Мiй Крим

У кожного, певно, є власний комплект стереотипів, особистих меж світосприйняття... Я хочу розповісти про два кліше, які допоміг мені подолати Крим. По-перше, хоча мені тепер соромно у цьому зізнаватися, але будь-які військові завжди були для мене лише однорідною масою сіро-синьо-зеленого кольору. А їхня славнозвісна гідність здавалася мені міфом...

Тепер стало зрозуміло, наскільки я помилялася! Відданість присязі та звитяга наших вояків у Криму вражають і переповнюють мене вдячною гордістю! До цього безлика армія розділилася для мене на безліч Особистостей. Тож я рада, що мій шаблон подолано, але шкода, що такою ціною... Другий стереотип стосувався кримських татар. Шість років поспіль я їздила з друзями у походи по Криму... Але жодного разу не ототожнила кримців із вражаючими пам’ятками їхньої культури.

Для мене ніби існувало два різновиди кримських татар — сучасні й історичні. На щастя, завдяки друзям я познайомилася з великою родиною кримців і навіть трошки у них погостювала. Мені вистачило декількох годин спілкування з цими чудовими людьми, щоб позбутися свого ганебного «роздвоєного» уявлення про них. А ставлення кримськотатарського народу до теперішніх подій в Україні додає до моєї симпатії безмежну вдячність. Саме тому, хоч що б заявляв «старший» брат-злодій, Крим назавжди лишиться для мене коштовністю України. Коштовністю, яка руйнує стереотипи і не має кордонів...