Кохання, скріплене дорогою...

Світлина «Побачення» брала участь у фотоконкурсі «День»-2014» і перемогла у номінації «Цілі розвитку тисячоліття» від Програми розвитку ООН. Цей знімок фотограф Микола Тимченко зробив в Одесі, на Приморському бульварі. Втім, люди на фото — родом із Донецька, на південь переїхали у червні через ситуацію у рідному місті.

«Цього літа я потрапив до Одеси вперше, — згадує Дмитро Горобець. — Багато гуляли містом, відвідували театри, музеї, різні заклади, знайомилися з людьми. Складно назвати найяскравіше враження. Мабуть, це — нічна прогулянка пляжем. Проста річ, але поруч була дорога мені людина».

Тетяна Гречишникова, кохана Дмитра, понад десять років тому потрапила в аварію і стала інвалідом І групи. Втім, Тетяна веде активний спосіб життя, народила сина і декілька років займається бальними танцями на візках. Власне, танцювальний колектив і допоміг жінці виїхати з Донецька, коли там почалися обстріли. «У Донецьку бардак повний, ось і вивезла дитину. Куди була можливість, туди і виїхали разом із Дмитром. Тоді нас багато поїхало, майже всі з інвалідністю — найбільш незахищений прошарок населення. Переїхали до Одеської області, живемо у санаторії в Куяльнику», — розповідає Тетяна.

Спочатку пара сподівалася, що переїжджає ненадовго, на місяць — не більше. Зараз син Тетяни Володимир пішов до одеської школи, він вчиться у третьому класі. Жінка доглядає за дитиною, Дмитро займається самоосвітою, разом вони планують, що робитимуть далі. Дмитро Горобець каже: «У Донецьку працював у галузі інформаційних технологій. Для роботи потрібне обладнання, підключення до каналів зв’язку. Техніка залишилася у Донецьку, тому поки не можу продовжувати цю справу».

У переселенців різні враження від Одеси. Дмитро зауважує, що люди на півдні більш добрі та «європейські», ніж у Донецьку. Проте, саме місто доволі неохайне. «Здається, гроші на облаштування Одеси не доходять за призначенням, — ділиться Тетяна Гречишникова. — Жахлива інфраструктура для людей на візках: «вбиті» дороги, незручні бордюри та сходинки».

Багато друзів пари також виїхали з Донецька. Втім, у місті залишилися домашні улюбленці — два тхори, їх доглядає родичка Дмитра. Сам чоловік зізнається, що нинішня ситуація жодним чином не відобразилася на стосунках із близькими. «Я масштабно дивлюся на речі. Те, що відбувається у Донецьку, — чийсь бізнес, це не має впливати на стосунки людей. Головне, щоб усі були здорові», — переконаний Дмитро Горобець.

Зараз майже всі танцювальні конкурси, до яких звикла Тетяна, відмінили через ситуацію у країні. Проте її колектив тримається разом, час від часу виступає в Одесі. Жінка мріє повернутися у Донецьк, знає, що там багато зміниться, і її танцювальній групі доведеться починати з нуля, але це тільки додає завзяття.

«Після розпаду СРСР люди в Україні просто виживають. Ми ще далекі від розуміння взаємовигідного партнерства, як у Європі чи США, — розмірковує Дмитро Горобець. — Українці починають усвідомлювати, що треба гуртуватися та намагатися робити добре для усіх, проте до повного розуміння цього ще далеко. Майбутнє країни — за молодими людьми, які оригінально мислять. Але потрібний час, щоб вони дозріли».