І все ж таки... Свій чи чужий?
Що ми знаємо про НАТО? Те, що англійська абревіатура розшифровується, як Північноатлантичний військовий блок? І те, що вже доволі довгий час, відтоді як Президент Кучма офіційно заявив про курс країни на членство в НАТО, деякі політики шарахаються від цього слова, а інші не розуміють причин такої паніки? Система розпізнання «свій-чужий» у цьому випадкові не спрацьовує, точніше в кожного спрацьовує по-своєму. Так — друг чи ворог? підтримка чи використання? допомога чи пастка? Зараз на ці запитання намагається наочно відповісти 10-серійний фільм Вадима Кастеллі в нічному ефірі каналу «1+1» і програми «Документ» — «НАТО: свій чи чужий?»
Оскільки з самого початку творці фільму орієнтувалися на перший показ у ефірі «1+1», разом із командою проекту країнами Європи поїхала й журналістка ТСН Мар’яна Воронович.
— Проїхавшись країнами Європи, що ви можете сказати — яке ставлення до Північноатлантичного блоку у звичайних громадян інших держав? Наскільки жителі країн, які ви проїжджали, обізнані в цьому питанні? Які відповіді ви запам’ятали? Часто чули у відповідь стандартні фрази?
— Цілком різне, як і буває в демократичних країнах. Хоча переважає позитивне. Однак ми зустрічали людей, котрі були захоплені членством своєї країни в НАТО, але й не бракувало тих, хто його лаяв. Що їх об’єднувало — опоненти могли нормально пояснити, чому вони позитивно чи навпаки оцінюють Північноатлантичний Альянс. Для мне найцікавішими у цій подорожі були країни Східної Європи та Прибалтики — наші колишні сусіди по соцтабору, котрі вже стрімко помчали від нас уперед. Рівень обізнаності про НАТО пересічних мешканців там дивує. Щоправда їм пощастило із солідарністю з питання НАТО поміж політичної еліти. Тож взявши курс на євроінтеграцію, тамтешні уряди одразу почали роз’яснювати своїм громадянам, що таке НАТО та ЄС, як ці організації працюють, що дасть країні вступ до них тощо. Причому не агітувати, а саме пояснювати. На різних рівнях та для різних цільових аудиторій. Показовим для нам був один випадок у Польщі. Ми їдемо, дивимося — дід оре у полі вручну. Ми до нього з камерою та мікрофоном, питаємо — діду, а що воно таке — оте НАТО? Дід прибрав поважного вигляду і .. детально нам пояснив, що це таке, чому Польщі там добре, і чому деякі досі лишаються противниками НАТО. Однак не варто думати, що такий поворот стався за якийсь там рік чи два. Мовляв, швиденько пояснили і отримали суспільну згоду на вступ до альянсу. Свого часу люди у Східній Європі також жили стереотипами про альянс, але тепер для них НАТО є синонімом політичної стабільності, успішного розвитку та спільних цінностей в рамках європейської спільноти. Робота з громадською думкою є ключовою для політичної еліти, як тільки вона досягла консенсусу щодо напряму зовнішньої політики. Це давно вже прописна істина. Шкода, що в Україні поки що немає ні того, ні того.
— Одне з питань, на яке хотіли знайти відповідь творці фільму — НАТО нам ворог чи друг? Яке у вас склалося враження?
— Щоб дати відповідь на це запитання, ми витратили 2 місяці, проїхали 15 країн та зняли 10-серійний фільм. Ми якраз і хотіли уникнути відповіді однією фразою чи одним словом, адже у нас так часто грішать навішуванням ярликів. Захід вже давно перестав міркувати такими категоріями, там не ділять на два табори і не говорять про країн-ворогів. Можливо, тому і НАТО для багатьох, зокрема і в Східній Європі, далеко не в першу чергу військова, оборонна організація. Сподіваюся, кожен із глядачів знайде у нашому фільмі відповідь для себе.
— Є щось спільне — закономірності розвитку, існування, умов життя — між країнами-членами НАТО? Тобто, який вплив здійснює альянс?
— Вступ до Альянсу означає серйозні реформи усередині країни, причому не тільки у військовій сфері, як дехто хибно вважає. Безумовно, це перехід до професійної армії, гідна зарплата військовим, нормальні побутові умови служби, жінки в армії нарівні з чоловіками, відсутність муштри, дідівщини та нарядів, і багато інших моментів. Але бути членом НАТО — це також мати певні стандарти в економічному житті, в сфері дотримання прав людини, подолання корупції зрештою. Це особливо яскраво видно по країнах — нових членах НАТО. Приміром, Польща та Прибалтика — країни, де помітно динаміку розвитку економіки, а головне — спосіб життя та мислення людей мене вразили. Звісно, це сталося не лише завдяки членству в Альянсі, але й не без того. Тому там НАТО радше сприймають, як невід’ємну частину інтеграції країни в європейські структури. Причому членство в альянсі є показником не тільки для мешканців країни, але й для решти. Наприклад, у Ризі мене вразила кількість туристів, особливо німців, та іноземних інвестицій, котрі було видно неозброєним оком. Тож я вирішила зробити репортаж трохи осторонь нашої основної теми про НАТО, а саме — як така маленька країна як Латвія презентує себе та приваблює іноземців. І отримала дуже влучну відповідь від пари німецьких туристів. Вони вперше були у Латвії, бо донедавна думали, що це корумпована та нестабільна пострадянська країна. Але коли дізналися, що Латвія є членом ЄС та НАТО, негайно зібралися досліджувати поки незнайомий їм туристичний напрямок. І навіть подумують, чи не відкрити їм тут свій невеличкий бізнес. Себто для них членство країни в євро- атлантичних структурах є гарантією стабільності країни, куди можна їхати на вікенд та вкладати гроші.
— Були під час поїздки нестандартні ситуації? Вадим Кастеллі казав, що ви навіть ночували у шведському лісі з ведмедями.
— Уся наша подорож — суцільна нестандартна ситуація. Почнем з того, що ночувати часто доводилося в казармах, і відповідно — вставати вранці з усіма на зарядку та військову підготовку. До речі, для дівчат ніхто поблажок не робив, адже у багатьох західних країнах жінки служать в армії нарівні із чоловіками. Бували ситуації і кумедні — наприклад у Німеччині ми заблукали у пошуках нічлігу і вже розпаковували наші спальні мішки в невеликому переліску. Аж чуємо — мчать кілька поліцейських машин з сиренами, оточують нас і вимагають зупинитися. Виявилось, що їх викликали місцеві мешканці, побачивши як ми, далеко за північ, кілька годин поспіль підозріло кружляли вулицями міста. Дізнавшись в чому справа, поліцейські посміялися і відвезли нас з почтом до найближчого готелю. А зранку приїхали давати інтерв’ю про НАТО. До речі, найбільш цікаві ситуації, в які потрапляла наша знімальна група, можна побачити у фільмі — камера у нас була завжди напоготові.
— Кажуть, що вас проводжали трохи не з мітингом — «за» і «проти» НАТО?
— Коли ми стартували з Софіївського майдану, там зібрався гурт переважно противників НАТО, котрі спробували нам довести марність нашої ідеї. Потрохи почали збиратися ще зацікавлені перехожі і купка людей переросла у мітинг «за» і «проти» Альянсу. Думаю, зайве казати, чиїх прихильників було більше. А сумно те, що спитайте будь- кого із противників НАТО, що це таке — мало хто здобудеться на бодай якусь відповідь. Стереотипи на рівні радянських, багато хто відповідає штампами, нав’язаними певними політичними силами, навіть не замислюючись над словами. Тому люди дійсно не знають, що таке НАТО, адже в нашій країні інформаційно-освітницька кампанія про НАТО чи навіть Європейський Союз ледве дихає. Так що можна сказати, що перед від’їздом проблема ставлення українців до НАТО постала перед нами, як на долоні.
— Всі лояльно поставились до вашої подорожі у зв’язку з цим проектом?
— Я готувала сюжети для ТСН під час нашої подорожі, тому керівництво новин відпустило мене у таке тривале відрядження без питань. Більше переживали колеги по роботі — після того, як я записала стенд-ап до сюжету про жінок у польській армії — у військовій формі, на БТР, вони все запитували, чи не спало мені на думку часом там залишитися. Тим паче, що умови в армії там для жінок дуже привабливі.
