Лише «паркет» або лише вулиця — це шлях до поразки

Ці вибори все ніяк нас не відпускають і ще довго не відпустять. У багатьох інших країнах вибори проходять нудніше та спокійніше й закінчуються перемогою менш або більш хорошого, а часто є обридлою, але необхідною рутиною. У нас же завжди вирішується питання «бути чи не бути», що цілком можна пояснити, оскільки Україна остаточно не визначилася ні з внутрішньою, ні із зовнішньою політикою, не пройшла як незалежна й суверенна демократична держава точку неповернення. Ось чому за кожним голосуванням маячить примара «кінця світу» на території в 600 тисяч квадратних кілометрів. Тому не треба дивуватися й дратуватися, що наші телеканали не можуть піти від цієї проблематики.

Звісно, й на ТВі в «Політклубі Віталія Портникова» ні про що інше не говорили. Особливо цікавило питання, чи треба обнуляти виборчі списки й віддавати Верховну Раду владі? Лунали різні думки, але прибічників подібного революційного заходу майже не знайшлося. Лякати ПР відмовою від депутатських мандатів — несерйозно, й це дуже нагадує спроби колишніх меншовиків і есерів влаштувати політичні голодування в ГУЛАГу. Вони закінчилися для них швидко й сумно: одним дали можливість доголодувати до природного кінця, інших розстріляли раніше. Більшовики продемонстрували революційній інтелігенції, що це їм не «кривавий царський режим», який у таких випадках починав нервувати і йти на поступки. Запропоноване нардепом А.Гриценком обнулення списків могло б глибоко вразити колег по бундестагу в Німеччині, по Національних зборах у Франції, по Сейму в Польщі, але ніяк не міцних донецьких хлопців. Безглуздо грати в шахи з тими, хто грає «в Чапаєва», змітаючи всі фігури з дошки.

Треба йти до парламенту й робити його трибуною протестуючих мас, одночасно активізуючи позапарламентські форми боротьби проти авторитарної влади. Якщо опозиція обмежиться лише «паркетом» Верховної Ради — це шлях до поразки, якщо обмежиться лише вулицею — це теж шлях до поразки. Саме поєднання цих форм протесту дає перспективу успіху. Виступ мас на вулицях і площах має синхронно підтримуватися виступом опозиції в парламенті. До речі, українська демократична опозиція діяла так наприкінці 80-х років ХХ століття й 2004 року, що й увінчалося перемогою.

Має рацію політолог Віталій Балла: опозиція має боротися не за рейтинги, а за довіру мас, ту довіру, що дуже важко завойовується й легко втрачається. Цю максиму слід записати золотими літерами в офісах Яценюка, Кличка й Тягнибока. Юрист Андрій Циганков сказав, що вибори проходили за свідомо програшного для опозиції закону. Аж ніяк не випадково ПР протиснула закон про змішану систему виборів. Але пригадаймо, як опозиція капітулювала в цьому питанні, а Арсеній Яценюк чомусь сказав: «Це перемога!» Ну яка ж перемога? Має рацію юрист, опозиція мала відрізнятися від влади чесністю, не брехати, не видавати бажане за дійсне, не прикрашати ситуацію, бути щирішою зі своїми прибічниками.

Олександра Кужель розповіла, як супроводжувала на округ Ксенії Ляпіної іноземну спостерігачку, суддю з Польщі. Та сказала, що не може коментувати нашу ситуацію тому, що в Україні просто відсутня юстиція. Так би мовити, беззаконня в ролі закону. Знову доводиться згадувати Августина Блаженного з його знаменитим афоризмом: «Держава без правосуддя — це просто зграя розбійників».

«ОПОЗИЦІЯ ЩЕ МАЄ ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ»

Портников процитував повідомлення на інтернет-сайті програми: «Конфлікт в Україні відбувається не між владою й опозицією, а між народом і державною машиною. А опозиція в цьому конфлікті ще мусить знайти своє місце». Говорили й про те, що опозиція своєю присутністю не повинна легітимізувати антинародні дії режиму. Адже в парламенті опозиціонери мають не просто сидіти, а діяти, боротися, полемізувати, протистояти шкідливим для країни рішенням. Хто втомився, втратив інтерес — нехай здає мандат і йде відпочивати, поступившись місцем енергійнішому й напористішому.

Звісно, багато в чому нинішні фальсифікації є наслідком «всепрощення» 2005 року (починаючи з відпущених з миром Кучми й Литвина), коли ніхто з фальсифікаторів, окрім стрілочників, не постраждав, не поніс відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України. Навпаки, багато хто зробив за «помаранчевих» чудову кар’єру, деякі особи стали директорами солідних установ, академіками, орденоносцями. Безвідповідальність і безкарність 2005 року породили беззаконня 2012-го.

Віталій Портников нагадав, що на виборах 2010 року Янукович не став би президентом без політичної зради Ющенка. Так, і нині Ющенко разом з Королевською й Ляшком об’єктивно дуже допомогли Банковій, позбавивши опозицію дуже важливих 4% голосів. А зароблений Ющенком 1% — це, за словами нардепа Лілії Григорович, яка вийшла з лав «Нашої Україні», «вирок всій партії й політичний фініш». Деякі наші націонал-демократи насправді є багаторічними націонал-симулянтами. Одного такого помітили в редакції газети «2000», яка не потребує особливих рекомендацій, на її ювілеї, де він з келихом шампанського проголошував видання «найкращим в Україні». Ось чому в «Політклубі» бажали Яценюку, Кличку й Тягнибоку, щоб вони не побилися за президентство й не зрадили один одного в другому турі президентських виборів.

У Савіка Шустера на Першому національному жваво обговорювали американські президентські вибори та позицію ЦВК Російської Федерації, яка оцінила електоральний процес у США дуже суворо, мовляв, не все було ідеально, не всі знайшли себе в списку виборців і так далі. Цілком можливо. Але головне — в іншому. Хоча я особисто бажав перемоги Ромні, не сумніваюся, що вибори в США пройшли чесно. Правильний вибір зробили американці чи помилилися, але це воля американського народу, а не результат фальсифікації та нечесної гри. Так, американська виборча система досить складна: треба врахувати не лише думку кожного громадянина, а й населення кожного штату як спільноти, адже США — федеральна держава не на папері, як деякі їхні критики, а в реальності. Частина спостерігачів вважає американську електоральну систему навіть архаїчною. І в цій заяві теж є певне зерно істини. Але архаїчне — це часто те, що успішно витримало перевірку часом.

До речі, в попередній програмі Савіка Шустера Інна Богословська втопила ВО «Свобода» в потоці звинувачень — «фашисти», «нацисти», «ксенофоби» тощо. А екс-суддя Володимир Олійник вирішив проілюструвати випади колеги по фракції «речовими доказами» — цитатами з програми «Свободи» та навів «найжахливішу»: «Керівні посади в Україні мають займати етнічні українці й уродженці України». Є країна, де людина, народжена за її межами, ніколи не зможе стати президентом. Ця країна називається Сполучені Штати Америки. На зорі американської незалежності це правило було запроваджене, щоб який-небудь уродженець Англії, Шотландії, Уельсу не пробрався на посаду президента й не повернув Америку під владу британської корони. Минуло майже 250 років, і навряд чи подібну загрозу можна вважати актуальною, але... Цей закон занапастив кар’єру багатьох гідних людей, наприклад Арнольда Шварценеггера, знаменитого кіноактора й ефективного губернатора Каліфорнії. Шварценеггер мріяв про Білий дім, але він народився в Австрії. Або екс-держсекретаря США Мадлен Олбрайт — з неї міг би вийти видатний президент Америки, але вона уродженка Чехословаччини. Або Генрі Кіссінджера, уродженця Німеччини... Але ніхто не називає це фашизмом... Зате в нас за останні два роки на багатьох керівних посадах з’явилося чимало уродженців сусідньої країни. На жаль, є дуже неприємні прецеденти на пострадянському просторі, наприклад у самопроголошеній південноосетинській «державі»... А уродженці України — це люди різного етнічного походження, але пов’язані самим фактом народження з українською землею.

Не обійшлося й без ексцентрики: один обраний депутатом молодий комуніст вискочив до мікрофону й почав озвучувати заяложені гасла комуністичної пропаганди. При цьому, не змигнувши оком, назвав політику Партії регіонів «соціальним геноцидом», геть забувши, що вже кілька років КПУ є політичним союзником тих, хто цей геноцид здійснює. Колишній міський голова Одеси Едуард Гурвіц прочитав юному «пролетарському якобінцеві» іронічний вірш, який можна запропонувати КПУ як новий партійний гімн:

«По дорогам знакомым
За любимым обкомом
«Мерседесы» свои поведем...»

Юний комуніст висловив подив: мовляв, які такі мерседеси. Спершу товаришу слід надіти окуляри й подивитися на нерухомість своїх соратників по партії та фракції. Там можна й дещо солідніше за «мерседеси» побачити, й точно вже дорожче...

А маловідома депутат від ПР повідомила, що імідж України в світі був би дуже хорошим, якби всілякі «власенки» не їздили до іноземних держав і не псували його. Тобто репутації України шкодять не зухвалі фальсифікації на виборах, не неправедні суди, не атаки спецпідрозділів МВС на мирних громадян, а адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко, котрий про всі ці неподобства говорить вголос. Що ж, у СРСР теж були впевнені, що коли б не дисиденти, то комуністична імперія виглядала б білою й пухнастою.

Володимир Олійник, який постійно закликає не бунтувати, а всі питання вирішувати в судах, несподівано публічно визнав, що в Україні немає справедливих судів, але винні в цьому, певна річ, «попередники», які не реформували судову систему. На його думку, якщо правильно сформувати суди, то все зміниться на краще. Ні, жодні формально-юридичні хитрощі не допоможуть без повної зміни влади й політичної атмосфери в країні.

Що можна по-справжньому змінити, орієнтуючись на форму, а не на суть? Судова система України є віддзеркаленням політичної й моральної практики нашого суспільства, де для тих, хто вгорі, — закон не писаний. Вони самі собі закон. Але якщо законності немає «вгорі», не буде її і «внизу». Той-таки Олійник висловив побажання, щоб за образом і подобою Обами й Ромні українські кандидати в депутати в мажоритарних округах вітали один одного з перемогою. Добре було б, але для цього потрібно зовсім небагато: припинити фальсифікації, зокрема й за допомогою судів. Коли сторона, що програла, може в суді скасувати голосування на 20—30 дільницях, позбавивши таким чином виборчого права 20—30 тисяч українських громадян, то хто й кого має в такому разі вітати? Єхидний Шустер запитав екс-суддю: а якби Тимошенко визнала результати виборів (він, щоправда, не уточнив яких) і привітала Януковича з перемогою, її доля змінилася б? Пан Олійник уникнув відповіді, занурившись у юридичний туман.

Дозволю собі особисту думку: вибори у ВР показали, що перемогти Партію регіонів, коли вона при владі й граючи за її правилами, неможливо. Навіть якщо проти неї будуть 90% виборців. Це те, чого не зрозуміли «противсіхи», що претендують на інтелектуальну елітарність...