Літайте тренажерами Facebook

Місяць тому я припинив відвідувати Facebook. Без якихось особливих на те причин, просто через брак часу і незрозуміле відчуття дискомфорту, що переслідувало під час перегляду нескінченного потоку емоцій у стрічці. Соціально-мережевий целібат збігся зі слуханнями Марка Цукерберга в сенаті США і хвилею журналістських розслідувань, що охопили світові ЗМІ. І ця меса вартувала Парижа. Відразу уточню: не відношу себе до ганьбителів прогресу нашого цифрового часу, не вважаю за можливе заштовхувати вже випущених джинів у пляшки. Але придивитися до них і зрозуміти природу перетворення хлопців у футболках з Кембриджу на шейхів Кайманових островів не завадить.

Facebook, звичайно ж, не людське співтовариство, хоча на такому визначенні наполягають службовці контори пана Цукерберга. Хай кожен з нас вибирає друзів і теми бесід, але машини і алгоритми приймають рішення про їх склад і вміст. Людський агломерат, спаяний оптико-волоконним і безпровідним зв’язком, складається з терористів і шпигунів, расистів і ченців, урядових і суспільних організацій, і, безумовно, звичайних людей, які, заплативши «Фейсбуку», можуть миттєво набути великої популярності. Тому соціальна мережа — радше супермаркет, що зібрав різношерсту публіку, де персонал догоджає відвідувачу, заради зростання кількості споживачів. Має рацію один із журналістів New York Times, який сказав, що кожен з нас не клієнт, а знаряддя компанії. Адже новинарна стрічка платформи набуває товарного вигляду завдяки нашим повідомленням.

Про маніпуляції громадською думкою і торгівлю особистими даними користувачів, про природу горезвісних алгоритмів, які налаштовані як собаки, що визнають лише одного господаря, написано і сказано за цей місяць чимало. Немає потреби намагатися поставити на тілі Facebook ще одну копію клейма. Адже є в мережі і заслуги. «Просидівши» в ній, познайомившись з її штучками з репертуару циганських ворожок, що підвищують самооцінку клієнтів, переконуєшся в корисності простого, необхідного людям інструменту комунікацій. Що ж... Важко назвати винаходи розуму, які б не відкривали одночасно і двері в завтрашній день, і скриньку Пандори. Отже, треба вчитися складати алгоритми. Тепер і для спілкування з інформаційним простором, який пригнічує нас, уриваючись у відкриті вікна моніторів та телеекранів.

Мені здається, настав час оголосити початок війни з машинами. Без луддистської ненависті до верстатів, без декларацій і пошуку casus belli, проте з благородною ідеєю в голові. Треба зменшувати можливості «розумної» техніки в руках не таких вже розумних хлопців тупо керувати людиною. Моя дружина постійно ворогує з програмами пральної машини, які суворо наказують їй дотримуватись залежності часу прання від типу білизни, витрат води і її температури. Поки наші дружини не роботи, вони краще за машини уявляють, що їм потрібно отримати в результаті процесу прання. Проте розробникам побутової техніки простіше типізувати дії користувачів і, постійно змінюючи програмні алгоритми, створювати нові моделі машин, стимулюючи запити споживачів.

У цьому сенсі Facebook — машина більш складна і важлива. На слуханнях у США Марк Цукерберг не зміг пояснити сенаторам, як саме працюють алгоритми його дітища. Швидше за все — і сам не уявляв повної картини функцій платформи, створеної сотнями фахівців протягом десятиліття. І навряд чи знайдеться людина, здатна зрозуміти всі деталі роботи складного саморегульованого механізму. А отже, ми зіткнулися з новим явищем управління соціальним середовищем, де поширенням інформації та емоцій займається електронний мозок. І цей мозок, як би високо не злітали наші фантазії, ніколи не стане кращим за людський. Іншими словами, ідея штучного інтелекту хай собі живе, як утилітарне завдання аналізу великих обягів інформації та пошуку оптимальних рішень серед безлічі, проте біороботам не судилося завоювати планету. Знаю це з дегустаційного досвіду, де найдосконаліші газохроматографи можуть розпізнати всі молекули в вині, але не здатні сказати, чи принесе воно нам радість.

Втім, надамо футурологічні прогнози футурологам. Поговоримо про практику. З появою соціальних мереж змінився характер ЗМІ. Тепер у них вже немає монополії ані на поширення інформації, ані на публічні коментарі подій. Проте прагнення до демократизації суспільства, що отримало завдяки мережам необмежене право висловлюватися «на весь світ», обернулося не розкріпаченням, а залежністю. По-перше, всі спецслужби світу надіслали Цукербергу «валентинки» за надану можливість «без галасу і пилу» збирати інформацію про кожного з нас, та ще й здійснювати грандіозні операції впливу за якісь копійки. По-друге, не контент, а гроші визначають темпи і масштаби поширення інформації. Якщо група серійних вбивць назветься «фіалкою» і заплатить за рекламу і просування, то вона збере значно більше прибічників і «лайків», ніж неплатоспроможний борець за громадянські права принижених. Тобто видання будь-якого типу, з адресою, реєстрацією і авторським колективом, у порівнянні з соціальною мережею є більш відповідальним і корисним для суспільства.

Звичайно, мережа народила багато блогерів, надала можливість висловлюватися порядним людям. Проте не вони визначають тренди та емоційну погоду. Швидше навпаки. Професійні думки найчастіше отримують мінімум голосів «за». А це означає, що журналістські співтовариства повинні інтегруватися не лише в редакційних стінах. У світовій практиці є чимало прикладів об’єднання ЗМІ, що належать різним власникам і різним країнам, заради вирішення принципових проблем і прояву громадянської солідарності. У нашій країні, де в жодній з галузей немає впливових професійних груп, де величезне інформаційне поле складається з сотень городників і такої ж кількості прийомів агрокультури, особливо необхідний імпульс для інтеграції журналістів. Це треба зробити хоча б для самозбереження. Привід подають самі соціальні мережі. Як збільшення армії знахарів підвищує попит на грамотних лікарів, так і щільні ряди тих, хто пише «на свій хлопський розсуд», піднімають престиж людей, які знають справу.

Ми ходимо до супермаркетів незалежно від того, належать вони чесним або шахраюватим господарям. Це питання нашого комфорту, а не принципів. Так само слід ставитись до Facebook. Врешті-решт, стежити за тим, аби нас не дурили, наше споживче право і обов’язок. Вони однакові — як для торговельних, так і для соціальних мереж.

Припинивши щоденні відвідини Facebook, я почав спокійніше ставитись до подій, на які не можу вплинути. Мережа, як тренажер, дає нам ілюзію управління в ігровому світі, де клацання по клавішах перетворюється на дію в моніторі. І вона ж залучає до співпереживання. Нас хвилюють результати всіляких поєдинків, сконструйованих програмами і людьми. Інколи це підвищує адреналін, інколи просто заважає працювати і жити.