Iнша реальність
Отже, майже всі люблять дивитися новини — екстракт подій дня. Особливо ціниться об’єктивний відбір подій. Це підтверджує і наше сьогоднішнє опитування. Минулий тиждень ясно висвітлив нову «народну» тенденцію. Топ-новиною тепер вважається не виступ Президента, не міжнародні договори і навіть не черговий розподіл сил у ВР. Тон задає Кримінал. В’язниці забиті людьми зі статтями побутових злочинів. Тепер і ми знатимемо більше про цю категорію населення. І ТСН («1+1»), і «Подробиці» Інтера, і, само собою, «Факти» (ICTV) першим сюжетом поставили сімейну драму в Запоріжжі. Ревнивий чоловік спалив себе і шестирічну дочку. Здавалося, що вітчизняні ЗМІ взяли у західних позитивне напрацювання. Але іноді новини розуміють принцип популярності дуже буквально.
Однак наше телебачення частіше порівнюють із російським. Можливо, тому, що ЗМІ сусідніх країн доводиться обговорювати схожі проблеми і схожі заходи. Подивимося, як виглядає у викладі ГРТ прес-конференція В. Путіна. Передусім, слід порадіти за президента Росії, який не боїться прямої трансляції. Україні присвятили два питання, і він перший, хто пояснив, чому відносини двох країн саме на цьому етапі стають стратегічними. При вступі до СОТ треба виступати єдиним фронтом. Що скажуть українськi полiтики? Разюча сміливість запитань журналістів. Володимир Володимирович «узяв» і «провокацію» англійського журналу «Економіст» про те, чому його рішення суперечать інтересам решти російського істеблішменту. І спільна атака ТВС і НТВ стосовно відсутності наступництва з Єльциним. Якось загадково iз 700 журналістів прес-секретар вибрав тих, хто ставив запитання з усього спектра проблем. Надали слово і регіонам, й іноземним ЗМІ.
Українські новини подали лише цитати з цієї прес-конференції, не акцентуючи увагу на аргументації лідера сусідньої держави. І прогавили можливість порівняти позиції країн з приводу вступу до ЄврАзЕС та СОТ. Невже наших новостiйників «заколисали» роздуми Путіна про домінанту взаємовигідної позиції? Адже сучасні новини характеризує, передусім, аналітика «з колес».
Інший формат дійсності транслює документальний фільм. Перша серія фільму В. Олендера «Пасажири з минулого століття» («1+1») мене полонила. Історія Думської площі (сьогодні Незалежності), Києва й України вустами мудрого дідуся І.Гольдштейна. Підкупив режисерський хід. У фокусі були не тільки хронікальні кадри, але й сумне буття самотнього старого. Ісаак Гольдштейн розповідає, як він розширював словниковий запас завдяки власнику «мерседеса», що ледь не наїхав на нього. Дивиться телевізор, гуляє вулицями. І зі зворушливою самоіронією констатує, що своєму прізвищу не відповідає — ні золота, ні каменів дорогоцінних не нажив. Але у другому фільмі Олендера вже немає місця філософській мудрості. Хоч фільм датовано 2001 роком, судячи з кадрів, знімався раніше, у перші складні роки української незалежності. Герой фільму, а разом із ним, очевидно, і автор, як попало лають недбайливих політиків: «Куда делись интеллигентность, эмоциональность, аристократизм, которые они демонстрировали на митингах». Усе це так, шлях України не оптимальний. Але хіба могло бути інакше після понад трьохсотрiчної відсутності державності і методичного «викошування» еліти. Навіть сьогодні, через десять років після подій, показаних у фільмі, розумієш, що деякі помилки були визначені. І так фільм, який талановито починався, йде на поводі емоцій і, як наслідок, грішить перекручуванням подій.
Особливо засмучувалися учасники фільму стосовно долі українського кінематографа. Рано радіти, але можна констатувати, що процес пішов. Принаймні у виробництві серіалів.
Окремий жанр — передачі про кіно. Незвичайний ракурс запропонував колишня топ-модель і нинішній Містер погода А.Дівєєв-Церковний. «КіноКАННікули» (Інтер) пропонують прогулятися набережною Круазетт. Виявляється, впродовж усієї головної вулиці Канн розмістили 55 будок сучасного дизайну з прожекторами. Із будок транслювали спеціально відібрані кіномелодії, а прожектори щовечора влаштовували красиве лазерне шоу. Дівєєв-Церковний не вдавав, що його цікавить кіно, а зосередився на світських подробицях. Вийшло жвавенько.
А тепер до свіжих кінопідходів «плюсів». У анонсі історичного бойовика «Гладіатрікс» оксамитовий баритон обіцяв, що «ви будете самі собі заздрити, що дивитеся цей фільм». Чоловіча частина аудиторії нагострила вуха і почала передчувати недільний вечір. Але, судячи з усього, автор рекламного ролика, як каже молодь, «приколювався». Фільм виявився дешевою підробкою. За кількістю класифікаційних зірочок та рівнем його можна прирівняти хіба що до готелю з блошицями, де зупинявся у Парижі колега К. Рильов у своїх «Дорожніх нотатках». Уже не кажучи про еротичні й жорстокі сцени, які згідно з українським законодавством до 23.00 показувати забороняється. Озвучує фільм перекладач із характерним прононсом, якого ми добре пам’ятаємо за перекладними фільмами, які з’явилися після перебудови. Після невеликого журналістського розслідування з’ясувалося, що фільм-то російського виробництва, режисер Т. Бекмамбетов. Шоколад «Корона», від імені якого О. Сумська пропонувала перед сеансом виграти подорожі на тропічні острови, явно помилився. Разом із глядачами.
Той же «1+1» показував і «Малену» (США — Італія, 2001, режисер Дж. Торнаторе). Сюжет не розповість про чарівність картини. Неземна красуня протиставляла себе провінційному італійському містечку і її зламали люди та обставини. Ця історія бачиться очима підлітка Роберто, вiдданого героїні першою пристрастю. Фільм сильний реалізмом, так і відчуваєш задушливу атмосферу південного містечка з підлими пристрастями. Тільки розтоптавши і перетворивши Малену на собі подібну, обивателі заспокоюються. Фінал не для оптимістів. Але, можливо, постраждавши разом із покірною Маленою, станемо добрішими одне до одного. Ще один приклад теледійсності, і вона реальніша за будь-які новини і документалістику.
Вважається, що людям складно вловити сенс власного життя. І вони із задоволенням дивляться кіно, тому що за сеанс там проходить чиясь доля. Є початок, кінець і зрозуміле значення. Телеящик просто кишить такими історіями. Приєднуйтеся!
