Iнформаційна війна: без перемир’я

На жаль, чимало українських телеканалів досі стоять у цій війні аж ніяк не на нашому боці фронту. Ось, наприклад, канал «NEWS ONE» вперто й послідовно називає терористів і диверсантів на Сході України «ополченцями», до речі, саме так їх називають у пропагандистських (а інших там практично не залишилося) ЗМІ Російської Федерації. І це не дрібниці, це принципова ідеологічна позиція підігравання путінським бійцям, які ведуть війну проти нашої країни. Останнім часом багато діячів Партії регіонів прагнуть подати справу так, що начебто на Сході має місце суто внутрішній український конфлікт. Ні. Подібні картини є свідомим спотворенням істини. Там йде війна Кремля проти України, зокрема й руками кремлівської «п’ятої колони» з-поміж місцевих жителів. Якщо прибрати інструкторів з ГРУ і ФСБ, загони російських спецназівців, припинити підвезення зброї й ресурсів з Росії, «заколот» (а насправді спецоперація,  «активні заходи» на жаргоні КДБ) швидко вгасне. І ось тоді можна буде поговорити про життя з місцевими олігархами й номенклатурою.

ЗАБОРОНИ МОЖУТЬ ВРЯТУВАТИ

А під час одного з круглих столів така собі пані з Одеси дуже вимагала, щоб сепаратистів не називали сепаратистами, мовляв, вони ображаються, такі назви травмують їхню ніжну психіку, насправді вони нібито просто симпатизують російській культурі. Тобто симпатизанти з-за спин одеської міліції стріляли в беззбройних прибічників України через величезну любов до Пушкіна й Достоєвського... З усіх досягнень російської культури їх чомусь найбільше ваблять такі, як ПЗРК, кулемети й гранатомети. Уся ця ліберально-пацифістська маячня в нинішніх умовах стає реально небезпечною.

На радіо «Вісті» така собі Валентина з Харкова, коментуючи АТО, закликала її припинити, а Луганську й Донецьку «дати свободу». Яку свободу? Свободу вбивати, гвалтувати, катувати й грабувати тамошні бандити й терористи вже майже три місяці мають. А от у Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську їх такої свободи позбавили, внаслідок чого вони невимовно страждають, зате переважна більшість населення живе спокійно.

Навіть і цілком патріотичні телеканали інколи дивують. На Еспресо-TV якийсь бородатий дядько, що явно прагне потрапити в ліберальний струмінь, урочисто оголосив, що в інформаційній сфері нічого не можна досягти заборонами. Чому ж? Можна. Особливо, коли  йде війна. Інколи лише заборони й можуть врятувати. Інша річ, що не можна обмежуватися заборонами. Має бути й позитивна програма, інформаційна альтернатива. Між іншим, культура виступає як певна система заборон: не можна здійснювати непристойні вчинки, не можна брехати, не можна ображати слабких  і т.д. і т.п. Там, де все можна, культури немає й не буде. Людство не може жити без заборон, точно так, як воно не може жити без свободи. Важлива пропорція заборон і свободи.

І, мов мантру, на наших телеканалах повторюють тези про децентралізацію. Яка децентралізація, коли проти України йде війна на знищення? Коли питанням життя й смерті є концентрація всіх сил і засобів, коли потрібна жорстка вертикаль влади від Києва до села. Спочатку нам треба врятуватися, вижити, а тоді вже децентралізовуватися. Дуже небезпечними є ці спроби позбавити Україну сильної центральної влади.

РЕГІОНАЛИ ВІДЧУЛИ СЛАБКЕ МІСЦЕ ВЛАДИ

Чималі підозри викликає й надактивність нардепа від ПР і олігарха пана Новінського з його специфічним меморандумом, написаним наче під диктовку Кремля. Але не слід забувати, звідки з’явився в Україні пан Новінський... Регіонали відчули слабке місце нинішньої влади й перейшли в наступ. Саме Кремль кровно зацікавлений у подальшій тотальній русифікації України. Подивіться, як мало не паровим котком вони їдуть по всіх паростках української мови та культури в Криму, як прагнуть знищити будь-які українські символи. Цю кримську практику вони хочуть поширити на всю Україну, використовуючи слабкі, боязкі елементи й угодовців, зокрема й складі начебто демократичних партій. Чому раптом Тимошенко так турбувалася здачею української мови на Сході країни? Адже найбільше це потрібно Путіну...

На ICTV кандидат у президенти Вадим Рабинович з’явився в розкішній вишиванці, нагадавши аналогічні перформанси Леоніда Черновецького, який у такому ж вигляді являвся перед світлі очі Віктора Ющенка. Не знаю, чи красується у вишиванці Ігор Коломойський, сьогодні його діяльність на Дніпропетровщині однозначно служить національним інтересам України і є добрим прикладом і для Рената Ахметова, і для Віктора Пінчука, і для того ж таки Вадима Рабиновича, який обмежується гострою критикою української армії й іншими балачками.

Потім ведучий  «Свободи слова» на ICTV Андрій Куликов дав це свободне слово такому собі професорові Макогону з Донбасу. Макогон вимагав припинити АТО (добре, що Куликов не запросив особисто Гіркіна), але зовсім не вимагав вигнання терористів і диверсантів. Доводив, що без «великої й могутньою» ДНР на Донбасі нічого вирішити не можна, й розхвалював псевдореферендум про незалежність.

А от Ренат Ахметов вважає інакше, на його публічно висловлену думку, бойовиків ДНР скоро гнатимуть в шию. Тут він солідарний з Генеральною прокуратурою, яка оголосила ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Навіщо Куликову й ICTV знадобилися експерти, які пропагують терористичні структури? Утім у Куликова це вже стиль роботи, а діяльність на ICTV ні для кого дарма не проходить.

У Шустера також зібралися кандидати в президенти. Один з них, колишній шеф Служби зовнішньої розвідки генерал Маломуж, розповідав, що резерв офіцерів СБУ, розвідки, національної гвардії, прикордонників, всіляких спецназів становить 350 тисяч осіб. Є звідки черпати кадри. Причому чимало цих людей пройшли школу спецоперацій від Сомалі до Чечні, в останній наші спецслужби визволяли захоплених терористами громадян України, коли російські служби були не в змозі це зробити. Як сказав генерал, наші визволили всіх українців живими й здоровими, що в Чечні з підданими Сполученого королівства не удавалося навіть британським колегам. І ось, маючи такий резерв, наше військове керівництво хапає все, що трапляється під руку, й кидає на Схід. А там проти українських сил діють не стільки озброєні місцеві хулігани, скільки великодосвідчені, чудово озброєні й дуже добре підготовлені російські спецназівці. Звичайними мотострільцями з ними не впораєшся. Звідси й великі втрати. Необхідне якісне поліпшення керівництва АТО.

АРМІЯ З НУЛЯ

Сьогодні нова українська армія створюється з нуля, проходячи криваву школу на Донбасі. Але найбільше непокоїть відчуття невисокого рівня компетентності вищого військово-політичного керівництва нашої країни. А цей рівень передається й на нижні верстви влади. До речі, (тут я цілком згоден і з гнівною сентенцією Вадима Рабиновича, і з генералом Маломужем), це керівництво втратило частину національної території, що в будь-якій країні закінчується покаранням, відставкою й т.д. Але не в нас...

На радіо «Вісті», дуже заклопотаному претензіями Міністерства доходів і зборів до їхнього холдингу, Матвію Ганапольському телефонували якісь чи то провокатори, чи то щиро нетямущі, й з приводу АТО запитували, навіщо мотострілкову бригаду, що дислокувалася на Волині, відправили воювати на Схід, а деякі навіть заявляли: «Нехай східняки воюють на Сході». Звісно, Ганапольський їх підтримав, встигнувши всіх, хто йому не симпатизує, обізвати «тварюками» й надати слово ще одному провокаторові, який щось городив про те, як нібито в нашій армії «ображали російськомовних офіцерів». А тепер, мовляв, нехай ВО «Свобода» воює.

Подібні дуже небезпечні настрої отримали організаційне підживлення за часів президента Кучми та його міністра оборони генерала Кузьмука, коли прийняли вкрай шкідливу для України територіальну систему комплектування Збройних Сил. Її суть зводилася до того, що кожен військовозобов’язаний має служити за місцем проживання. У результаті ми отримали кілька армій: кримську, донбасівську, галицьку, київську й т.д., а не єдину українську. Солдат і офіцер мають служити не там, де їм зручно, а там, де потрібно Вітчизні.

Якщо воювати лише за своє село, то Україна гарантовано загине. Реформа Кучми-Кузьмука укріплювала локальне мислення. Замість загальнонаціонального. До речі, незалежно від їхніх суб’єктивних намірів, письменники, що оспівували Холодний Яр (Василь Шкляр і Роман Коваль), теж сприяють локалізації української самосвідомості. Герої Холодного Яру відчайдушно боролися за свою малу Батьківщину, не докладаючи зусиль до поширення боротьби на всю Україну. Чим усе закономірно закінчилося? Героїчною загибеллю Холодноярської республіки.

Нині слід розуміти, якщо не встоїть український Схід, воювати доведеться й на Заході, але в набагато гірших військово-політичних обставинах. Будь-який український патріот воює не за Донбас (лише!), не за Галичину (лише), не за Крим або Волинь — а за всю Україну, воює на будь-якому клаптику української землі. Якщо волиняни тікатимуть від війни в Донбасі, війна обов’язково прийде й на Волинь. Ворога слід добити на Сході, щоб він не пройшов далі. Утім дуже сумніваюся, що це Ганапольському телефонували адекватні люди. Нормальному жителеві Західної України не треба пояснювати, що таке УССД — Українська  Самостійна Соборна Держава. Деякі псевдоукраїнські інтелігенти нам розповідають, що ось це наша Україна, а ось ця її частина — не наша, ось це можна віддати, а ось це треба захищати. Абсурд. Уся Україна — наша!

На «1+1» журналіст проводив опитування про літній відпочинок: «Що краще, Греція чи Крим?» і натрапив на молоду жінку, яка відповіла: «Звісно Крим, бо я кримчанка». Тоді журналіст запитав: «Ну, як там, у Криму?» Вона сказала: «Погано без України». Журналіст погодився: «І нам без вас погано». Кримчанка втішила: «Ми все одно будемо разом». Дай Боже. Автор цих рядків, кримчанин у дев’ятому поколінні, досі не може позбавитися відчуття пограбованості й ошуканості.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Олена ГАБРІЄЛЯН, журналіст Міжнародного французького радіо RFI (Париж):

«Останній день відрядження в Києві. Увечері вирішила подивитися телевізор. Перемикаючи телеканали, зупинилася на «Россия 24»... Шановні українські телевізійники, я починаю розуміти не лише Крим, а й Донбас і всіх тих, хто віддає перевагу якісній картинці, гострій пропаганді, гостросюжетному бойовикові, який розгортається у власній країні. У ньому добрі «дядьки» прийшли допомагати мешканцям міст, які бандерівці хочуть «зрівняти з землею» (цитата Вітренко). Ці ж «дядьки» рятують дітей, яким зла українська армія не дає виїхати з міста Слов’янська, і вони змушені жити в бомбосховищі... Декілька годин безперебійно цей телеканал «віщає» про події в Україні. А тепер — увага!!! Я перемикаю на українські канали, і вони один за одним показують: а) мультики; б) комедію; в) розважальне ток-шоу; г) дебати з експертами; д) сюжет про те, як після втечі Януковича спокійно живуть мешканці Ново-Петрівців... тощо. А якісної аналітики, інформаційного випуску, оперативних вістей з поля... я вже не кажу про добру операторську роботу, на жаль, немає... Запитання: як мультиками протистояти пропаганді???»