Останніми тижнями у країні відбувається буквально вибух в інформаційній сфері. З одного боку, його детонатором стало створення ДАК «Укртелерадіо» й зміна керівництва Національної телекомпанії, виселення з орендованого приміщення газети «Киевские Ведомости», розпорядження Президента «Про додаткові заходи щодо поліпшення інформаційної діяльності», що фактично дало старт боротьбі за регіональні ЗМІ в передвиборній кампанії... З другого — реальна заклопотаність політологів, соціологів, журналістів, депутатів щодо тієї ролі, яку готують нашим ЗМІ під час президентської гонки зацікавлені особи. Заклопотаність ця виливається на сторінки газет, в ефір телерадіокомпаній, в кількість дискусій, що різко зросла, навколо взаємостосунків преси і влади...

Росія вже пережила подібний «пресовий» бум під час виборів, що стали переможними для Єльцина. Багатший досвід у російських журналістів і в спілкуванні з олігархами. Більш фундаментально там розроблені (на практиці!) і питання розвитку і громадського, і державного ТБ в умовах посттоталітаризму. Тому поговорити про проблеми свободи слова і відповідальність ЗМІ з нашими московським колегами — відомими тележурналістами — нам видалося вельми доречно. Для початку московський кореспондент «Дня» Вікторія Бєлопольська говорить із автором та ведучим «інформаційно-паразитичної» програми «Итого» і сценаристом «Кукол» (НТВ) Віктором Шендеровичем і ведучим передач «Зеркало» і «Подробности» (РТР) Миколою Сванідзе.

— Є думка (можливо, умотивована), що телеведучі, котрі володіють певним паблісіті, висловлюючись вульгарно, «закріплені за олігархами» або певними політичними силами. Наскільки це є актуальним для вас?

Віктор Шендерович: — Я не знаю, можливо, якийсь олігарх мене за собою і закріпив, однак я не в курсі.

Микола Сванідзе: — Абсолютно не актуально. Насправді мова йде не про телеведучих, а про телеканали, які за кимсь «закріплені». Наш канал — державний. У мене є свої природні уподобання й антипатії, але, не будучи залежним ні від одного імені або фірми матеріально, я не перебуваю ні з ким у «васальних» стосунках, тобто, ні за ким не «закріплений».

— Це нормально, що той, хто платить, може замовляти музику, котра влаштовує його. Але яка міра вашої журналістської свободи в роботі всередині НТВ?

В. Ш.: — Тиску на себе і програму не відчуваю, відчуваю увагу й турботливість — мені не заважають, у нас із керівництвом НТБ взаємні людські зобов’язання. Є політична реальність, я «інфан террібль» — нікого, окрім себе, не репрезентую, це всі розуміють. Проте і я розумію, що лиш тільки дозволю собі зайвого — складності виникнуть у телекомпанії, тому я намагаюся виважувати удар. Кордонів поки не відчув. Але Гапоном, провокатором виявитися не хочу.

М. С.: — РТР — канал, що має, з одного боку, високий ступінь незалежності, саме тому, що він державний. Можливо, найвищий ступінь незалежності, порівняно з усіма іншими існуючими нині телеканалами. З другого ж боку, він має слабку міру політичної захищеності своїх вищих менеджерів. Вони всього лише держчиновники. Отже, у нашої «незалежної державності» є і свої плюси, і свої мінуси, і однозначний «діагноз» поставити не можна.

Міра ж моєї журналістської свободи максимальна. І лімітується вона тільки моїм «внутрішнім редактором», тобто досвідом, почуттям міри і небажанням, боязню зашкодити. Тобто «підстрибнути», як пише Фазіль Іскандер, без користі для країни загалом.

— Наскільки важливе особисте знайомство впливового телеведучого з «тими, хто замовляє музику»? З олігархами — чи з конкретними державними особами?

В.Ш.: — Особисте знайомство з Гусинським? У моєму випадку це дуже відносно. Ми одночасно навчалися в ДІТМсі — на паралельних курсах. Гусинський — на режисерському факультеті, а я закінчував табаковську студію. Про це ми розмовляли хвилини зо дві, коли зустрілися на одному з вечорів НТВ. І в ході нашої співбесіди він музику не замовляв: інтелігентна людина, знає, що я не ноти пишу.

М.С.: — У моєму випадку особисте знайомство, як і моя особиста популярність, просто допомагає в роботі, до мене більш охоче йдуть на програму. Ну і, звичайно, легше добувати інформацію.

— За яких обставин ви облишите місце теперішньої служби з ідейних міркувань, що може настільки вивести вас із себе?

В.Ш.: — Я прийшов працювати на НТВ, бо знав: тут зможу працювати. Зрозуміло, що я не зміг би працювати, скажімо, на каналі «Московия» (московський регіональний телеканал помірно-націоналістичної орієнтації, — В.Б.), так би мовити, з технічних причин. Однак і з НТВ піду, коли зрозумію, що мене намагаються використати, якщо побачу, що телекомпанія вже надміру займається не інформацією, а лобіюванням своїх або чиїхось інтересів.

М.С.: — Причина може бути лиш єдина: якщо мені будуть заважати вільно працювати, спробують диктувати.

— За яких умов контракт із вами може бути розірваний керівництвом НТВ?

В.Ш.: — У нас джентльменські домовленості: керівник інформаційного віщання О.Добродєєв виявив бажання працювати зі мною. Проте зі штату НТВ я можу бути виключений, коли, наприклад, підставлю телекомпанію. Як це було, приміром, із відомим і прекрасним журналістом Андрієм Черкізовим. У своїй програмі «Час бика» він назвав президента Білорусі хамом. Тетяна Мітюкова вибачилася за нього в ефірі, від нього вимагалося лиш підтвердити в ефірі це вибачення. Він відмовився навідріз. Контракт із ним було розірвано. Хоча нічого не маю проти черкізовської оцінки Лукашенка по суті, з прямим опублікуванням цієї оцінки в ефірі загальнонаціональної телекомпанії погодитися не можу. Коротше, моє звільнення — питання не принципової, а гомеопатичної властивості, питання дозування моїх оцінок.

М.С.: — Мабуть, у випадку принципової незгоди з моєю позицією або ж великого політичного тиску.

— Наскільки сумірні відповідальність телеведучого перед телекомпанією та її інвесторами і відповідальність перед глядачем? Яка з відповідальностей сильніша?

В.Ш.: — Вибачте за пишномовність, але відповідальність перед глядачем для мене не пустий звук. Саме вона й сильніша за все. Я розумію, що я — видих цих людей, моїх глядачів. Вони наче набрали повітря в легені, а сказати, видихнути можуть тільки близьким, сусідові. Друга за значимістю моя відповідальність — відповідальність перед телекомпанією. Перед О.Добродєєвим — у мене особиста відповідальність, людська. Ніякої цензури я не відчуваю. Від мене тільки й вимагається — писати смішно. І вчасно.

М.С.: — Це дуже тонке запитання. Однозначної відповіді в мене нема. Думаю, для журналістів, які працюють на приватних каналах, відповідальність перед «фірмою» вища. Для мене важливіша відповідальність перед самим собою.

№198 16.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»