А на бульварi...

Минулої неділі на 7-му каналі Народного телебачення України у виконанні TV ТАБАЧУК було показано найдовшу за останні 5 років програму — «Бульвар» збирає друзів». Вона була присвячена 5- річчю популярного видання і мала хронометраж 6 годин. Після прямого ефіру, котрий промайнув у день самого ювілею, тепер з’явився ретельно оброблений остаточний телепродукт, який має самостійне значення.

Відкидаємо відразу ж будь-які підозри про рекламування «Бульвару». Він цього абсолютно не потребує, бо на його першій сторінці надруковано: «Бульвар» — лучшая газета Украины». Головне ж моє попередження полягає у тому, що я у жодному разі не ставитиму на одну дошку телепередачу і журнал. Бо «Бульвар» так само відрізняється від телепередачі з його друзями, як відрізняються голі люди від одягнутих. Хоча, як виняток, ми і в передачі побачили таких, що роздягалися.

І, нарешті, геть заздрощі до багатих і щасливих, геть чистоплюйство і мудрування, а також нікому не потрібний аналіз. Оскільки на обкладинці «Бульвару» написано також, що він є «тижневиком світської хроніки», то і я поведу вас сторінками й епізодами передачі «Бульвар» збирає друзів» як простий хронікер.

Рівно о 16.30 до місця торжества і сходів чудового ресторану почали з’їжджатися друзі та гості. Тут же їх зустрічав шумний натовп циганів з бубнами, гітарами і підносом з чаркою горілки, яку гість «крупним планом» повинен був осушити, кинути який-небудь «бакс» на піднос, піднести подарунок чи неймовірний букет квітів. Під цигансько- хвацьке: «К нам приехал наш любимый (Петя-Ваня) дорогой!..»

Тут же приймали квіти, подарунки і гостей три богатирі, три господарі: Дмитро Гордон, Олександр Швець, Віталій Коротич.

Першим під’їхав і приклався до чарки «наш любимый Иван Федорович, дорогой... Ваня, Ваня, Ваня... Ваня, пей до дна...» Як виявиться згодом, він цілком розчиниться у цьому торжестві, якщо не зникне... Можливо, тому, що зустрівся, нарешті, з Коротичем...

А до сходів і чарки все йшли і йшли гості. Також наші улюблені: Білоножки, Лоліта, колишній прем’єр-міністр В.Масол, Є. Мірошниченко, обидва Табачники, Віллі Токарєв, заступник міністра і поет О. Коротко, команда «Динамо» різних поколінь на чолі з О. Блохіним, Тая Повалій з чоловіком, член редколегії Р. Віктюк (без дружини), Е.Ханок з піснею «Самурай», Малежик, хірург Шалімов, бородатий Шуфутинський і, нарешті, неодмінний Йосип Кобзон, котрий тільки пригубив чарку на порозі — попереду ще було багато роботи...

Так починався небувалий телемарафон на, здавалося б, непримітному, але народному 7 каналі. За розмахом, складом і виконанням я нічого подібного ще у Києві не бачив. І це не дивно — бо сама Самая-Т підтвердила тут же: «Талантів у нас — що бруду...»

Основна багатогодинна трансляція пішла з ресторанного залу, де за столиками і на невеликій сцені, змінюючи один одного, розташувалися всі гості і господарі. Ведучих було багато. Головні — тамада Р. Віктюк, котрий замінив (??) Сашу, і чарівна землячка з великим серцем і, як кажуть, ще неодружена Лоліта.

Відразу скажу, що всі артисти були чудові. І ще краще вони співали. Але що вони говорили разом з іншими?! З якою повагою і любов’ю звучали тости і поздоровлення!.. Секунду. Скандал. Викликають на перший почесний тост Івана Федоровича, а його... в залі немає. Хтось знайшовся і сказав: «Поезія пішла...» Хтось додав: «Не вся пішла. Коротич у залі залишився». (Якщо хто не знає — серед еротичних сторінок колишній редактор «Огонька» веде в «Б» рубрику на світоглядні та морально-етичні теми, а також мемуаристику).

А ось член редакційної ради «Б» Леонід Макарович зовсім не прийшов. От інтуїція! А Писанку показували тільки перебивками, і лише пізнього вечора вона побажала гарної погоди.

Віщун Глоба примружився і сказав: «Від «зірок» мерехтить в очах (він працює з ними). Але зірку «Бульвара» я можу порівняти тільки із Чумацьким шляхом...» Під фонограму гримнула пісня «Смелее, детка, крути рулетку...» Та знову недоречно філософськи прозвучало: «Бульвар» — це дзеркало, але таке дзеркало, в яке дивляться голяком». Аплодисменти. Алан Чумак показав фокус і проголосив, що «Бульвар» — це бульвар нашого життя.

Лола звернулася до залу: «Тут є чоловіки, які можуть повернути мені невинність?!» Відчайдушний бомбардир знайшовся. Це був Олег Блохін. Лола посадила його до себе на коліна і стала заколисувати, як дитину. Бомбардир став знімати краватку і сорочку, оголюючи свій ще чудовий торс. Тут слід зазначити, що більшість присутніх перебувала у віці вельми зрілому, але виглядали вони чудово і бадьоро. Багато чоловіків були помічені з вельми юними дружинами і хвалилися ними, як, наприклад, Ян Табачник. Роман Віктюк усім радив таблетки для сексу — «Віагру».

Солов’їно і на віки прозвучала також член редакційної ради «Б» Є. Мірошниченко: «Бульвар» — це чудово! Спочатку його читає моя мати — їй за сімдесят, потім — тітка, а потім вже я читаю зі своїми собаками...» Хтось підкинув запитаннячко: «Де ви берете сексуальну енергію?» Відповідь: «У «Бульварі»!

Але повторюю: у телепередачі було зовсім інакше, ніж у друкарському органі. Скажімо, в «Бульварі» на обкладинці красувався зовсім безпорадно голим і млявим комедійний Андрій Миколайчук. А тут, хоча й на малому екрані — у великому і ситному ресторанному залі, — Андрій, абсолютно одягнений, наспівує славу редактору в народному стилі: «Отаман, отаман! Нас веде в туман у годину ранкову — Діма Отаман!» Чого тільки за «бабки» не заспіваєш, не зробиш iз собою...

Раптово були помічені в залі телекамерою відразу два Перших комсомольських секретарі — т.т. Мироненко і Цибух. А як же боротьба з моральним розкладом на сучасному етапі?! Й. Кобзон одразу приєднався і підхопив: «Не расстанусь с комсомолом — буду вечно молодым!..» Але один iз нестаріючих секретарів тут же вдався до порівняльного літературного аналізу і сказав, що чудовим чином співпадають п’ятиріччя видання і 201-а річниця з дня народження Пушкіна. І тому спокійний за «Б».

Ні, в телепередачі все було скромніше і суворіше, ніж у популярному виданні. Через зрозумілі (вікові) причини тут не проводився масовий телеконкурс (жіночий) «Груди-2000», мужики не змагалися у тому, хто голубіший, а навпаки, кричали в тостах, що вони справжні чоловіки, а не педики. Ще співали патріотично: «Шлях України — тільки по бульвару!..» і непатріотично: «За дружбу України і Росії!..»

Народ, який міг витримати 6 годин трансляції цієї суперпередачі за участю такої кількості не просто «старів», а «суперстарів», — безсмертний, і може жити далі на будь-якій землі і будь-якому бульварі!

Підкреслюю і повторюю, чудові артисти-вокалісти не винні. Працівники розмовної і друкарської справи — інша річ. Їхня справа — «Бульвар».

P.S. У зв’язку із забороною передруковування з «Б», ми даємо ілюстрації, які до згаданого видання і переглянутої передачі жодного відношення не мають.