Народження особистості
Вночі з 10 на 11 лютого, о 01.40, на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та фільм Лі Деніелза «Скарб».
Ексцентрична драма режисера Лі Деніелза «Скарб», що створена на основі роману американської поетеси Сапфіри, стала правдивою сенсацією американського кіно 2009 року.
Напрочуд тілиста шістнадцятирічна школярка Клеріс Джонс на прізвисько Скарб живе в сумнозвісному Гарлемі разом зі своєю кошмарною родиною — вона вже двічі завагітніла від рідного батька й має жахливі стосунки з матір’ю. Коли ж її — у 16 років неграмотну — запрошують до альтернативної школи, Клеріс погоджується, сподіваючись змінити своє життя.
Актриса Ґабурі «Ѓеббе» Сідібе, котра виконує роль опасистої Клеріс «Скарб», насправді не є фаховою акторкою. І їй на час фільмування було не шістнадцять, а аж двадцять чотири роки. Але вона також, як і героїня фільму, народилася в Гарлемі, щоправда, у нормальній сім’ї.
Режисер, він і продюсер, Лі Деніелз, котрий схильний виводити на екран сюжети, в яких виявляються одверто жорстокі життєві аспекти, шукав «молоду чорношкіру жінку вагою 300 фунтів» (півтора центнера) за допомогою оголошень. І знайшов. Ґабурі Сідібе відповідала не тільки, сказати б, ваговій категорії; виявилося, що вона має справжній акторський дар — тож, як наслідок, номінувалася на здобуття «Оскара» за найкраще виконання головної жіночої ролі.
Ця кінокартина постає як цілком жорстка й безкомпромісна історія. Але це не просто історія нещасть. Погляд режисера, услід за авторкою роману, дарує нам народження надії та народження особистості. А в погляді героїні, котра на наших очах проходить земне пекло, ми якимось дивовижним чином ловимо по-дитячому беззахисні порухи душі, яка прагне світла і любові. Вона багато в чому несподівана для сучасного екрана, який, щоправда, перебуває у планомірному пошуку персонажів, сказати б, на маргіналіях. Про такий пошук, зокрема, йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
І зрештою, про тріумфи «Скарбу», серед продюсерів якого чи не найвпливовіша американська шоувумен Опра Вінфрі. Крім великого успіху у звичайної кінотеатральної публіки, ця драма здобула кілька десятків професіональних відзнак, а саме — три нагороди на головному американському фестивалі незалежного кіно «Санденс», також стала лауреатом великих і престижних кінофорумів у Торонто й Сан-Себастьяні. Та й на Каннському фестивалі поза конкурсом публіка аплодувала стоячи ледь не цілих п’ятнадцять хвилин. Зрештою, два «Оскари»: за сценарій та для Монік за жіночу роль другого плану.
