Мистецтво заголовка

На сайті РІА Новини 11.04.18 опубліковано статтю під заголовком: «Екс-міністр оборони заявив, що Україна може зникнути з карти світу». Коли подібні заяви постійно звучать в ефірі російських телеканалів з вуст професійних українофобів, впливає на цілком специфічну частину аудиторії — ту, яка схильна вірити в розп’ятих українськими силовиками немовлят і в гоніння на снігурів за їхнє проросійське оперення. В цьому випадку автор прогнозу, що обіцяє Україні погибель, колишній міністр оборони і лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, жодним не українофоб, а справжній український патріот, який може змусити замислитись над його словами і тих, хто російський телевізор не дивиться.

Український апокаліпсис Анатолій Гриценко передбачив у програмі «Великий вечір» від 10.04.18 Тиграна Мартиросяна на каналі NewsOne. Це сталося, коли Гриценко і Мартиросян обговорювали проект «Північний потік-2» і його наслідки для економіки України. Гриценко був налаштований оптимістично і заявив, що Україна, звичайно, зазнає втрат, якщо газ піде по інших газопроводах, але ці втрати не будуть катастрофічними.

Покінчивши з «Північним потоком-2», Анатолій Гриценко почав міркувати про корупцію. І тут оптимізм його раптово зник, а замість цього з’явився лютий песимізм. «Через корупцію українці самі знищили свою авіапромисловість і кораблебудування», — поскаржився Гриценко. Після чого і видав свій прогноз, який так сподобався РІА «Новости», що став заголовком статті. «Ми можемо зникнути з карти від масової корупції і розчарування. Люди всі виїдуть, а Україна як територія залишиться».

Будучи громадянином країни-агресора, що окупував частину території України і веде проти цієї країни агресивну війну, я не вважаю, що маю право коментувати політику України і давати публічні характеристики українським політикам і журналістам. Але тут доведеться зробити виключення з цього правила, оскільки вислови екс-міністра оборони України використовуються російськими ЗМІ в інформаційній війні проти України.

Річ у тім, що Анатолій Степанович Гриценко завжди відрізнявся розмашистим словом і нестримною сміливістю висловлювань. Наприклад, коли Росія 2014 року окупувала Крим, Анатолій Степанович закликав українські спецслужби організувати ліквідацію Путіна. Ідея вбивства Путіна в публічних виступах екс-міністра оборони Гриценка звучала неодноразово. Нещодавно він ще раз висловив її, виступаючи на телеканалі ICTV. «Він ворог усієї країни, отже, і мій, як громадянина України. Якщо ми говоримо серйозно про війну, про ворога, про те, хто віддавав накази збивати літаки і вбивати наших людей, то який інший підхід?» — обгрунтував свою позицію екс-міністр оборони. Бажання смерті ворогові, на руках якого кров твоїх співгромадян, по-людськи зрозуміло. Висловлення цього бажання по телевізору публічним політиком віддає популізмом. Прилюдний заклик до українських спецслужб організувати ліквідацію глави ядерної держави з вуст екс-міністра оборони пахне безвідповідальністю на межі провокації. З вищевикладених причин я би не став коментувати висловлювання українського політика, якби його слова не використали з великою радістю російські інформаційні війська точно так, як вони використовували його прогноз про зникнення України, зробивши з них сенсаційний заголовок.

Одним із важливих елементів інформаційної війни є боротьба за слова, якими позначають те чи інше явище, нав’язування «правильних» слів і енергійне виштовхування слів «неправильних». У «Недільному вечорі» від 9.04.18 український експерт Олександр Охрименко ужив «неправильне» слово. Варто було йому промовити: «На жаль, після окупації Криму будь-який український політик не може не виступати з антиросійських позицій», — як його поставив на місце Соловйов. «А хто це Крим окупував?» — у голосі Соловйова негайно зазвучали звичний гуркіт ображеного патріотизму. Тему війни з «неправильним» словом миттєво підхопив Костянтин Затулін. «А я ось вважаю, що Крим було окуповано в 1954 році, коли його передали Україні», — з глумливою посмішкою заявив Затулін.

Тобто «окупація» в словнику, який Затулін нав’язує росіянам, це рішення Президії ЦК КПРС під головуванням Маленкова від 25.01.1954, постанова Президії ВР РРФСР від 5.02.1954 про передачу Криму з РРФСР до УРСР і Указу Президії Верховної Ради СРСР, підписаного Ворошиловим. При цьому жоден іноземний солдат на територію Криму не ступав. А от спецоперація з автоматниками в Кримському парламенті і з зеленими «ввічливими» чоловічками — це у жодному разі не окупація, а довгоочікуване «повернення Криму в рідну гавань».

Аналогічно, коли Соловйов глумиться над українською мовою, а його «експерти» заявляють, що українська мова — зіпсована російська, українці — не народ, а сама Україна — фейкова держава, це все прояв «братських» почуттів до «братського» народу. А якщо хтось виступає проти імперської політики Путіна, так це русофобія, вона ж нацизм, фашизм і взагалі, це те саме, що і антисемітизм — і за це треба судити...

Нав’язавши росіянам свою мову, семантика якої не дозволяє сказати щось критичне про Росію і її владу, а про Захід і його союзників, у тому числі про Україну, на цій мові можна виголошувати переважно всілякі ганебні речі, російський телевізор строчить чергами ненависті та агресії.

Коментуючи арешт російського риболовецького судна «Норд» українською прокуратурою за «порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України», «сходознавець» Багдасаров запропонував відкрити новий чорноморський фронт війни з Україною. «Хватит болтать и сопли распускать!», — вимагав бойовий «сходознавець» від російської влади. І додав: «Кто это делает — тот предатель!». І далі перейшов до конкретних пропозицій: «Захватили украинцы наше судно в Керченском проливе — пусть Черноморский флот топит их шаланды к чертовой матери!!!».

Було б півбіди, якби ці постійні заклики до війни народжували пітьму в головах звичайних росіян, далеких від ухвалення рішень. Справжня біда в тому, що цим самим інформаційним потоком заповнено свідомість кремлівської верхівки, у тому числі й головного мешканця Кремля. Путін і його найближче оточення давно говорять цією мовою, на якій Захід і його союзники, поза сумнівом, вороги, але при цьому вороги боязкі й безсилі. А отже, проти них можна здійснювати будь-яку провокацію, вони все одно побояться відповісти. Неадекватна мова породжує неадекватну свідомість і неадекватну поведінку. У такій ситуації загроза війни стає реальністю. Причому ця реальність може стати останньою, яку людство зможе усвідомити, перш ніж припинить своє існування.