Неспокійна осінь
Протягом усього останнього тижня нас знову лякали по телевізору. Почасти — у зв’язку з останніми новинами, в яких чимраз більше незрозумілого. Причому від частоти й обсягу висвітлення різними телеканалами політичних подій нічого, по суті, не змінюється. Досі так і не ясно, чим кинули в прем’єр-міністра, що послугувало причиною його нездужання. Практично в усіх новинних програмах показували той самий відеозапис, знятий з однієї точки, і зайвих запитань не ставили. Так само дружно українське ТБ повідомило про серію «мітингів-протестів» проти «замаху» на кандидата на посаду президента. Домисли граничать із вимислами, численні коментарі повторюють один одного. Вибори дедалі більше нагадують телевізійне «мило», в якому створюється своя реальність, пропонована суспільству як безальтернативна, попри таку кількість задіяних у «серіалі» облич.
Другою моторошною темою тижня, як і раніше, був світовий тероризм. «1+1» продовжив свої дослідження в цьому напрямку — і в «Документі», і в «Подвійному доказі». З одного боку, може, це не зовсім вчасно, з огляду на те, що в країні зараз є актуальніші теми, але з іншого, тероризм — це явище, яке світова громадськість щойно починає вивчати. Напрацювання спецслужб — це одне, а суспільне сприйняття — все-таки інше. Уже зараз вимальовуються два напрямки в поясненні цього зла. Перший враховує комплекс геополітичних передумов, що сприяють терористичній активізації як методу політичної боротьби, та пропонує уважніше вивчати передумови активізації тероризму. Другий пропонує розглядати терористів як людей, які пройшли серйозну нейролінгвістичну обробку, після якої вони нібито і не люди, а зомбі, біороботи, машини смерті, які мають бути поза законом. Приблизно на такому розумінні тероризму наполягав Яків Кедмі — колишній керівник ізраїльської спецслужби в «Подвійному доказі», що цього разу саме й досліджував ізраїльський досвід боротьби з тероризмом. Хоча, чи можна говорити, що цей досвід позитивний, з огляду на те, що відбувається в Ізраїлі і сьогодні, ще треба подумати. Експерти «Документа», наприклад, проти того, щоб тероризм пояснювали якимись «програмними» експериментами і не більше. Вони говорили, що в Чечні за десять років «психопатизація» населення досягла 90% — за даними чеченських психіатрів. Стрес і депресія, причина яких криється в безперспективності подальшого існування, туга як явище нестерпного фізичного болю створюють умови для успішної психологічної обробки, особливо жінок, після якої жертовність і самогубство сприймаються як благо.
Підсумковий висновок і «Документа», і «Подвійного доказу», у якому брали участь московський журналіст В’ячеслав Ізмайлов, український журналіст Єгор Чечеринда та народний депутат Володимир Сивкович, песимістичний: жодна зі спецслужб не в змозі вберегти своїх громадян від терору.
В історико-публіцистичному циклі «Нового каналу» «Тим часом», серії якого телеглядачі дивляться щосуботи та щонеділі, розповідали про 1994—1995 роки. Проекція тих подій на поточні змусила згадати деталі, що явно перегукуються з сьогоденням. Наприклад, у лютому 1995 року український уряд дозволив тимчасове проживання в Україні чеченських біженців — насамперед жінок і дітей.
А в «Я так думаю» укотре сперечалися про українську культуру й українську інтелігенцію. Причому поведінка сперечальників теж була аргументом — у визначенні складних гуманітарних понять, ті, хто розмірковував про інтелігентність, так захоплено дискутували один з одним, що ведучій неодноразово доводилося нагадувати сперечальникам, «хто в домі хазяїн».
Найбезтурботнішою з програм виявився «Подорожник» (ICTV). Це відносно нова програма-подорож, що пропонує телеглядачам прогулятися рідними місцями. Цього разу дорога «подорожників» пролягла через Вінницьку область. Дорогою нам трохи розповіли про промисловість і визначні пам’ятки області, трохи про туристичні її можливості та багато — про екстрім-розваги, які гарантує кожному охочому подорож Південним Бугом — через пороги. І головне — усе поруч, усе доступно та недорого.
Загалом, є життя й поза виборами. Небагато, але є. І, чесно кажучи, хотілося б, щоб його було більше.
