельної помилки. Якщо так, то кожен із них також заслуговує на смерть. І на смерть страшну – доктор Файбс помщається, наслідуючи десяти карам єгипетським...

Роберт Фюест – услід за першим фільмом – вже наступного 1972 року зафільмував значно менше вдалу стрічку-продовження – «Повернення доктора Файбса». Вочевидь, ставка робилася на непроминального актора, який так переконливо, так феєрично втілював на екрані образ мовчазного, невтішного та нещадного героя.

Річ у тім, що зловісного доктора Файбса, вченого й органіста, грає акторська леґенда фільму жахів Вінсент Прайс. Його кінокар’єра обіймає 55 років, він знявся у 197 стрічках. І є одним з найславетніших майстрів, які зображали лиходіїв на екрані.

Вінсент Прайс знаменито проявив себе як виконавець відповідних ролей в екранізаціях Роджером Корменом – у першій половині 1960-х – творів Едґара Алана По: «Падіння дому Ешерів», «Колодязь і маятник», а також весело інтерпретованого «Ворона», який свого часу демонструвався в «Арґументі-Кіно».

Зрештою, роль Антона Файбса можна вважати однією з найяскравіших у творчості цього актора. Прайс, що він відомий своїм незвичайним, особливим голосом та напівсерйозною-напівжартівливою манерою виконання отримав виграшну й водночас  викличну для себе роль.

Його персонаж, чиє  обличчя спотворене в автокатастрофі,  небагатослівний. Тож доводиться грати багату палітру емоцій за мінімуму слів, а переважно й зовсім без них. Монологи Файбса своєрідні. Акторський малюнок ролі Прайса, про творчість якого готується спеціальний сюжет для однієї з наступних програм, – дещо ґротескний. Утім, ґротескне забарвлення притаманне також і грі інших виконавців, що, зрештою, вкладається до загальної стилістики фільму.

Взагалі ж, образ «жахливого доктора» є доволі звичним і навіть невід’ємним для цілої низки стрічок жанру – фільму жахів. Тому не випадково спеціальний сюжет у програмі присвячений саме йому.

Лишається додати, що мотиви фільму «Жахливий доктор Файбс», особливо ж, звісно зображення вигадливих убивств із біблійним підтекстом, очевидно відлунюють у сюжетній та художній практиці сучасного кінематографа.

Їх можна зауважити, скажімо, в таких доволі різних за мистецьким наповненням кінотворах, як психологічний трилер Дейвида Фінчера у стилі неонуару «Сім» та у відомій горор-серії під назвою «Пилка». В кожнім разі, кривавий слід «Жахливого доктора Файбса» тягнеться і тягнеться...