Кандидат з... телевізора

За два тижні в Україні відбудуться місцеві вибори. Перед початком кампанії її учасники традиційно вдалися до «ребрендингу» — партії підрихтували відповідно до потреб кон’юнктури власні програми, а деякі кандидати просто змінили команду, нерідко продовжуючи використовувати у своїй рекламі ті ж самі малозмістовні гасла й навіть ідентичні фотографію та графічне оформлення. Побачать виборці у своїх бюлетенях й чимало нових імен. Допомогти розібратись у цьому різноманітті мало б телебачення, яке для більшості українців все ще залишається чи не єдиним джерелом актуальної інформації. Про те, чому цього не відбувається, а також про відповідальність телеканалів за спотворення політичної сфери країни — в межах традиційного опитування «Дню» розповіли вітчизняні політологи.

«ВИСТУП ПОПУЛІСТА МАЄ ДОПОВНЮВАТИСЯ АДЕКВАТНИМ АНАЛІЗОМ»

Вікторія ПОДГОРНА, директор Міжнародного центру стратегічної політики:

— Якщо говорити про загальні тенденції, то ТБ в Україні, на мою думку, почало деградувати вже давно. За своєю природою воно є не менш популістським, ніж, власне, українські політики — тут вони формують спільну тенденцію.

В ефірах обговорюють переважно поточні проблеми — глибоких дискусій на стратегічні теми практично немає. Майже не з’являються на ТБ науковці. Експерт на екрані постає як своєрідний колумніст, якого просять прокоментувати чи не всю стрічку новин — аби щось говорив. Таким форматом, зокрема, зловживають канали «112 Україна» та «Еспресо.TV», але не лише вони. Вважаю, що це дискредитує роботу будь-якого експерта, руйнує довіру глядачів. Саме тому у мене особисто часто немає жодного бажання приходити на ефіри. Твоя спеціалізація нікого не цікавить — ведучому просто потрібно чимось заповнити час. Так на одному з телеканалів мене, експерта з політичних партій, якось просили коментувати хід бойових дій... Натомість телеканалам варто було б приділити більше уваги аналітичним програмам та журналістським розслідуванням. Подивіться, як працюють Deutsche Welle, BBC — експертів у студії значно менше, але кожен займається своєю темою. Не менш важливо, що й ведучі там доволі компетентні, у нас — на жаль, не завжди...

Телебачення досі має дуже потужний вплив на суспільну думку. Попри це інколи складається враження, що канали навіть не намагаються якось осмислити мету своєї роботи. Мені здається, це — головне запитання, відповідь на яке має знайти для себе кожен журналіст. Стратегічне мислення необхідне не лише в політиці, а й у журналістиці. Газета «День» у цьому контексті — чи не єдиний виняток з правила. Важко, наприклад, зрозуміти, яку мету переслідували канали, приділяючи стільки уваги подіям кримінального світу, — до початку бойових дій на Донбасі цією темою зловживали чи не всі мовники. Зрештою у глядача формувався дуже похмурий погляд на українську дійсність.

Переконана, що головна функція ТБ — формувати громадську культуру, вказувати громадянам на можливості, які можна реалізувати, переконувати їх, що країна має потенціал. В Україні ж телебачення свідомо або несвідомо робить протилежне, поширюючи зневіру і суспільну депресію. Так, канали повинні «продавати» свій продукт, але ж це можна робити по-різному — наприклад, паралельно займаючись просвітництвом, піднімаючи рівень суспільства. Приклад газети «День» доводить, що це можливо. Не можна говорити, що в людей є запит на популізм, який ллється з екранів, — вони просто не мають з чого вибирати. Що більше журналісти створюватимуть якісний продукт, то більше в суспільстві формуватиметься на нього попит. Приклад же того, до чого може довести суспільство телебачення, яке опирається на найбільш ниці інстинкти, можемо спостерігати сьогодні в Росії.

В Україні для багатьох громадян телевізор досі залишається чи не єдиним джерелом інформації. Цих людей фактично позбавили права на нормальну політичну аналітику. Суспільству бракує політичного просвітництва — «шоу» на зразок програми Савіка Шустера забезпечити його не в змозі. Телеканали дають можливість політикам транслювати будь-які свої думки, не супроводжуючи їх жодним аналізом. Так, слово в ефірі необхідно давати навіть популістам. Але ж можна створити такий формат програми, поставити такі запитання, які дозволять глядачеві зробити об’єктивні висновки! На жаль, телевізійники часто забувають про соціальну відповідальність, яка лежить на них.

За останні два роки українське суспільство дуже змінилося. Важливу роль в інтелектуальному розвитку відіграють соціальні мережі — впродовж дня там лунає значно більше цікавих думок, ніж з екрана за тиждень. На жаль, ТБ в Україні ігнорує потенціал сучасних засобів комунікації. Один з небагатьох винятків — новий формат відеоблогів на «Еспресо.TV», який дає можливість глядачам познайомитися з цікавими авторами з Інтернету. А загалом телебачення відстає від суспільного прогресу.

«НЕЗАМОЖНІ ПОЛІТИКИ З ХОРОШИМИ ІДЕЯМИ ПОЗБАВЛЕНІ МОЖЛИВОСТІ ДОНЕСТИ СВОЮ ДУМКУ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— На превеликий жаль, українське телебачення, а надто програми про політику, часто використовуються як засіб маніпуляцій. Їхнє спрямування визначається тимчасовим бізнесовим чи електоральним інтересами власника телеканалу, який співпрацює у цей момент з тим чи іншим кандидатом або політичною силою. Надто велика участь крупного капіталу у політиці додатково комерціалізує телеефір: багато так званої джинси, непропорційний розподіл рекламного часу. Через це виходить так, що українські медіа когось без міри вихваляють, а інших занадто критикують. Саме це найбільше впливає на формат програм, а також на їхнє змістовне наповнення й зрештою призводить до появи в українських громадян викривленого уявлення про політичне життя країни. З’являється можливість розкручувати одноразові проекти під вибори, коли незаможні політики з хорошими ідеями позбавлені можливості донести свою думку. Інформаційна політика більшості телеканалів має на меті схиляти виборців до певного електорального вибору, політичних оцінок чи рішень. Українському телебаченню бракує об’єктивного погляду на політичні процеси та усвідомлення своєї відповідальності за формування державницької позиції у громадян.

Західні телеканали й загалом медіа теж часто мають певні власні політичні сентименти. Хтось із них симпатизує ліберальним політичним силам, інші — консерваторам чи лівакам. Водночас вони неухильно дотримуються журналістських стандартів. Якщо, наприклад, висвітлюється певний конфлікт між політичними суб’єктами, то глядачів обов’язково ознайомлюють з позиціями всіх учасників події. А головне — медіа там не настільки залежні від своїх власників, адже головним джерелом прибутку для них є, власне, продаж інформаційного продукту. Від величини аудиторії, відповідно, залежать і прибутки від реклами. Культура споживання інформації, й зокрема політичної, формувалася на Заході впродовж століть. Завдяки цьому тамтешня аудиторія більш вибаглива й здатна об’єктивніше оцінювати інформацію, яку пропонують їй ЗМІ.

Якщо говорити про політичні програми на вітчизняному ТБ, то слід констатувати, що, крім новин, найбільш затребуваний нині формат — це оперативні коментарі й ток-шоу. Живемо у час динамічних змін, люди не встигають зорієнтуватися, виробити власну оцінку. Їм потрібна допомога компетентних осіб, щоб не загубитися у вирі нових і нових повідомлень. Коментарійний формат вдало опановує телеканал «112 Україна». Впродовж дня в ефірі чергуються нетривалі виступи експертів. Формат відповідає динаміці подій і запитам аудиторії. Це дало результат — «112 Україна» конкурує за рейтингами зі старожилами ринку — каналом «24» і «5-м каналом». Традиційно великою є аудиторія ток-шоу, звідки люди черпають інформацію про залаштункову політику, чують нові підозри й звинувачення. Це, на жаль, також відповідає загальній атмосфері корумпованої держави — довкола злодійкуваті чиновники, безвідповідальні політики і слабко захищені люди. 

Напередодні місцевих виборів доводиться визнати, що регіональне телебачення, яке потенційно могло б стати головним майданчиком для дискусій, потребує суттєвої модернізації. Високі стандарти і якість тут — це скоріше виняток, ніж правило. На жаль, місцевими виборами в Україні зазвичай займаються центральні штаби партій. Часто вони пропонують до обговорення політичні питання, які ніяк не стосуються особливостей життя місцевих громад. Така ситуація має й масштабніше пояснення. Усі разом — політики, експерти, журналісти і пересічні виборці — хтось розуміє, а хтось відчуває, що найдрібніші проблеми у державі треба починати вирішувати з найвищого кабінету. Там формуються правильні або хибні порядки у країні. Саме тому маємо ставлення до місцевих виборів як до чогось значно менш важливого. Люди об’єктивно не бачать вирішення своїх базових проблем через місцеві ради. Роль місцевого самоврядування у нашому повсякденному житті зросте лише тоді, коли керівництву держави вдасться вирішити базові проблеми громадян: корупція, зовнішні загрози, бідність і особиста безпека кожного. Тоді, безумовно, зросте й роль місцевого телебачення, збільшиться його аудиторія, а відтак прибутки і якість продукту.

 «ДИСКУСІЯ МАЄ АПЕЛЮВАТИ ДО РОЗУМУ, А НЕ ДО ЕМОЦІЙ»

Максим РОЗУМНИЙ, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України:

— Якщо говорити про телеконтент, то найбільше на позицію виборців впливають два формати: новини й, зокрема, коментарі експертів, а також політичні шоу. На мою думку, якість коментування та експертних оцінок безпосередньо від телеканалів залежить мало — здебільшого вони просто відображають наявний рівень політичної думки. Формат політичного шоу більш технологічний і водночас впливовіший. Вважаю, що саме він чи не найбільше потребує свідомих зусиль з боку громадянського суспільства та експертного середовища — політичні шоу слід наповнити змістом й очистити від маніпулятивних технологій. Випадки маніпуляцій мають стати предметом загального осуду. Має відійти в минуле агресивний формат, який перетворив політичні шоу на «собачі бої». Дискусія повинна апелювати до розуму, а не до емоцій — переконаний, що суспільство готове до цього.

З політики нині вивітрюється, власне, політичний зміст. Виборець голосує за обличчя, а не за ідеї. Про ідеологічні месиджі навіть не йдеться — на майбутніх місцевих виборах для технологів ключовим завданням, вочевидь, буде змусити людей просто запам’ятати прізвище кандидата. Політична партія в Україні нагадує щось середнє між бізнес-стартапом та розкруткою шоу зірки естради. Змінити політичну систему, змусити її відмовитися від цієї логіки може лише серйозне потрясіння. Трансформація ж еволюційним шляхом можлива лише за участі журналістів. Адже свого часу саме медіа й передусім ТБ саме й призвели до нинішнього стану справ, саме вони нав’язали суспільству такий тип політичної комунікації. Було б чудово, якби медійна спільнота самоорганізувалася, усвідомила свою відповідальність і, керуючись національними інтересами, зайняла позицію над політичною боротьбою. На жаль, відповідної мотивації поки що не бачимо, навпаки — на медіа-ринку завершується розподіл між різними олігархічними групами.

«ДЛЯ ТЕЛЕКАНАЛІВ ВИБОРИ — ЦЕ СПОСІБ ЗАРОБИТИ»

Віталій БАЛА, директор Агентства моделювання ситуацій:

— На жаль, як і раніше, в умовах передвиборчої кампанії українські телеканали налаштовані передусім на заробляння грошей. Йдеться як про офіційну рекламу, так і про джинсу. Сподіватися на об’єктивність немає підстав. Навряд чи вітчизняне ТБ якимось чином сприяє здійсненню громадянами усвідомленого вибору. Про це можна було б говорити, якби канали транслювали дебати основних претендентів на посади міських голів або лідерів списків кандидатів до місцевих рад. Наявні ж політичні ток-шоу на цю роль претендувати не можуть, адже там обговорюють що завгодно, лише не проблеми місцевих громад.

Не помітив я жодних відчутних змін на екранах і впродовж останніх двох років. Реформи на телебаченні, як і реформи в країні загалом, — це нині здебільшого предмет розмов, а не реальних дій.