Найстрашніша казка
Iз серпня Микола Валуєв вестиме передачу «Спокойной ночи, малыши!». І це правильно. Вистачить цього сюсюкання, діти повинні змалечку звикати до того, що на них чекає. Поза сумнівом, це лише початок реалізації нової політики адаптації дітей до життя в путінській Росії періоду її занепаду. Потім російських дітей віддадуть на виховання Яровій, після чого вони вже будуть готові до зустрічі з рештою героїв страшної казки російської політики, зокрема Сатановським, Коротченком і Ж. На тлі цих персонажів діти сприйматимуть Бабу Ягу і Кощія Безсмертного як Хрюшу і Степашку.
Коли російські діти підростуть, то найздібніші з них зможуть вступити до престижного вишу. Один з найпрестижніших — Вища школа економіки, в якій найпрестижніший — факультет світової економіки і світової політики. І тут вони потраплять до рук іншого, набагато витонченішого казкаря, декана цього факультету Сергія Караганова.
Микола Валуєв пояснив, що він погодився вести «Спокойной ночи, малыши!» для того, щоб виховати в дітях патріотизм. Якщо ви поглянете спочатку на Миколу Валуєва, а потім на Сергія Караганова, то вам може здатися, що ви бачите живу ілюстрацію дарвінівської теорії походження людини. Обличчя Сергія Олександровича Караганова абсолютно не схоже на обличчя Миколи Сергійовича Валуєва. Поглянеш на Валуєва, і одразу перелякано скрикнеш: ой-ой! там — Валуєв! А при погляді на Караганова перша думка: ось — інтелектуал! І Сергій Караганов, справді, має репутацію інтелектуала не лише в Росії, а й за кордоном. Якби він мав іншу репутацію, він би не був членом цілої низки авторитетних міжнародних експертних організацій і всіляких аналітичних центрів, а також професійних рад.
Але якщо прислухатися до того, що каже Сергій Олександрович Караганов, то поступово його обличчя інтелектуала починає розпливатися, потім зовсім зникає, і ось вже замість рафінованого інтелектуала перед вами сидить навіть не Валуєв, а якийсь гібрид Ярової, Коротченка і Ж.
Ось погляньте, що Сергій Караганов говорив у своєму інтерв’ю німецькому журналові «Шпігель».
Насамперед інтелектуал Караганов заявив німецькому журналу, що «Росія більше ніколи не воюватиме на своїй території». Мабуть, у інтелектуала Караганова спливла в пам’яті доктрина Ворошилова —Сталіна: «Бити ворога малою кров’ю на чужій території». Ці слова були спочатку 1938 року написані Лебедєвим-Кумачом у віршах до пісні «Якщо завтра війна», а потім перекочували до Польового статуту РСЧА 1939 року. Мабуть, інтелектуалові Караганову зрадило відчуття історії, і він забув, чого коштувала Радянському Союзові така хвалькувата доктрина.
Якщо Микола Валуєв освоює нову для себе роль вихователя, то Сергій Караганов вже давно освоїв роль статусного радника. Він радить практично всьому російському політичному керівництву: Раді Безпеки РФ, голові Ради Федерації, заступникові керівника адміністрації президента РФ, і, нарешті, як член Ради з прав людини він зрідка дає поради Путіну. І ось який характер цих порад.
«Ми хочемо статусу великої держави, хочемо отримати його назад», — вимагає Сергій Караганов від німецького журналу «Шпігель». І пояснює німцям свою вимогу, просить їх увійти у становище: «На жаль, ми просто не можемо відмовитися від цього — 300 років залишили свій слід в наших генах». Цієї миті у словах інтелектуала Караганова звучать знайомі кожному росіянинові слізні нотки ханиги, що намагається розжалобити сусіда: «Брате, дай на чвертку — труби горять, помираю!».
Попросивши в німецького журналу повернути Росії статус великої держави, інтелектуал Караганов вдається до пояснень, як саме Росія ним скористаєтся. «Ми хочемо стати центром великої Євразії, місцем, де панують мир і співпраця. До цієї Євразії належатиме і континент Європа».
Це вже з іншої казки. Впізнаєте: «Хочу бути володаркою морською, щоб жити в Океані-морі, щоб служила мені рибка золота і була у мене на побігеньках»? Наміри путінської Росії з її занепадаючою економікою, частка якої у світовій економіці становить 1%, з її агресивною політикою, що викликає недовіру і відторгнення у більшості країн світу, стати центром великої Євразії і мати Європу як периферію цього центру, є такими ж обґрунтованими, як і амбіції героїні пушкінської казки. Найнеприємніше, що результатом спроб реалізувати ці амбіції буде те ж таке розбите корито.
Це інтерв’ю інтелектуала Караганова цікаве тим, що в ньому розкриваються вельми важливі особливості мислення сучасної путінської політичної еліти. Швейцарський психолог Жан Піаже у своїй теорії стадій розвитку інтелекту використовує поняття децентрації. Воно означає механізм подолання егоцентризму, поступового усвідомлення дитиною того, що вона не центр Всесвіту. Піаже виокремлює три стадії децентрації. Спочатку дитина починає розуміти, що, окрім неї, є інші об’єкти, зокрема люди, в яких є власні інтереси. Зазвичай ця стадія завершується до двох років. Потім, від двох до шести років, дитина опановує стосунки між людьми, дізнається, що є різні соціальні ролі, і намагається приміряти їх на себе. На третій стадії, вже підліток, як правило, уміє у своїх взаємодіях з наколишніми враховувати їхні інтереси і діяти з урахуванням цих інтересів.
Судячи з інтерв’ю, інтелектуал Караганов у своєму інтелектуальному розвитку застряг на другій стадії: від двох до шести. До того ж, перебуваючи на найбільш ранньому рівні цієї стадії, ближче до дворічного віку. Судіть самі. Журналіст «Шпігеля» каже: «Європейці зараз не довіряють Росії, не розуміють її політики, вважаючи її дивною. Цілі вашого керівництва в Москві нам незрозумілі». У відповідь інтелектуал Караганов заявляє: «Ми вам зараз довіряємо на 0 відсотків. Ви маєте усвідомити, що ми є розумнішими, сильнішими і рішучішими, ніж ви гадаєте».
Тобто людина, що вважається в Росії інтелектуалом, дає поради всьому політичному керівництву Росії, має модель світу на рівні трирічної дитини. Вона знає, що є інші люди на Землі, але категорично не бажає і не здатна взяти до уваги їхні інтереси, подивитися на світ їхніми очима, поставити себе на їхнє місце. Він б’ється в істериці, вимагаючи, щоб весь світ звернув на нього увагу і зрозумів, нарешті, який він розумний і сильний і як йому хочеться морозива. Путінська Росія, звичайно, поводиться так зовсім не тому, що дотримується порад інтелектуала Караганова. Усе якраз навпаки: інтелектуал Караганов запитаний як радник саме тому, що такі поради збігаються із загальним настроєм мешканців Кремля і Старої площі і відповідають рівневі їхнього інтелекту.
Якщо рівень інтелекту Караганова і мешканців Кремля за шкалою Піаже відповідає вікові від двох до шести, то завдання, яке ставить перед собою російське телебачення, полягає в тому, щоб опустити рівень інтелекту росіян до стану дворічної дитини. Дітям у цьому віці співають одну й ту ж саму колискову і багато разів читають одну й ту ж саму казку. Це, разом з улюбленими іграшками, дає змогу створити обстановку захищеності у звичному світі, в якому немає місця несподіванкам.
Більшість політичних ток-шоу російського телебачення пішли на літні канікули. Але задля того, щоб росіяни не почувалися покинутими, їм повторюють старі програми Володимира Соловйова, Петра Толстого та інших генераторів ненависті. Ось, наприклад, 11.07.2016 Перший канал повторив програму «Час покаже» від 1.06.2016. І росіяни ще раз почули чудовий діалог між українським публіцистом В’ячеславом Ковтуном і ведучим Петром Толстим. Коли Толстой із погрозою запитує в Ковтуна: «Ви чекаєте того, щоб Росія видала всім мешканцям «ДНР» і «ЛНР» російські паспорти?» І у відповідь на вигук українського публіциста: «Цього ніколи не станеться!», Толстой відповідає з непохитною твердістю: «Це станеться, і дуже скоро! І ми у студії з вами це обговорюватимемо».
Казки дуже корисні й потрібні дітям, вони розвивають фантазію і уяву, вчать мріяти. Гарні казки вчать розрізняти добро і зло. Проблема в тому, що та страшна казка, яку дорослим і маленьким росіянам розповідають по телевізору численні казкарі, казка про те, що Росія воюватиме на чужій території і таким чином поверне собі статус великої держави — ця казка цілком може стати бувальщиною. Тільки завершення в неї буде зовсім не таке, як твердять ці казкарі.
