Критичні роздуми знехтуваного гельмінта

Криваві садисти і тирани деколи  не цураються творчих шукань. Нерон у проміжках між масовими стратами співав, писав п’єси та вірші, музикував і навіть «перемагав» на всіх музичних і поетичних конкурсах. Гітлер писав акварелі, щоправда, віденська Академія образотворчих мистецтв тричі відмовляла йому у вступі, за що згодом віденські художні академіки були багато разів лаяні та прокляті всім прогресивним людством. Геббельс складав вірші, писав п’єси та романи. Дуже хотів стати публіцистом, але видавці чомусь повертали його статті, про що згодом деякі з них гірко пошкодували.

Помічник президента Путіна — Владислав Сурков — здобув популярність як літератор, музикант і політичний мислитель уже в той період свого життя, коли жодному редакторові ЗМІ не спало б на думку відкинути його творчість. Усе, що публікував вигадник концепції «суверенної демократії» й архітектор сучасної путінської політичної системи, чи то роман «Околоноля», чи то вірш, який розглядався під мікроскопом, і навіть найсуворіші критики знаходили в творчості Владислава Юрійовича ознаки чималого таланту.

А ті з них, хто не був у захваті від режиму, створеного за участю кремлівського обдарування, із сумом похитуючи головами, шептали: «Не той шлях обрала людина, ох, не той...». Переконаний, що жоден із цих критиків не узяв би в руки нічого з написаного Сурковим, якби він не служив у адміністрації президента, а якби й узяв помилково, то відкинув би гидливо як графоманську нісенітницю. Але, оскільки цю гіпотезу важко перевірити, залишимо художні опуси Суркова у спокої, адже в оцінці літературних творів немало суб’єктивного.

Дещо інша ситуація з опублікованою 7.11.2017 на сайті RT статті Суркова «Криза лицемірства», яка викликала бурхливе читацьке зацікавлення та була передрукована на декількох популярних ресурсах, серед яких і сайт «Эхо Москвы». Текст цей, незважаючи на деякий наліт «зауми», що сформувалася в результаті спроб автора надати досить банальним думкам глибоке філософське обґрунтування, в цілому досить зрозумілий і простий для аналізу. А аналіз цей необхідний, оскільки стаття Суркова — це ще одна крапля в тій хвилі профанного міфу про Захід, що розкладається і гніє, який служить підпорою сакрального міфу про Велику путінську Росію і покликаний укріпити цей украй небезпечний для всього світу режим.

Предмет сурковського аналізу та викривальної критики — лицемірство Заходу, яке путінський помічник обіцяє досліджувати «поза етичними координатами». «Казати одне, думати інше, робити третє начебто недобре, але по-іншому майже ні у кого не виходить», — повідомляє Сурков. І далі йде ключова для даної статті теза: «Лицемірство в раціоналістичній парадигмі західної цивілізації неминуче з двох причин». Про причини, які наводить Сурков, трохи нижче. А зараз — головне: лицемірство, виявляється, неминуче для західної цивілізації, до якої Сурков явно не зараховує Росію, — у нас же суверенна демократія, Захід нам не указ! Тобто, лицемірство — це, за Сурковим, суто західне явище. Ні в Росії, ні в Китаї, ні в ісламському світі жодного разу не поширюване. Це в статті Суркова прямо не стверджується, але з усього тексту проступає цілком виразно.

Тепер про причини «неминучого лицемірства Заходу». Їх, як було сказано, дві. «По-перше, сама структура мови, принаймні зв’язної, «розумної» мови дуже лінійна, дуже формальна, щоб повноцінно відображати так звану реальність. Те, що здається логічним, завжди більш-менш є помилковим. Мова — це двовимірний простір, усі виражальні засоби, все «багатство і різноманіття» якої зводиться насправді до незліченних повторів у різних масштабах і на різні теми простої змістоутворювальної пари «так»/»ні». Цей вмикач/вимикач будь-якого слова і будь-яких словосполучень — від прохання передати гірчицю до «Братів Карамазових» і теорії суперструн — клацає тисячу разів на день у мільярдах голів. Але скільки б він не клацав, він не може впхнути багатовимірний світ «негабарита» в плоске людське мислення». Кінець цитати.

Те, що Суркову близький дух постмодернізму, це зрозуміло. Можливо, він навіть читав Жака Дерріда, або виклад його критики західної логоцентристської традиції та заснованих на ній ідеях прогресу, істини та моралі. В будь-якому разі, якийсь відгомін книги Дерріда «Про граматологію», що видана 1967 року, в тексті Суркова присутні. Щоправда, викладені вони настільки вульгарно, що знаменитий французький викривач засад західної цивілізації, якби був живий, неодмінно огрів би Суркова канделябром за спотворення своїх ідей.

Спростовувати Суркова нудно, але треба. Мова — не двовимірний простір. Зведення його різноманіття до двійкового коду — це один із засобів формалізації. Ще  1920 року поляк Ян Лукашевич створив систему багатозначної логіки, в якій окрім «так»/«ні» є інші варіанти. Наприклад, «не знаю», «можливо», «ймовірно», «не визначено».

Якщо очистити текст Суркова від легкої «зауми» та відверто помилкових тверджень — а це 99% тексту, — то на дні виявиться цілком банальна малюсінька істина: що розум людини схильний до помилок і парадоксів, мислення — суперечливе, а формальна логіка — не єдиний спосіб пізнання світу. Теж мені відкриття!

Друга, «глибша» причина лицемірства Заходу, за версією Суркова, закладена в природі людини. «Прикинутися тим, ким ти не є, приховати свої наміри — це найважливіша технологія біологічного виживання», — повідомляє Сурков. — «Без цього в дикій природі не можна ні напасти, ні сховатися. Люди успадкували інстинкт удавання від диких предків і дуже розвинули його». І далі помічник Путіна викладає свою, вибачаюся за вислів, філософію історії. «Трікстер, шахрай, обманщик, гравець — центральні персонажі і художніх оповідань, і реальних історичних подій. Обманні рухи — базовий навик футболіста і боксера. Військова хитрість — головна зброя полководця. Підступність — доблесть шпигуна. Віроломство — незаборонений прийом боротьби за владу». Кінець цитати.

Жаба бачить лише рухомі предмети: якщо муха сидить непорушно, вона в безпеці, оскільки її рятує жаб’ячий «датчик руху». У мозок Суркова вмонтований «датчик обману та підлоти», що дозволяє в навколишньому світі бачити прояви лише цих властивостей людської натури. Все його життя вимагало саме ці якості культивувати в собі і шукати в тих, що його оточують. Можливо, уміння обманювати і падлючити допомагали Суркову на ранніх стадіях його кар’єри, коли він просувався в диких джунглях російського ринку реклами. Саме на обман і підлоту Сурков зробив ставку в своїй роботі з конструювання політичного поля Росії, коли створював молодіжні штурмові загони «Идущих вместе» і «Наших», коли був одним із головних ідеологів знищення свободи слова, винищування опозиції, підтасовування виборів. Саме обман і підлота були стержнем політики Путіна в Україні, до формування якої Сурков доклав чимало зусиль.

Напевно, всі предмети, якими Сурков користується: машини, гаджети, одяг — все це або зроблено на Заході, або втілення ідей, народжених Заходом. Підлота й обман не виробляють — ні-чо-го! Сурков не в змозі зрозуміти, що велична цивілізація Заходу домоглася того, чим Сурков разом із усією своєю кремлівською «шоблою» користується, попутно цю саму цивілізацію лаючи і зневажаючи, не завдяки підлоті й обману. Всі досягнення Заходу тримаються на двох його головних цінностях: Свободі та Довірі. Завдяки Свободі людина дістає можливість творити. Завдяки Довірі люди можуть це робити разом. Саме розвиток Свободи та Довіри — це і є справжня історія людства.

Сурков разом зі своїм господарем і його оточенням — це ніякі не суверенні володарі, а гельмінти, тобто глисти, що живуть в організмі західної цивілізації та паразитують в цьому організмі. Те, що глист бачить довкола себе, не викликає у нього захоплення, тому його критичний настрій можна зрозуміти. Ще зрозуміліший смуток гельмінта, якого вигнали з організму. Це якраз випадок Суркова, якому за всю його підлоту щодо України з березня 2014 року заборонений в’їзд до США, Канади, ЄС, Австралії й України. Гельмінтові Суркову в Росії холодно і самотньо. Тому він скавчить, скаржиться і звинувачує Захід, що вигнав його, в лицемірстві, обіцяє йому «цифрову диктатуру», яку створить «цар Заходу, вождь із напівштучним інтелектом» та інші жахи. Скільки вже подібних «пророків» змило в каналізацію Історії. Змиє і самотнього гельмінта Суркова.