Iнформаційна безпека: як укріпити

Виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов висловився в тому сенсі, що слід було б підсилити інформаційну безпеку. Важко з ним не погодитися. Тим паче що деякі наші журналісти патетично виголошують: «Чому ми програємо інформаційну війну?», забуваючи, що їм слід це питання адресувати самим собі. Ось нещодавно одна журналістка на телеканалі «УНІАН» запитала гостя студії: як проголосує Донецька область, якщо референдум усе-таки відбудеться? Вона навіть не поперхнулася, назвавши референдумом сепаратистську провокацію кремлівських терористів і диверсантів, заплановану на 11 травня.

За всіма опитуваннями, абсолютна більшість населення цього краю виступає за єдину Україну. А за результатами комедії, яку, можливо, проведуть озброєні банди, все буде навпаки. Потім буде заклик до Росії ввести війська на Схід України й захистити результати фарсу. Ось навіщо потрібні подібні псевдоголосування.

Аби не програвати інформаційних воєн, журналісти мають бути гранично точними у визначеннях і думати, що говорять. Навіть якщо йшлося про можливе опитування про цілісність країни, чи то разом з президентськими виборами, чи то після них, журналістам не завадило б розуміти, що жодні адекватні опитування або референдуми неможливі в умовах збройного терору, коли люди залякані й мають усі підстави боятися за свою безпеку. І ми не дізнаємося, якою насправді є думка наших співгромадян у проблемних регіонах.

ПРОПАГАНДА ПОРАЖЕНСТВА — СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНА

Ось іще приклад. Є такий в Україні Перший діловий телеканал. Раніше багато хто ототожнював його з Партією регіонів. Нещодавно авторові довелося спостерігати дискусію політологів Олександра Палія та Василя Стоякіна. Агресивна ведуча Тетяна Чугаєнко нападала на Палія й підтримувала Стоякіна, який усіляко дискредитував антитерористичну операцію на Сході країни, злорадів і провіщав безліч неприємностей Україні. Він ототожнював Майдан у Києві та проросійських терористів у Донецькій і Луганській областях. Згадалися слова нардепа Андрія Павловського в програмі на телеканалі ТВІ: «Олігарх Курченко втік, але його ЗМІ залишилися й продовжують свою роботу».

На радіо «Вести» чи то український журналіст у Росії, чи то російський в Україні Матвій Ганапольський спантеличив слухачів дискусією про те, чи не слід передати наш Схід Росії й чи треба боротися за тих людей, які не хочуть жити в Україні...

Не заперечуючи, що більшість жителів цих регіонів за єдину Україну, прикидаючись дурником, Ганапольський запитував: чому проукраїнські громадяни в Донецьку й Луганську не виходять на вулиці? По-перше, виходять, що в тих умовах є справжнім героїзмом. А якщо не роблять цього так часто й активно, як хотілося б Ганапольському, то тому, що там озброєний російський спецназ, там вбивають депутатів місцевих рад, там проросійські банди жорстоко б’ють прибічників України.

А крім того, люди не можуть зрозуміти, є сильна й послідовна влада в центрі країни чи вони можуть розраховувати лише на себе. З’явилися ті, хто дійшов другого висновку й починає діяти самостійно, відповідно до обставин, що склалися. Вони озброюються й називають себе «чорними чоловічками» на противагу «зеленим чоловічкам» і вже ведуть свою автономну боротьбу за Україну. Пропаганда ж пораженства й капітулянтства є смертельно небезпечною для нашої країни в нинішніх умовах. Вона тим паче небезпечна, що ведеться в цьому випадку нібито українськими ЗМІ, нібито «своїми» й атакує зсередини. Боюся, що не обійтися нам без введення (поки не пізно!) військового стану й жорсткої військової цензури, оскільки дефіцит розуму й відповідальності — це хронічна хвороба вітчизняного  журналістського корпусу. А  ще й банальне неуцтво. Днями на одному радіоканалі почув суб’єкта, якого журналістка представила «експертом». «Експерт» прорік знаменну фразу: «Головне розвідувальне управління ФСБ Росії». Неосвічена журналістка проковтнула без питань і заперечень. ГРУ — є одним з управлінь Генерального штабу збройних сил РФ і до ФСБ (політичної поліції та контррозвідки) стосунку не має. Не треба плутати військову розвідку з політичною поліцією. Отже, керівникам ЗМІ слід цікавитися тим, яку продукцію дають їхні журналісти.

ДІЯТИ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ

У програмі «Шустер — LIVE» нардеп Петро Порошенко чітко й однозначно (що рідко трапляється з нашими політиками) розставив усі акценти в оцінці актуальних подій: терористи розуміють лише мову сили, вони мають або сидіти на лаві підсудних, або бути знищені. До речі, вельми образно із цього приводу висловився президент Білорусі Олександр Лукашенко: «Там, в Україні, терористи якихось переговорів вимагають. Які переговори? Вони б у мене вже давно на стовпі бовталися». Знаючи вдачу Бацьки, можна не сумніватися...

Шустер поскаржився, що в Горлівці терористи захопили міськраду, міліцію, люди не захищені, у них зростає відчуття, що центр їх зрадив. Горлівська міліція трималася п’ять днів, але, не отримавши ніякої підтримки, здалася атакуючим.

Турчинов зробив дивну заяву: влада не контролює Донецьку й Луганську області. Але після таких заяв посадові особи або йдуть у відставку, або оголошують загальну мобілізацію.

Так, силові структури не зміцнилися за 23 роки незалежності, а повністю, особливо за останні кілька років, прогнили. Але є десятки тисяч вірних Україні людей, офіцерів запасу, які вимагають поставити їх на службу країні. Влада мало на них реагує. Урешті-решт, дайте зброю патріотам України, в антиукраїнських сил вона й так є...

За словами Петра Порошенка, 200—300 осіб у Донецькій, і стільки ж у Луганській областях, тероризують Донбас. Місцева ж влада веде себе провокаційно, двозначно. У місті Слов’янську, як стверджував Порошенко, штаб терористів очолює психічно хвора людина Пономарьов, який приїхав із Санкт-Петербурга. Шустер зачитав лист бізнесменів з Луганська, які вимагали провести спецоперацію навіть з жертвами й звільнити місто. На думку нардепа, якщо влада не почне діяти ефективно, ми діждемося масових вбивств. Чи не про це свідчать події в Одесі? У місті утворився цілий наметовий табір озброєних екстремістів, і ніхто чомусь їх не знешкоджував. А треба діяти на випередження. Інакше випереджати постійно будуть вороги України. Порошенко навів приклад адекватних дій українських військових, коли офіцер на бронетехніці, оточеній союзниками терористів з місцевих жителів, висмикнув чеку з гранати й «живий щит» негайно розбігся, оскільки ці люди прийшли постояти на шляху військової колони за 300 гривень, вмирати за 300 гривень вони не згодні. На одній з наступних програм «Шустер — LIVE» нарешті з’явилися брати Клички. А Віталій навіть вирішив висловитися в цей важкий час.

Шустер навіщось випустив Добкіна. Чи доречно це сьогодні? Добкін звивався вужем, щоб і свою позицію (про «український фронт» і його Харківський з’їзд ми ще не забули) зберегти, і в той же час не виглядати відверто антидержавним елементом. При цьому він всіляко захищав  озброєних сепаратистів, називаючи їх мирними протестувальниками й навіть компліментарно згадуючи Януковича. Добкін вергав громи  й блискавки в антитерористичну операцію, виряджаючись в тогу миротворця.

Ці ігри у воєнний період треба закінчувати в інформаційному просторі, навіть якщо Шустер буде дуже незадоволений.

Звісно, знову лунали ритуальні заклинання «Почути Донбас!» Щоправда, заклинателі під Донбасом явно мали на увазі не його жителів, а виключно тамошніх олігархів.

Віталій Кличко прямо звинуватив регіоналів у співучасті в організації антидержавних заколотів від Харкова до Одеси. Як виявилося, Кличко вважає, що головне зараз — провести президентські вибори й зробити це в один тур, що необхідно для стабілізації державної влади й підвищення стійкості країни. Кличко натякнув, що Тимошенко не завадило б наслідувати його приклад і зняти свою кандидатуру. Але натяку рішуче чинила опір Олександра Кужель. Вона не взяла до уваги те становище, в якому сьогодні перебуває Україна. Адже думати треба про країну, а не про політичне майбутнє Тимошенко, Кужель і партії «Батьківщина». Спершу для нашого спільного майбутнього необхідно передусім зберегти ту Батьківщину, яка без лапок. Але О.Кужель була в полоні вузькопартійності. Це біда багатьох наших політиків: нездатність мислити загальнонаціональними категоріями, розуміти, що Україна первинна, а партії вторинні.

Наталія Королевська, що зняла свою кандидатуру, благала не називати всіх жителів Південного Сходу терористами й сепаратистами. Ніхто так і не вважає. Це відомі сили прагнуть сховатися за спинами жителів цих земель, використовуючи пропагандистські технології. Адже йдеться лише про тих, хто намагається насильством, зброєю нав’язати свою (а часто й не свою, а іноземної держави) волю більшості інакомислячого населення.

ПЕРЕКРИТИ КОРДОНИ З РОСІЄЮ

Як завжди радикально виступав лідер Радикальної партії Олег Ляшко. На його думку, слід перекрити всі кордони з Росією, звідки прибувають терористи й провокатори, що влаштовують у нас безлади й вбивства. Ляшко гучно заявив, що у нас немає  силових структур. А раніше вони були? Але щось тоді наші парламентські «демосфени» мовчали, експлуатуючи більш рейтингові теми. Олег сказав, що нам потрібна міжнародна антипутінська коаліція за зразком антигітлерівської. Нам потрібна, а чи потрібна вона Заходу? Тим паче що ми досі в умовах війни не розірвали дипломатичні відносини з Москвою, а міністри оборони деяких країн НАТО заявляють, що Україна якось дуже пасивно захищає свою територію. Знову нагадую тезу Фрідріха Ніцше: «Допоможи собі сам, і тоді кожен тобі допоможе». Ляшко не зменшував обороти, вимагаючи: «Очистити Україну від зрадників, позбавити українського громадянства й відправити до Росії». З цим можна погодитися, але  лише після того, як вони відсидять належний термін за державну зраду. Не викликає заперечень і заклик нардепа якнайскоріше вступити до НАТО. Дійсно без вибору: або членство в НАТО, або безкінечна  АТО (антитерористична операція), яку РФ може забезпечити нам на довгі роки, як то кажуть, або НАТО, або АТО...

Ляшко запропонував усіх нардепів закріпити за військовими частинами. А от усіх не треба, а то будуть суцільні просочування інформації до Москви. Дуже тоскно виступав вірний колишній заступник великого Пшонки, Ренат Кузьмін. Він  таврував АТО і всіляко вигороджував терористів і сепаратистів, мовляв, у них просто інші погляди. Ляшко назвав Кузьміна «посланцем Путіна».

А нещодавно почув я патетичний виступ Ю.Тимошенко «У цей час, коли йде наступ на Україну, а влада не може його              зупинити...», здивувало лише, чому Юлія Володимирівна забула уточнити, що влада, яка «не може», — це влада партії «Батьківщина», до якої й сама Тимошенко має деякий стосунок...