Ненависть як спосіб колективного самогубства
За даними дослідження «Левада-центру», проведеного 23—26 вересня 2016 року в 137 населених пунктах 48 регіонів Росії, інтерес росіян до подій в Україні за останні 2,5 року знизився майже вдвічі. У серпні 2014 року уважно стежили за українськими подіями 64% опитаних, у вересні 2016-го — лише 35%.
Війна на сході України триває, люди, як і раніше, гинуть, але щільність інформаційного вогню значно знизилася. Вірніше, загальна інтенсивність і число ударів по мізках росіян залишилося на тому самому рівні, але начинка інформаційних бомб змінилася. Об’єктами керованої ненависті тепер більшою мірою, ніж Україна, повинні стати Європа, ті, хто «проти нас» у Сирії, Гіларі Клінтон, Ангела Меркель і Франсуа Олланд.
Українська тематика майже зникла зі шпальт тих російських газет, у яких зовсім нещодавно половина матеріалів була про бандерівців, геноцид росіян і нацистську владу в Києві. Зараз відкриваєш «Известия» — а там лише одна замітка, автор якої понуро коментує підсумки «нормандської четвірки». Відкриваєш «Комсомолку» — а там із матеріалів з української тематики лише матеріал Миколи Варсегова про його спроби взяти інтерв’ю у Надії Савченко в Москві, куди вона приїхала, щоб підтримати в суді громадян України Миколи Карп’юка і Станіслава Клиха. Оскільки Савченко відмовилась давати інтерв’ю «КП» і взагалі з російською пресою спілкуватися не стала, матеріал Варсегова лише даремно зайняв місце на полосі.
Місце України в новинах російських телеканалів міцно зайняла Сирія, куди вже давно перемістилися військові кореспонденти, всі ці рогаткіни і поддубні. У численних шоу ненависті, що розплодилися на федеральних каналах російського телебачення, тема України спливає дедалі рідше. Хіба що комусь спаде на думку поплакати за Моторолою або перелити з пустого в порожнє вміст тієї ж «нормандської четвірки». В останньому «Вечере» з Володимиром Соловйовим від 25.10.16 про Україну взагалі ані слова за 2,5 години. Лише вічний Ж. після того, як поділився з росіянами своїм смутком про те, що нам зараз нікуди скинути ядерну бомбу, почав чомусь обурюватися, що українці воюють із росіянами... у Сирії. Я спеціально ще раз подивився цей фрагмент у записі і переконався, що все правильно. Українці з росіянами воюють у Сирії. І справді, де ж їм іще з росіянами воювати. Не в Україні ж.
Скориставшись тимчасовим зниженням інтенсивності інформаційної війни проти України, підіб’ю деякі її підсумки за допомогою все того ж дослідження «Левада-центру». За два роки безперервної демонстрації у федеральному ефірі «розіп’ятих хлопчиків», «зґвалтованих пенсіонерок» і «страчених снігурів» ставлення росіян до України змінилося на 180 градусів.
У вересні 2013 року 69% громадян Росії ставились до України добре, 23% — погано. Через рік, у листопаді 2014-го, опитування «Левада-центру» фіксує майже дзеркальну картину: 28% позитивного ставлення, 59% — негативного. Війна в ефірі підтримувала цей розклад у головах росіян усі два роки. У вересні 2016 року 25% росіян ставляться до України добре, 56% — погано.
Аналогічні дослідження в Україні проводить Київський міжнародний інститут соціології. Ось його дані про ставлення громадян України до Росії у вересні 2016 року: 40% — ставлення позитивне, 46% — негативне. Це, звісно, без Криму і «ЛДНР».
Щоб оцінити «взаємність» і «симетричність» відносин двох народів, порівняймо «індекси неприязні», тобто перевищення негативних оцінок над позитивними в кожному з двох опитувань: росіян і українців. «Індекс неприязні» росіян до України становить 31%, тоді як у громадян України — лише 6%. Тобто українці ставляться до Росії значно краще (з меншою неприязню), ніж росіяни до України.
Якщо дивитися лише на дані цих двох опитувань і не знати, що насправді відбувалося за ці два з половиною роки на території України, то можна вирішити, що це Україна анексувала Ростовську область і створила дві невизнані «республіки» на територіях, скажімо, Краснодарського краю і Білгородської області.
Це до питання про ефективність російських інформаційних військ, а також відповідь тим, хто стверджує про симетричність інформаційної війни між Росією й Україною. Те, що в українських ЗМІ є брехня і дезінформація, заперечувати неможливо. Але масштаб цієї брехні і дезінформації, їх концентрація, тотальність і системність непорівнянні з тим, що демонструють російські медіа, які за цими параметрами залишили далеко позаду і гітлерівських, і радянських пропагандистів. Так само неможливо не бачити, що в українському медійному просторі є різні точки зору, чого в Росії на рівні федеральних ЗМІ практично немає.
Нещодавно спікер Верховної Ради України Андрій Парубій запропонував розглянути питання про введення візового режиму з Росією. Опитування «Левада-центру» і Київського міжнародного інституту соціології дозволяють з’ясувати ставлення росіян і українців до цієї ідеї.
В Україні частка прихильників візового режиму з Росією за два з половиною роки війни зросла більш ніж утричі: з 15% у лютому 2014-го до 49% у вересні 2016 року. За цей період число прихильників безвізового режиму скоротилося в півтора рази: з 68% до 43%. Кількість охочих створити з Росією єдину державу за роки війни скоротилося в чотири рази: з 12% у лютому 2014-го до 3% у вересні 2016 року. Тобто пропозиція Парубія користується в українському суспільстві значною, хоча й не загальною, підтримкою.
Російська влада поставилась до ідеї візового режиму з Україною скептично, а в Раді Федерації вже сказали, що вони — проти. В цілому це відповідає настроям росіян, хоча два роки брехні про те, що в Україні при владі нацисти, призвели до того, що частка прихильників віз збільшилася вдвічі: з 16% у березні 2014-го до 39% у вересні 2016 року. Число прихильників безвізового режиму практично не змінилося, а ось частка тих росіян, хто хотів би жити з українцями в одній державі, зменшилася в три з половиною рази: з 28% в березні 2014-го до 8% у вересні 2016 року.
Путіна можна привітати з успіхом. Його «бойовим бурятам» вдалося викликати у значної частини громадян України сильну неприязнь до Росії, яка деколи доходить до ненависті, а бійці його інформаційних військ змогли налаштувати більшість росіян проти України.
Незважаючи на певне ослаблення антиукраїнської риторики, російські ЗМІ продовжують свою копітку і дуже важку роботу з приведення мізків співвітчизників в отруйний кисіль. Маловіри, які при кожному новому подвигу російського телевізора щоразу вигукують, що ось тепер-то вже досягнута межа, ось уже тепер — справжнє дно, — ці жалюгідні скептики щоразу бувають осоромлені. Минулого тижня їх змусив замовкнути й остовпіти в подиві ведучий програми «Говорим и показываем» Леонід Закошанський, який 24.10.16 на каналі НТВ показував сюжет, де актор Олексій Панін займається сексом із собакою у присутності певної особи, яка, судячи з деяких ознак, належить до того самого біологічного виду, що й Панін.
Після демонстрації росіянам цього повчального в усіх відношеннях відео в студії НТВ приступили до експертизи цієї події. Експертами виступали здебільшого панянки, які всі як одна заявляли, що цю гидоту дивитися не змогли, але, втім, виявили глибокі пізнання в деталях і технології процесу.
Мене в цій історії найбільше здивувало те, що в процесі засудження актора Олексія Паніна ніхто не пригадав про його заслуги перед вітчизною у справі формування ненависті до України. Адже він не лише гаряче вітав анексію Криму, але й закликав украсти до купи ще й Одесу, а крім того, стверджував, що «з великим задоволенням особисто перерізав би горло Президенту Порошенку». І ось таку заслужену людину НТВ піддає моральному лінчуванню! Все-таки не сформоване ще у співробітників російського телебачення вміння розрізняти своїх, яких слід підтримувати, незважаючи на дрібні слабкості, від чужих, до яких треба ставитися без будь-якої поблажливості.
