Лариса ІВШИНА: «Перш ніж створити Бі-Бі-Сі, потрібно створити Британію»

Минулої п’ятниці на черговому засіданні Медіаклубу Центру медіареформ обговорювали тему «Вплив ЗМІ на імідж України в світі». Серед інших питань на обговорення цілком серйозно винесли й питання про те, «чи повинне існувати поняття патріотизму для українських журналістів, які пишуть для зарубіжних ЗМІ про Україну». Хоча словосполучення «український журналіст» навряд чи передбачає тільки позначення країни проживання...

Як зазначив юрист Української асоціації видавців періодичної преси Алі Сафаров, сформованого іміджу України насправді немає. За його словами, потрібно відрізняти «образ України» від «іміджу України». Перший має на увазі віддзеркалення — один до одного — того, що відбувається в країні, а імідж — це творчий процес, що дозволяє, зокрема, акцентувати на позитивних сторонах. А на думку президента Центру медіареформ Сергія Квіта, сформованого іміджу країни немає, зокрема й тому, що українська держава сама не знає, що це таке. Ще один «поганий чинник», сказав Сергій Квіт, — маргінальність преси, що також не може сформувати адекватного позитивного іміджу. Про одну з базових складових негативного уявлення в світі про Україну висловилася й член-кореспондент Академії мистецтв України, професор Лариса Скорик. На її думку, основна проблема в тому, що сьогодні українські ЗМІ поділилися на ЗМІ-«за» та ЗМІ-«проти». Причому причина поділу — не турбота про державу, а боротьба за владу, «що дійшла до такого абсурду, що все, що сьогодні відбувається в Україні — й у зовнішній політиці, й у внутрішній», опозиційні ЗМІ подають різко негативно. І цей негатив «випліскується в світ і надзвичайно інтенсивно пережовується».

Попри те, що в деяких учасників дискусії виникли асоціації між «позитивним іміджем країни» та «рекламними технологіями», як відзначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина, не можна випускати з уваги той чинник, що боротьба за імідж країни — це, між іншим, елемент конкурентної боротьби на пострадянському просторі. У тому числі конкуренції за інвестиції, оскільки саме уявлення про Україну мало б стимулювати ділових людей вкладати тут гроші.

Важко не погодитися й із доктором філософських наук, професором Миколою Ожеваном, на думку якого з трьох позицій, які можуть зайняти ЗМІ, — ретрансляторської, нейтральної та конструктивної (або позиції будівника), — найпотрібнішою в нашій ситуації сьогодні є остання, що дозволяє «частково руйнувати, частково формувати» стереотипи та міфи. Як приклад Микола Андрійович запропонував пригадати діяльність Віталія Коротича, коли він редагував «Огонек» і, руйнуючи (разом зі своїм колективом) образи героїв радянської доби, створював героїв нової епохи (хоч як би хто до них не ставився, зауважив оратор).

Проте, як показала подальша дискусія, шановні британські експерти (наприклад, декан факультету мовлення Лідського університету Джудіт Стемпер і провідний експерт проекту «Медіареформи» Тім Граут-Сміт) вважають, що спроби поліпшити імідж країни — замість того, щоб подавати і погані, і хороші речі такими, якими вони є, — прояв цензури. І не вважають, що журналіст повинен позиціонуватися як патріот. Запропонований ними рецепт «виготовляти інформацію, яка була б максимально правдивою, максимально об’єктивною», звісно, хороший, але тільки, як відзначила Лариса Івшина, «перш ніж створити Бі-Бі-Сі, слід створити Британію». (Та й навряд хтось повірить, що імідж ВЕЛИКОЇ Британії створювався — протягом багатьох століть — людьми, які б не позиціонувалися як патріоти).

Ніхто не сумнівався в праві (обов’язку!) журналістів критикувати владу (інша річ, що в державі, яка існує 12 із половиною років, можливостей для цього менше, ніж у Британії). Проте дехто з «навернених» у віру в абсолютно незалежну журналістику студентів намагався довести, що позитивний імідж створюють лише ті ЗМІ, які працюють на певну силу, або провладні. Лариса Павлівна Скорик, яку навряд чи назвеш людиною, котра легко йде на компроміси з «певними силами», дала зрозуміти, що незалежність ЗМІ не варто плутати зі «стерильністю». А Катерина Прищепа (могилянський портал BO.NET.UA) зазначила, що розмови про імідж України не повинні автоматично зводитися до розмов про політику: людям, які цікавляться Україною, цікава не тільки інформація про те, що відбувається на вулиці Банковій.

Зрештою, домовленості щодо того, чи повинен український журналіст, який пише про свою країну, керуватися національними інтересами або ж тільки критеріями об’єктивності, так і не досягли. Але, як зауважила Лариса Івшина, кажучи про участь ЗМІ в формуванні іміджу України, адже йдеться не про спеціальну, математично прораховану роботу, а лише про опосередкований вплив: про ціннісну орієнтацію ЗМІ, про вміння розуміти, чому та або інша тема має бути винесена на першу шпальту тощо.

Приємно було почути свіжу думку журналістки Ганни Гопко (Львів), яка навела реальний приклад роботи на імідж країни, аж ніяк не пов’язаний ні з «рекламними технологіями», ні з політикою. За її словами, одного разу в брюссельському альманаху, в одному з матеріалів було написано, що французька королева Анна — родом із Росії. Журналістка написала редактору альманаху: «Перепрошую, але вона родом із Києва, прошу виправити цю помилку». Ганні Гопко відповіли, що для західних людей це несуттєво. Львівська журналістка відреагувала: «Прошу пробачити, але для мене суттєво, де знаходиться Брюссель — у Бельгії чи ще десь». Після чого, зазначила Ганна, перед нею вибачилися за помилку. У свою чергу вона надіслала укладачам альманаху хронологію історії України...

І цей приклад — одна з кращих відповідей на запитання учасників дискусії...

P.S. А що думають наші експерти та читачі про вплив ЗМІ на імідж країни? Свої думки надсилайте за адресою: 04212, Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2л, або за електронною поштою: media@day.kiev.ua