Гаряча зима...

Дивно виходить... Наші лідери мене смішать з високих трибун, а мені не смішно. А тільки дедалі сумніше.

Чому наш Президент так полюбляє говорити про те, що буде зроблено, і так не любить звітувати про те, що вже було зроблено?

Може, тому, що тоді не було б про що говорити?

А винесення всього у майбутнє — справа зручна та приємна. Це розумів ще герой східних казок Ходжа Насреддін, який обіцяв падишаху за 20 років навчити віслюка говорити людським голосом, справедливо вважаючи, що за такий термін або падишах, або сам Ходжа, або віслюк помре і питання вирішиться саме собою. Згадувався й інший герой сатиричної традиції, незабутній турецькопідданий Остап Ібрагімович Бендер, який зачарував провінційних любителів шахів міражами Нью-Васюків. Були й серйозніші асоціації, замість В.А. Зеленського на трибуні Верховної Ради мені примарилися мої дитячі роки, з’їзди КПРС і маленький товстий чоловік, який гарантував, що 1980 року настане в СРСР повний комунізм. І виявилося, що тепер це все, а головне закінчення війни з Росією, неможливе без прямої задушевної розмови Зеленського з Путіним. Що означають «прямі переговори» з Кремлем, яких так прагне Зеленський? Це означає без США, Німеччини та Франції, ґрунтуючись виключно на дипломатичній геніальності нашого Президента, на його здатності переконувати та зачаровувати.

Але які шанси має КВК перемогти КДБ? Путін — один з найкращих вербувальників в історії його відомства. Раніше, коли він був дрібним чекістським опером, його талант не міг повною мірою розвинутися, але тепер, коли він отримав диктаторську владу у величезній країні, всі умови для цього є. Та й більш ніж 20-річний досвід керівництва Росією, досвід політичних інтриг, організації переворотів, хаосу та заколотів в інших країнах, досвід провокування та проведення загарбницьких воєн — це не можна ігнорувати. А Зеленський? Його досвід та його талант не в політиці, а в шоу-бізнесі. Іншого досвіду він не має.

Щоправда, незважаючи на маніакальне прагнення нашого Президента за будь-яку ціну (зокрема й для України) зустрітися з господарем Кремля, Росія регулярно дає щигля по носу нашому лідеру, заявляючи, що зустрічатися Путін не хоче й не буде. Ну й що ще господареві Банкової треба? Він, звичайно, оточував себе не найрозумнішими людьми, але навіть з їхнім рівнем інтелекту давно можна було зрозуміти, що єдине, що цікавить Путіна, — це капітуляція України. Ось тільки заради цього він може зустрітися з Зеленським. Запитання: на Банковій готові здати Україну Кремлю? Обґрунтування цієї дурної та небезпечної ідеї зустрічі з російським диктатором має якийсь жалюгідний характер: мовляв, треба ж якось звільняти наших полонених. І що, щоб їх звільнити, пожертвувати Українською державою та 40 мільйонами українців?

Якщо Банкова так дорожить нашими полоненими, то навіщо віддали просто так Цемаха, який міг стати ключовим свідком на процесі з приводу знищення малазійського авіалайнера з усіма його пасажирами? Адже за нього можна було багато отримати у Путіна, який би нервував, що там могла б розповісти ця людина.

Навіщо треба було «зливати» операцію щодо «вагнерівців»? За них можна було звільнити багатьох наших полонених. Навіщо треба було провалювати операцію зі звільнення наших людей у концтаборі «Ізоляція» у Донецьку? Зеленський хоче воювати за Україну так, щоби не засмучувати Путіна. Такі тенденції були й у Порошенка, він за них розплатився на виборах 2019 року.

В особливі переживання Банкової щодо наших полонених я не вірю. Хтось із російських «кротів» в офісі Президента навіяв главі держави самогубну думку про «міжсобойчик» з Путіним, а легенди про полонених, про страх завдати шкоди іншим пасажирам літака у разі арешту «вагнерівців» — це спроби виправдати абсурдну ідею про «прямі» бесіди загарбника з жертвою агресії про капітуляцію жертви.

Зеленський каже про боротьбу з олігархами. І де ця боротьба? Не треба боротися з усіма. Нехай переможе бодай одного олігарха — Коломойського. Проти нього тривають судові розгляди у США, Британії, Ізраїлі. А в Україні Коломойський робить усе що хоче. І хто повірить, що така поведінка можлива без заступництва першої особи? Нардеп Олексій Гончаренко сказав, що Зеленський був упевнений, що Путін воює проти Порошенка, а не проти України. А тепер до нього має дійти, що Путін прагне знищити Україну як таку. З Путіним треба говорити разом з посередниками, а не віч-на-віч. Гончаренко закінчив так: «якщо Зе вийде з цих переговорів з капітуляцією, то це дасть мені право боротися за його зняття з посади». Московський диктатор останнім часом вимагає, щоб Захід дав йому гарантії невступу до НАТО цілої низки країн, і насамперед України. На це не може піти НАТО, бо такі гарантії перетворять НАТО на підвладну Москві структуру, на те, що китайці називають «паперовим тигром». На це не може погодитись Україна. Як слушно зазначила нардепка Інна Совсун: «Відмова від вступу до НАТО — це відкладена смерть України».

Зеленський налякав ще однією обіцянкою: запровадити у нашій країні «множинне громадянство». Знову за Коломойським, це він на закиди щодо подвійного громадянства сказав журналісту: «То не можна мати два громадянства, а в мене — три». Україну під час війни перетворять на прохідний двір, де маси людей, що живуть далеко від України, обиратимуть нам владу, купуватимуть українську землю, вирішуватимуть найважливіші питання розвитку держави. І наші голоси, тих, хто живе в Україні, розчиняться у їхній масі. Уже є картка закордонного українця, і цього цілком достатньо, якщо говорити про інтереси діаспори. Але, здається, закон про «множинне громадянство» ухвалюється на користь тих, хто його вже має...

Нещодавно член парламентської фракції «Слуги народу» Качура розповів, що подав депутатський запит про подвійне громадянство шефа своєї фракції Арахамії та лідера партії «Голос» Кіри Рудик. Кіра Рудик мала цікаву розмову з ведучою телеканалу «Україна-24» Наталкою Влащенко, яка її про це запитала. Запитання про подвійне громадянство Рудик Влащенко повторювала тричі. Щоразу, вдаючи, що вона не розуміє запитання, мило посміхаючись, Рудик відповідала: «Я народилася в Україні. Я українка». Але ж не про це запитували, а про те, чи є у лідера партії «Голос» ще один паспорт, у цьому випадку американський, окрім українського.... Рудик від прямої та конкретної відповіді ухилилася.

І все-таки головним залишається питання протистояння російській агресії. Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін сказав на телеканалі «Еспресо»: «Треба не панікувати, а готуватися до відбиття нападу». Він поскаржився: «Я не почув від Зеленського нічого про стратегію захисту України. Треба збільшувати наш військовий бюджет. Давайте серйозно зміцнювати нашу територіальну оборону. Не треба вилучати зброю у тих, хто готовий захищати Україну». І ще: «Чому досі немає закону про колаборантів, тоді як Росія готує нові окупаційні адміністрації для нашої країни?»

Дозволю собі висловити здогад, що поступово перетворюється на переконання. Може, тому, що влада у нас в Україні контролюється колаборантами?