«Маленька людина» в ефір не вміщується
Можна припустити, що, кинувши усі сили на облаштування (чи його симуляцію) Верховної Ради, президентська команда змушена була попустити віжки нашому ТБ. І — о диво! — воно зразу ж показало клас нормального, здорового організму.
РІДНИМ КРАЄМ
Скажімо, минулої неділі практично жоден із політичних тижневиків на жодному каналі не повторився не лише в оцінках, прогнозах, думках, а й навіть у темах основних сюжетів про внутрішнє життя країни. Як і новини буднів від різних телекомпаній відрізнялися одні від одних не лише обличчями та манерами ведучих. «Вікна-тижневик» (СТБ), користуючись недавно отриманим «дахом» від уряду (і, до речі, на відміну від багатьох інших — не приховуючи цього), видали вражаючий ексклюзив не лише про приїзд Рема Вяхірева до Києва, але й про наступні, що відбулися уже в Москві, збори акціонерів «Газпрому», на яких було обрано нового голову ради директорів — колишнього нижньоновгородця Газізуліна. Неважко здогадатися, що прихід до «Газпрому» людей із нової команди буде мати найбезпосередніший вплив на процеси не лише в Росії, але й у всьому СНД.
«Вісті тижня» (ICTV) у традиційно «своїй» сфері нафтопродуктів дали критично-розгорнений аналіз указу про введення акцизу на пальне, що завозиться до України. «Новини» та «Експресс-інформ» ЮТаРу (близького до Павла Івановича Лазаренка), природно, підкреслили справедливість вимог шахтарів, які перекрили Хрещатик, єхидно прокоментували зустріч із журналістами прес-секретаря Президента Олександра Майданника, тонко помітили: «що менший рейтинг виконавчої влади, то більший процент тіньової економіки. А рейтинг цей протягом останніх двох років невпинно падає»...
Проте більш за всіх вразили «Подробиці тижня» («Інтер»). Виявилося, що їхня монотонність, яка стала останнім часом уже звичною, — це лише маска, за якою ховається абсолютно не ганебний творчий потенціал. Взяти, наприклад, сюжет Дениса Жарких, де досить ефектно підловили віце-прем’єра Сергія Тигипка на сакраментальних міркуваннях про те, що Україна набрала зовнішніх боргів іще зовсім мало (!), і ще «треба брати«(!) (інакше, скажімо, як обслужити ті ж самі борги — тільки вже набрані?!). А зауваження кореспондента стосовно реформ в Україні, яким вже не раз давали старт, і з кожним разом їх ціна зростає, — було у зв’язку зі словами пана Тигипка про те, що «реформи в Україні йдуть повільно, і слава Богу» — немов не у брову, а в око.
А ще ведуча Марія Остапенко дозволила собі іронічно пройтися по кадровій політиці Президента та з приводу відданості його команди, а останні перестановки в МЗС взагалі «засудила» до явної неспроможності бути оптимальними...
Хіба це не дещо нове на «Інтері»? А в нашому телепросторі загалом — чи не та сама багатовекторність, про яку так багато говорять у наших офіційних колах стосовно зовнішньої політики і так наполегливо чомусь не сприймають її у політиці внутрішній... За пару днів уважний глядач міг скласти власну мозаїку уявлень про ситуацію в країні — порівнюючи за допомогою ТБ свої спостереження з різними поглядами, акцентами, різними інтересами, більш-менш виразно заявленими різними каналами. На жаль, поки що ця абсолютно звичайна для Європи теледанина в наших «диких» умовах здається просто розкішшю, котра несподівано впала з небесного склепіння президентської передвиборної гонки, коли кожному каналу, як засватаній дівчині, треба показати себе не лише електорату, а спочатку всім потенційним кандидатам у Президенти, аби вибороти ставку на себе самого з їх «прохідного» та надійного... В той же час, як каже Зиновій Кулик, не треба бути мудрагелем, аби розуміти: від однозначності ЗМІ, яка культивується нинішньою виконавчою владою, страждає передусім сама влада, породжуючи недовір’я до власних медіа-спічрайтерів.
ПРО МІЖНАРОДНЕ ПОЛОЖЕННЯ
На жаль, «свіжий вітер змін» не дійшов поки що до нашої міжнародної телеінформації. «УТН» (УТ-1) подає події за кордоном виключно на рівні печерного офіціозу чи парадного оркестру (наприклад, і напередодні, і в ході візиту до України президента Аргентини у випусках головних новин країни розповідалося про що завгодно, в тому числі й про нагороди, якими обмінювалися Леонід Кучма та Карлос Сауль Менем іще в 95-му, окрім конкретних і не найлегших, між іншим, проблем у взаємовідносинах наших країн).
«Вікна-тижневик» (СТБ), «Подробиці» («Інтер»), «Вісті тижня» (ICTV) іноді дають досить грунтовний аналіз, як цього тижня було, скажімо, з візитом Білла Клінтона до Китаю. На перший погляд, із події було вичавлене все можливе, коли б не спадало на думку «дитяче питання»: що до цього всього Україні та мені, конкретному українському глядачеві? Хоча аналогій і зіставлень, виходячи з реальних інтересів і антагонізмів у стосунках Китаю та США, можна відшукати безліч: від найгостріших для нас питань інвестиційного клімату й до не менш гострих проблем прав людини. Однак, на жаль... Слово «контекст» поки що для української міжнародної тележурналістики чужорідне. Швидше за все тому, що небезпечно.
Найдивнішим же фактом стала відсутність у наших інформаційних тижневиках аналізу нинішньої кризи в Росії, яка безпосередньо стосується саме нас. Таке явне замовчування, можливо, до речі, якраз і свідчить про це найпряміше, супер-пряме відношення, внаслідок якого, очевидно, телевізійникам потрібен був час для обдумування: що, в яких дозах і під яким соусом подавати глядачеві.
До речі, в кращих професійних та ідеологічних традиціях добротного а-ля радянського ТБ на каналі «ТБ-центр» виходить незабутній Олександр Бовін із «Розмовою по суті». І рівень тиску на свідомість глядача, що його було вжито ним у останній програмі, присвяченій проблемі санкцій світової спільноти щодо тієї чи іншої країни (тема, животрепетна для Росії у зв’язку з подіями в Косово), — гідний всілякого захоплення. Думки експертів, ставки в аргументах на права людини (мовляв, заходи проти урядів порушують права пересічних громадян), цитати з великих про аморальність пріоритету сили та шовінізм Америки... Все це було підсолоджене контрастним соусом стосовно неоднозначності позиції Росії в Латвії, і в результаті давало довершену за технологією виконання ілюзію абсолютної об’єктивності зробленого «розбору польотів». Суперклас! Але, на жаль, не в нас.
ПРО ПРІОРИТЕТИ
Того дня, коли знайшли рядового Вадима Собка, котрий розстріляв чотирьох своїх товаришів по службі, більшість наших програм новин («ТСН», «Подробиці» та ін.) починали випуск саме з цього повідомлення та подробиць того, що сталося. Так зробили б і всі провідні телеканали світу, враховуючи як особливу трагічність ситуації та резонанс подібних подій у суспільстві, так і давні пріоритети цивілізованого соціуму: Особистість та її права.
І лише «УТН» (УТ-1) відкрилися, як звичайно, офіціозом: зустріччю Кучми з Квасневським. Тим самим укотре продемонструвавши пріоритети наших правителів, які, на жаль, далекі від буття «маленької людини», і в телевізійній політиці в тому числі. Про орієнтацію ж на конкретні глядацькі інтереси як основу політики іміджевої на держтелебаченні якщо й думають, то не в передачах «особливого значення», до яких належать новини. Адже поки що практично все наше ТБ служить тій державі, яка будується в межах Банківської та Грушевського. Для раціону ж мешканців усіх інших територій України з особливим натхненням готуються мильні опери — наркотик усипляння і одуріння.
