Герої нашого прайм-тайму

Вже котрий місяць час пізньої вечері в нашій сім’ї припадає саме на «вистави анатомічного театру» відразу на трьох (!) телеканалах. «Чортова служба в шпиталі «МЕШ» (СТБ), «Шпиталь «Чиказька надія» («1+1»), «Швидка допомога» (НТВ). Причому останні два з першої хвилини можна розпізнати лише за логотипом на екрані та мовою дубляжу.

І хоча тематична й візуальна специфіка мало сприяють процесу засвоєння їжі, ми наполегливо продовжуємо віддавати перевагу кожному по черзі. Й чим довше триває ця щовечірня посвята в симптоми та діагнози, тим нав’язливіше питання: чому ж все-таки ми дивимося медичні серіали?

Будь-яке професійне середовище зсередини — досить екзотичне, щоб відповідати специфіці серіального жанру в не меншій мірі, ніж натура та вдачі Латинської Америки. А вже якщо йдеться про медицину, то професійна екзотика тут унікально поєднується з нашою загальною до неї, хоча б мінімальною, причетністю. Адже навіть найздоровішим відомі фізичні та душевні муки, що супроводжують хвороби. Болісне очікування і катарсичне вирішення лікарняних перипетій. Та й антураж — будь-то сучасної західної клініки чи польового військового шпиталю 50-х — саме по собі видовище вражаюче.

Основний же виграшний момент епопей охорони здоров’я, без сумніву, — образ лікаря, вже внаслідок екстремальності професійних ситуацій вбраний у ореол супергероя так само природно, як у білий халат.

Сексапільні та в міру ексцентричні інтелектуали-роботоголіки, які щодня рятують людське життя й при цьому не вільні від психологічних, етичних і життєвих проблем, але незаплямовані бізнесом і політикою. Ці нетутешні (бо американські) янголи-охоронці людських тіл вселяють нехай і чиказьку, але все ж надію...

№243 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»