Новий художній простір Канева

Протягом останньої декади вересня та першої декади жовтня дві творчі групи українських художників працювали над мистецькими проектами «Смак життя» та «Ландшафти». Для творчих розмірковувань митців куратор проекту Олеся Авраменко обрала знакове місто — Канів. Саме в цьому місті, зафіксованому в українській колективній пам’яті передусім як Шевченкове, сучасні українські митці створюватимуть новий художній простір та продукуватимуть нові художні ідеї за проектом «Канівські імпресії».

У дебюті проекту взяли участь Олена Бабенцова, Володимир Богуславський, Микола Журавель, Володимир Кабаченко, Ігор Ступаченко, Дарина Тищенко, Анатолій Тертичний, Ігор Шумський, Олександр Верещак, Тетяна Гершуні, Ксенія Гнилицька, Ігор Гусєв, Ілля Ісупов, Сергій Савченко, Ната Трандафір, Валерія Трубіна і Леся Хоменко.

Про ідею «Канівських імпресій» розмовляємо з куратором проекту, кандидатом мистецтвознавства, завідувачкою лабораторії візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України Олесею АВРАМЕНКО.

— Пані Олесю, чому ви обрали саме Канів?

— Бо в Каневі з’явилася непересічна людина — Юрій Сташків, який збудував над Дніпром затишний готель та виявив бажання зробити його артистичним. Арт-готелі — явище хоч ексклюзивне, але відоме й популярне у світі. А от в Україні їх обмаль, адже будівництво такого готелю вимагає не лише матеріальних витрат і забагато часу, а й неабиякого смаку та сміливості. У «Княжій горі» досить часто змінюється експозиція живопису. А щоб живопис почувався тут органічно, його господар започаткував арт-лабораторію. Від 2007 року сюди регулярно приїздять художники — погостювати й попрацювати. Серед них — львів’яни Сергій Савченко, Роман Романишин, кияни Анатолій та Ганна Криволап, Микола Журавель.... Вони вже стали ліпшими друзями господаря. Утім, організація гурту художників — робота копітка й вимагає енергії. Тому Юрій Сташків звернувся до мене і моєї молодшої колеги та співкуратора Єлизавети Бєльської. А ми взялися організувати в Каневі пленерний проект «Канівські імпресії».

Є ще одна причина створення цього проекту, вона — неявна, історична, можливо, навіть езотерична. Канів — настільки чудове місце, що років зо п’ятдесят поспіль саме тут проходили літню практику студенти Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). І хоч нині інститутська база занедбана і практично зруйнувана, проте аура цього місця, що його колись облюбував ще сам Тарас Шевченко, сповнена творчих вібрацій і притягальна для художників.

— Упродовж кількох попередніх років ви були куратором проекту «Гурзуфські сезони». Що спільного між цими двома проектами?

— Порівнювати ці два проекти сьогодні передчасно, адже «Канівські імпресії» поки що тільки роблять перші кроки. Хоч, безумовно, спільні риси в них є: це куратор, підтримка Інституту проблем сучасного мистецтва і формат — робота в творчій групі на пленері. У «Канівських імпресіях», як і в «Гурзуфських сезонах», принципово задається тема, досить широка, аби художники не почувалися затисненими в рамки, вона дисциплінує, допомагає працювати цілісно, в проекті. Крім іншого, «Гурзуфські сезони» і «Канівські імпресії» поєднує ідея створення неформального творчого простору, в межах якого продукуються та розвиваються нові ідеї й тенденції.

Щоправда, в Каневі художники мають стислий, майже екстремальний термін для роботи — десять днів. Загалом же «Канівські імпресії» — проект новий, оригінальний, досить амбітний і, сподіваюся, динамічний.

— А як щодо Гурзуфа? Невже він вичерпав себе в художньому сенсі?

— Гурзуф ніколи себе не вичерпає. Його енергетика, візуальна неповторність та повсякчасна мінливість завжди додаватимуть наснаги тим, хто її потребує. А от проект «Гурзуфські сезони», який мав прекрасний старт і розвиток, останнім часом, на мою думку, дещо загальмував. Він вимагав переформатування, інакшої структури, нових людей, інакшого ставлення до себе. Тому й виникла пауза. А може, проблема в тому, що кожна справа має свій початок і кінець. Окрім того, питання фінансування також ніхто не скасовував.

— Канів невід’ємно пов’язаний з іменем Тараса Шевченка. Не боїтеся тематичного ототожнення? Чи, може, це свідома провокація художників?

— У Каневі ім’я, образ і творчість Тараса Шевченка сприймаються дуже органічно, співмірно епічним пейзажам, власному емоційному стану. Я свідомо на початку роботи групи не порушую специфічних шевченкових тем у проектах, проте в художників ім’я поета і його слова виникають на вустах мимоволі, вони навіть повсякчас зустрічають шевченкові типажі. Усі поспішають піднятися на Тарасову гору, постояти на могилі, з якої видно заповітні «і Дніпро, і кручі». А от зайти до музею наважуються не всі — надто невелика довіра до тих, хто створював його експозицію. Ті ж, хто відвідує музей, виходять украй розчарованими, бо нова експозиція, м’яко кажучи, слабка, щоб не сказати антиукраїнська. Крім того, саме відсутність «свідомої провокації» щодо імені Шевченка інколи провокує митців так чи інакше висловитися на тему національного генія. Леся Хоменко, наприклад, у проекті «Смак життя» зробила доволі виразний іронічний диптих.

— Які теми були запропоновані художникам цього разу?

— Тема «Ландшафти». Вона передбачає надзвичайний розвій думок та асоціацій. Адже ландшафти бувають географічними, геологічними, архітектурними, культурними, екологічними, може бути навіть ландшафт тіла або душі. Але, працюючи в Каневі, доречно розуміти цю тему і так, як звикли її трактувати живописці ХVI століття, коли в Європі відбувалося становлення пейзажного живопису.

Друга група художників працювала над темою «Смак життя». У своїх роботах художники розглянули феномен смаку в найрізноманітніших ракурсах, звернулися до філософії та естетики, до надбань світового кінематографа, літератури, а головне — до власного досвіду.

— Створений під час цього пленеру проект «Смак життя» буде представлений 8—14 листопада на Art-Kуiv Contemporary 2010 в Мистецькому арсеналі. А де й коли ми матимемо нагоду переглянути результати напрацювань на тему «Ландшафтів»?

— Якщо все буде гаразд, то теж у Мистецькому арсеналі, але вже навесні, під час Fine Art Ukraine 2010. Або у виставковому залі Інституту проблем сучасного мистецтва. До речі, це один з найкращих малих виставкових залів Європи, який працює вже понад рік.