Між почуттями та обов’язком

Британо-американський фільм «Баунті» кінорежисера Роджера Доналдсона фокусується на леґендарній історії з британським кораблем під назвою «Баунті», на якому 1789 року сплахнув заколот.

І ця історія, так чи так, була сповнена – особливо ж у переказах учасників – правдивої романтики, екзотики та пригод, боротьби між людськими почуттями й обов’язком. Що не могло не зацікавити митців – художників, письменників та поетів – варто лишень назвати імена Байрона, Жюля Верна, Марка Твена й Роберта Мерля. Згодом цю традицію підхопили й кінематографісти.

 «Баунті» мандрував Тихим океаном на острови Таїті за саджанцями хлібного дерева, аби їх відвезти на Ямайку для прогодування тамтешніх рабів. Але через важкі умови подорожі та, не останньою чергою, через закоханість Флетчера Кристіана, помічника капітана корабля, в таїтянку, вибухає повстання проти капітана Блая. Більша частина команди воліє залишитися в райському куточку землі...

Стрічка «Баунті» була зафільмована 1984 року за романом британського письменника Ричарда Г’юґа «Капітан Блай та містер Кристіан». І вона вважається історично найдостовірнішою серед усіх п’яти картин, що присвячені історії леґендарного корабельного заколоту XVIII століття.

Окрім усього іншого, образ капітана Вільяма Блая, зіграний у цьому фільмі Ентоні Гопкінсом, на відміну від інших екранізацій, не має суто неґативних характеристик. І вже через це можна зауважити певну, хоча й непедальовану, симпатію режисера саме до Блая, до людини, для якої честь та обов’язок – супроти чуттєвого й романтичного Кристіана, якого втілив Мел Ґібсон, – є первинними.

Також не зайве зауважити, що перша, австралійська, екранізація тих подій під назвою «Заколот «Баунті» сягає 1916 року. Друга, також здійснена в Австралії, «Слідами «Баунті», це 1933 рік. За два роки по тому вийшов та отримав «Оскара» як найкращий фільм «Заколот на «Баунті» з Кларком Ґейблом у ролі Кристіана. А вже 1962-го – вікопомна стрічка з тією ж назвою, де того ж персонажа зіграв Марлон Брандо.

Коли вести мову і про головних персонажів, і про другорядних, то їхні характери в «Баунті» щасливим чином не є одновимірними та однозначними. Тут фактично немає ні хороших, ні поганих, а є особистості, які приймають у певних умовах ті чи ті рішення, що постають цікавими й нетривіальними.

Під таке втілення образів з екіпажу «Баунті», звісно, потрібно було підібрати відповідну акторську команду. І режисер із цим справився на «відмінно». Скажімо, Гопкінсу, безумовно, вдалося зіграти, розглядаючи решту екранізацій, найпереконливішого капітана Блая – багатогранну й складну фігуру.

Дарма, що герой Гопкінса веде у цій версії класичної історії першу скрипку – Кристіан Мела Ґібсона втілює цілком самобутнього, надзвичайно живого, чуттєвого й поривчастого героя, що той заплутався у своїх бажаннях, випадкове переплетення яких веде на трагічний шлях.

Взагалі ж, Гопкінс та Ґібсон, а стосункам їхніх героїв у фільмі надається особлива увага, виплескують на екран таку палітру почуттів, що капітан Блай та Кристіан опиняються по різні боки барикад не лишень на соціальному рівні, а й на світоглядному і навіть метафізичному.

Серед виконавців ролей другого плану, аби зрозуміти акторський рівень і досягнутий результат, назову хоча б Ловренса Олів’є, іще молодого на той час Деніела Дей-Льюїса, а також Ліама Нісона й Едварда Фокса та Бернарда Гіла... Компанія, що й казати, знаменита!

І якщо дехто закидає фільмові, що той програє в масштабності та ефектності видовища двом попереднім кіноверсіям заколоту на «Баунті», то вже безумовно він виграє – хоча це й не змагання – в сенсі драматизму та щонайвищого рівня акторської гри. І принагідно зауважу, що режисура тут аж ніяк не театральна, а правдиво кінематографічна.

У програмі в спеціальному сюжеті, власне, і йтиметься про творчість кінорежисера Роджера Доналдсона – еміґранта з Австралії до Нової Зеландії, де він і розпочинав свою кінематографічну кар’єру, та продовжив її в Голлівуді.

Його фільм «Баунті» – це кіно про те, як часом складно буває людині, коли їй доводиться вибирати поміж почуттями та обов’язком. Хоч дехто стверджує, що конфлікт обов'язку й почуттів може бути вирішений на користь почуттів лишень тими, хто ніколи не брав на себе обов’язків.

Та хто його зна. Гадаю, не варто бути таким категоричним...