Хто прийме сигнал У Києві відкрили Російський медіа-центр
Віктор ЧЕРНОМИРДІН, Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні:
— Нам дуже не вистачає правди одне про одного. На власному досвіді пересвідчився, що тут мало знають про Росію, але, як виявилося, у Росії про Україну знають iще менше. Наше уявлення одне про одного швидше можна назвати віртуальним. Начебто все знаємо — і одночасно — нічого. Наприклад, часто у ЗМІ ріже вухо вислів «експансія російського капіталу». По-перше, коли я працював у російському уряді, моїм завданням було створення привабливого нашого ринку, щоб до нас ішов іноземний капітал. По-друге, за великим рахунком, сьогодні не можна говорити про те, що російський капітал іде в Україну, — швидше, треба побоюватися, що російський капітал йде повз Україну . Слiд погодитися, при тому, що більшості українців доступні російські телеканали, газети, у Росії немає жодної української інформації. Я згоден, щоб ЗМІ були без кордонів, але все-таки — з національністю. Вони повинні працювати відверто, прозоро, без компромісів. Щодо виборів, то дуже важливо, щоб у парламенті було якнайменше дурнів — тоді справи вирішувалися б швидше. І тому в передвиборний період велика роль ЗМІ — як у вас, так і в нас.
Олена ЗЕЛІНСЬКА, віце- президент Медіа-союзу, генеральний директор інформаційного агентства «Северо-Запад Медиа» (Санкт-Петербург):
— Думаю, що соціальне замовлення на інформацію про нову Україну реально існує. Саме нами для роботи тут виявлено кращі українські кадри — щоб для російського глядача і читача подати реальний образ вашої країни. Але, мені здається, поняття соціального замовлення у цьому випадку — застаріле. Правильніше говорити про тенденції. Тенденція є — ми її відчуваємо. Думаю, що в Україні журналісти її також відчувають. Отже, наше завдання — цю тенденцію зробити яскравішою. Мені здається, що споживачем продукції цього центру буде не бездіяльний глядач, я б сказала — більш активна частина суспільства.
В’ячеслав ІГРУНОВ, депутат ДД ФС РФ, заступник голови комітету у справах СНД та зв’язків з співвітчизниками ДД ФС РФ, голова Громадської ради україно-російської співпраці:
— Зміна позиції верхів значною мірою пов’язана з тиском знизу. Я сам протягом багатьох років намагався змінити ставлення адміністрації президента, яка контролює зовнішню політику нашої країни, — змінити ставлення до України. І мені це не вдавалося. І думаю, якби не було наростаючого тиску, то ніколи не вдалося б. Але ось уже наприкінці минулого року відчулося, що до цього прислухаються. Це цікаво — але нічого не робили. І нарешті настав такий час, коли цей тиск, та й спалах інтересу, пов’язаного з кризою в Україні, призвів до того, що верхи сказали: так, ми також готові. Коли готові верхи, то суспільство безумовно готове. Ті зміни, які відбуваються у відносинах між Росією і Україною, переконують, що все зміниться на краще. На жаль, на шляху зближення стоїть преса. Я з болем дивлюся на російську пресу: в оцінці українських подій вона втратила почуття реальності. Ще гірше йдуть справи в Україні — тут з боку журналістів я відчуваю заданність, негативізм.
Олександр КОЛОДІЙ, президент Російського медіа-центру в Українi:
— Головний лозунг центру — професіоналізм, тому звідси буде виходити інформація оперативна, чітка, правдива і повна. Для цього в Україні є достатня кількість джерел інформації: агентства, телеканали, електронні видання. З ними ми укладемо партнерські угоди. Технічно це буде зроблено через Інтернет- ресурс, через відеоконференції і, звичайно ж, інтерв’ю з представниками української влади, які також будуть з’являтися в Росії. Центр не ставить перед собою яких-небудь політичних завдань. Завдання перед нами виключно інформаційні, для того, щоб у Росію йшла повноцінна інформація, яка дозволить людям, відповідальним за прийняття рішення, краще розуміти процеси, що відбуваються тут. Журналісти ж, які їдуть сюди на декілька днів (що дуже мало, щоб розібратися у ситуації), будуть мати її ще до приїзду сюди.
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Центру сучасної політики і конфліктології:
— У Росії з’явилися вiдповiдальні політичні сили, які не стільки готові, скільки мають намір бути готовими до цього. І передусім президент Путін, який заохотив всю діяльність, спрямовану на те, щоб зрозуміти, що насправді відбувається в Україні. Так сталося, що останні пару років у Москві виявилися впливовими ті люди, які могли допомогти зрозуміти Путіну важливість цієї теми. Це при тому, що сьогодні об’єктивно Україна мало кому стає цікавою в геополітичному значенні через те, що Росія різко пішла на зближення iз Заходом і Сполученими Штатами. Це нібито перевертає всю українську геополітику. Якщо раніше вона була буфером між Заходом і Сходом та користувалася грою на двох векторах у своїх інтересах — причому досить успішно, то тепер виникає досить небезпечна ситуація, коли буфера немає — і немає Заходу і Сходу, а є, швидше, Північ і Південь. Залишитися поза Північчю — ось головна небезпека для України. Ми повинні бути зацікавлені, щоб цим паровозом, запущеним 11 вересня на зближення Росії і Заходу, їхати разом з північними сусідами. Але з нашого боку це зближення особливого ентузіазму не викликає. Тому тим важливiша така активна взаємодія з Росією на цьому етапі. І, думаю, рік України в Росії якраз надає таку можливість.
Влад РЯШИН, генеральний продюсер, голова правління телеканалу «Інтер»:
— Подібний центр в Україні — це джерело інформування всередині країни, тобто йдеться про формування і передачу в Росію звідси первинної інформації. Можливе неправильне інформування росіян про Україну, по-моєму, пов’язане з вторинністю інформації, яка туди надходила досі. Ми маємо свою велику кореспондентську мережу в регіонах, і якщо медіа-центр звернеться до нас за інформацією — ми, звичайно, надамо допомогу, оскільки інформування російських ЗМІ та російських громадян iз перших рук — позиція, яка цікавить і нас як громадян України.
Ніхто не знає, рік якої саме України буде проводитись в Росії: у нас починається виборча кампанія, і ніхто не може передбачити її результати. Від того, як закінчиться виборча кампанія, залежить, якою буде Україна. Про нові принципи побудови відносин Україна — Росія у майбутньому зараз говорити важко. Можна сподіватися, що це виявиться під час виборчої кампанії у якої- небудь з політичних сил. Але поки цього, на жаль, немає.
Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ, голова Фонду ефективної політики:
— Ми будемо розповідати про «нову», «незалежну», «нашу», «соціал-демократичну», «народну» — про всі види України, які присутні тут у громадській думці та політичному співтоваристві. Якщо вести мову про те, наскільки об’єктивною буде наша інформація, то журналіст, як я вважаю, у своїй роботі вимагає не об’єктивності інформації, а її обгрунтованості. Якщо він говорить про щось досить чітко, обгрунтовано і досить цікаво, то тим самим об’єктивність — це кінцевий продукт того, що виходить. Уся українська преса сьогодні складається з односторонніх тверджень: журналістика вважає за краще вибирати щось настільки одностороннє, щоб воно здавалося і цікавим, і об’єктивним. Політичне співтовариство — це громадянський авангард суспільства, це відповідальні і дещо більш стурбовані розвитком громадяни, ніж просто сусіди по карті, тому наявність політичного замовлення на інформацію про нову Україну, на мою думку, говорить про те, що через деякий час виникне і суспільне. Політики можуть сформулювати суспільне замовлення — вони не можуть його створити.
Олександр РОДНЯНСЬКИЙ, генеральний продюсер телеканалу «1+1»:
— Для Росії така активна нинішня позиція стосовно України — принципово важлива. Вона сьогодні практично осмислена російською стороною. Для нас важливо, наскільки вона практично осмислена в Україні. Чого ми хочемо досягти у наших відносинах, що явно зближуються, зміцнюються? Якщо система національних інтересів і пріоритетів очевидна, то цей процес безперечно позитивний для України. Якщо ж ми станемо нібито заручниками одностороннього руху, то він не буде плідним. Кажучи простіше: ми повинні бути готові представити зі свого боку деякі власні погляди, позиції, мету, які ми практично, не без енергії реалізовуємо в Росії. Нам важливе це сусідство, нам важлива ця країна — це очевидно. Тому, якщо ми жили десять років, мовби удаючи, що ми не сусіди, а сьогодні мовби відкрили знову цей факт — то давайте навчимося отримувати з цього взаємну користь.
Безумовно, оголошений рік нашої країни в Росії буде роком тієї України, яку Росія хоче для себе бачити: нескінченно дружньої, тієї, економічні інтереси якої багато у чому єдині з інтересам російських інвесторів і компаній. Тієї України, яка може брати участь у спільних політичних рухах на міжнародній арені, і тієї, з якою буде здійснена нинішня російська політика руху в Європу й інтеграція у міжнародний контекст. Протягом тривалого часу Україна була ближче да Заходу, ніж Росія: ми були під великим враженням від польських успіхів, ніж від російських. За один чи півтора останніх роки все змінилося — ми відстаємо саме у процесах інтеграції в європейський та світовий контекст. Останні події показують, що Росія відчула себе світовим гравцем. А Україна повинна знаходити себе у нових рамках. Це питання складне. Росія сьогоднішня — це виклик Україні.
До читачів. Відкриття Російського медіа-центру в Україні — це ще одне відчутне свідчення нового етапу в розвитку відносин між нашими двома державами. «День» пропонує читачам подiлитися своїм поглядом на проблеми, висвiтлені у даному матеріалі. Наша адреса: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л; e mail: master@day.kiev.ua
