«Гладіатори» української телеарени
Новинний штиль — горе для журналістів. Проте це горе трапляється у них влітку регулярно, тому в літній сезон ми бачимо по телевізору сюжети, яких за умови більшого вибору новин і не побачили б — про новонароджених в тераріумі одного із зоопарків, про те, як один із журналістів оббризкав Тома Круза, коли той давав інтерв’ю, та ін. Зате, здавалося б, такий захід, як «міні-Давос», журналісти повинні були б відпрацювати максимально широко і глибоко. І сюжетів про цю подію дійсно було вдосталь. Їхній загальний зміст — не все так вдало складається в Україні з інвестиціями, як обіцялося, та й всі обіцянки викреслити зі словника чиновників слово «реприватизація» вже нікого не переконують і не заспокоюють. Навіть підписання меморандуму «про ненапад» на власність сприймаються не інакше, як політичний хід. Найцікавішим з показаного була перепалка Віктора Пінчука і Віктора Ющенка — з приводу хабарів, які повинні були викоренити в принципі. Але поки, як привселюдно заявив на форумі Пінчук, відбувається зворотне, — хабарні ставки стали більш масштабним, в їхню «вагу» тепер включається ризик бути спійманим. Ющенко це обвинувачення тут же парирував — так, мовляв, тепер за потрібне рішення суду по «Криворіжсталі» пропонують 10 млн. Зал вибухнув сміхом і аплодисментами. Тепер про те, чого не зробили наші «телегладіатори», які систематично обходять гострі кути і замінюють бої в інформаційному полі на ні до чого не зобов’язуючі погладжування. Там, на цьому «міні», Ющенко назвав підприємства, які ще залишилися в державній власності, але з якими держава готова розлучитися, щоб продемонструвати потенційним інвесторам добрі наміри. Телеканали показали цю частину промови Президента з переліком нових жертв приватизації, та й усе. Ніхто (!) не спромігся дати хоча б коротку інформацію про те, що саме готова продати держава: що засуджене до продажу підприємство виробляє, який прибуток від цього отримує, які наслідки для внутрішньої і зовнішньої політики може така «здача» спричинити. Миколаїв, наприклад, у стані шоку від того, що в цьому переліку — об’єднання «Зоря-Машпроект», аналогів якому немає в Росії, яка намагається створити щось подібне, але доки невдало, тому купує наші газові турбіни. І не тільки Росія. Був минулого тижня і ще один провал, що стосується нашого південного міста. Міністр транспорту і зв’язку Євген Червоненко намагався представити колективу ДП «Дельта-лоцман» їхнього нового керівника. Але в офіс підприємства його навіть не пустили, а коли він мав намір зачитати наказ про призначення на сходинках перед будівлею, його зашикали і відключили мікрофона. Скандал? Ще й який. Але сюжет про це показали тільки у вечірньому випуску «Вікон» на СТБ. Чому? Не хотіли образити міністра? Не виникло бажання вникнути в суть конфлікту? У будь-якому разі телеглядача залишили без того, заради чого він і вмикає телевізора — без інформації.
Зате нам широко і смачно демонстрували народні гуляння на Трійцю — хороводи, вінки, дівчат та. ін. А «5 канал» навіть віддав свою студію під «дуель» священика з етнографом, щоб розібратися, де тут релігія і віра, а де — щось інше. Ні, все дуже цікаве і, напевно, потрібне. Але потрібне не тільки це.
Ось Микола Томенко, наприклад, у «Докладно з Дмитром Кисельовим» (ICTV) пообіцяв обнародувати список депутатів Верховної Ради, які поліпшили свої житлові умови за рахунок платників податків. Причому Кисельов наполягав на тому, щоб цей список був таки повним, «інакше це буде розправою». Ну, припустимо, буде такий список. Припустимо, в ньому дійсно будуть всі — і «ваші», і «наші». І що, вони почервоніють від сорому або ключі від квартир віддадуть бездомним? У тій же програмі інший гість Кисельова, голова Дніпропетровської обласної держадміністрації Юрій Єхануров виклав своє бачення просування України до Європи. Він не погодився із твердженням, що «багато що з обіцяного урядом відкладається». Просто, виявляється, не всі в нинішній владі цілком усвідомили, що вони вже не в опозиції, а у владній «обоймі». І насамперед це стосується парламентської продержавної більшості. А з приводу «походу на Європу» запропонував зворотний процес — «притягнути» Європу сюди за «допомогою впровадження у життя» європейських стандартів. Але ж чому вони європейські, ці стандарти? Поза Європою життєві цінності хіба інші?
Стосовно решти, то не поміченою не залишилася дата початку війни. УТ-1 показав документально-публіцистичний проект «Зворотна сторона війни» — про те, якою була Україна до початку і під час Другої Світової війни, з побутовими подробицями, настроями суспільства, розповіддю про репресії тощо. Незважаючи на те, що подібних проектів було на ТБ вже немало (особливо в травні), цей виявився оригінальним саме завдяки деталям і подробицям. Канал «СТБ» відзначився російським документальним фільмом «Останній міф» автори якого за допомогою аналітичних вишукувань Віктора Суворова спробували розвіяти «міф» про беззастережне віроломство Німеччини. З приводу фільму та версій Суворова можна посперечатися, одне безперечно — дивитися і слухати це цікаво, це тримає глядачів біля телеекранів. Чого не скажеш про телевиклад подій нинішніх.
