Обережно: мутація!

Скандал навколо останнього випуску програми «Закрита зона» на телеканалі «Прямий» в принципі не є ані несподіванкою, ані визначною подією для українського медіапростору. Політиками-телеведучими та компроматом на політичних опонентів в ефірі нас уже давно не здивуєш. Утім, передача «Закрита зона» від 17 лютого викликала неабиякий резонанс в медіасередовищі та соціальних мережах.

Напевно, справа в постатях як фігурантів скандальної програми, так і в її авторі.

Володимир Ар’єв — без будь-якого перебільшення — є метром сучасної української журналістики. Один з його найбільш відомих телепроектів — програма журналістських розслідувань «Закрита зона». Передача виходила на «5-му каналі» в часи помаранчевої революції, з березня 2004 по грудень 2005 року. «Закрита зона» була піонером журналістських розслідувань і здобула свого часу дві премії «Телетріумфу».

Багато хто досі пам’ятає гучні розслідування команди Ар’єва, які завжди викликали суперечки, провокували скандали та породжували підозри в заангажованості.

Програма-розслідування мала найрейтинговіші показники на «5-му каналі». Всього тоді вийшло 150 випусків «Закритої зони». Творчий успіх «Закритої зони» загалом і спонукав до розвитку цього жанру в українських медіа.

В 2007 році Володимир Ар’єв пішов у політику.

Він обирався народним депутатом трьох скликань: 6-го — від «Нашої України — Народної самооборони» (НУНС), 7-го — від «Батьківщини» та 8-го — від Блоку Петра Порошенка. У січні 2015 року його було обрано головою української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Володимир Ар’єв є віце-президентом цієї організації, був головуючим на пленарних засіданнях.

Екс-журналіст зробив дуже багато, щоб Рада Європи не зняла санкції із РФ, щоб російська делегація, обхідними шляхами, не повернулася на засідання ПАРЄ всупереч рішенню Асамблеї...Втім, минулого року він вирішив повернутися на телебачення зі своїм «зірковим» проектом «Закрита зона». Ефір для відродженої програми надав телеканал «Прямий».

«Легендарна програма Володимира Ар’єва «Закрита Зона» була першою і значущою програмою журналістських розслідувань в українському медіапросторі. Для нашої команди велика честь, що Ар’єв погодився відродити її саме на нашому каналі», — так минулого року прокоментував рішення каналу генеральний продюсер «Прямого» Олексій Семенов. «...це буде нова програма, абсолютно інший формат. Все буде сучасно і гарно подано, елегантно. Обіцяю, буде круто», — розповів тоді Семенов у інтерв’ю «Дню».

Сам Володимир Ар’єв заявив (написав у «Фейсбуці»), що мова йде «про просвітницький проект, який допоможе розібратися в інформаційному потоці». «Я бачу, що зараз дуже багато маніпуляцій, брехні й дезінформації, яка не відповідає дійсності. В цьому потоці люди не розбираються. Я хочу навчити людей думати, а не рефлексувати. Саме це і спонукало мене відновити проект у новій формі», — додав він в інтерв’ю «Укрінформу».

Політик наголосив, що нова «Закрита зона» стане не журналістським, а творчим проектом. «Це авторська творча діяльність, яка дозволена законодавством, це не журналістська діяльність», — наголосив Ар’єв, додавши, що творча діяльність народних депутатів України дозволена законодавством і що він не отримуватиме заробітну плату на телеканалі.

Від «старої» «Закритої зони» нова програма відрізняється більш статичним (економним) підходом до сюжетів, більш політичним, а не суспільно-важливим, підходом при відборі тем, а також фіксацією не на самих подіях або фактах, а на особистостях. Зазвичай — мова про політиків. Якщо перше можна пояснити більш скромним фінансуванням, то друге, напевно, і є проявом нової концепції «Закритої зони» як авторського, творчого доробку.

В результаті програма тепер більш схожа не на журналістські розслідування, а на презентацію авторської версії подій та авторську оцінку персон, що беруть участь у цих подіях. Втім, скандальність та суперечливість «старої» «Закритої зони» збереглася і в новому варіанті програми.

Яскравий приклад — програма від 17 лютого ц.р., що викликала гучний та неоднозначний резонанс.

«Володимир АР’ЄВ: Кілька тижнів тому я прочитав зізнання Олега Рибачука, колишнього голови Адміністрації президента Ющенка, а тепер керівника «парасолькової» структури обраних громадських організацій. Він сказав, що співпрацював з КДБ СРСР. Тоді команда «Закритої зони» вирішила з’ясувати, хто з колишніх топів є чи були співробітниками радянських та російських спецслужб, де колишніх, як відомо, не буває. Протягом пошуків журналісти розкрили найнесподіваніші імена. Журналісти «Прямого» виявили, що зв’язки Валентина Наливайченка ведуть на Луб’янку», — так починається програма.

Далі — все в такому ж дусі, із залученням експертів як із числа колишніх спецслужбістів, так і т.зв. активістів, які одностайно підтримали саме цю версію.

Думки Наливайченка та Рибачука в передачі не пролунали.

Після виходу програми Олег Рибачук, соратник Валентина Наливайченка Маркіян Лубківський, журналісти з інших телеканалів — ведучий Еспресо.TV Сергій Руденко, шеф-редактор департаменту інформаційного мовлення та інформаційно-аналітичних програм ZIK Роман Недзельський, доволі в жорсткої формі висловилина «Фейсбуці» своє обуреннянеоб’єктивністю передачі.

Рибачук, зокрема, написав: «Хочу підтримати «разаблачітєльниє патугі», які ніяк не стають хайпом (Володимир Ар’єв, зробіть спільну програму з Піховшиком, він багато років фундаментально розслідував мою підривну діяльність як агента ЦРУ. Міняються режими — міняються «разаблачєнія»), треба копати глибше — десь точно має з’явитися «Моссад».

Роман Недзельський під час обговорення на ФБ «Закритої зони»із автором передачі зауважив: «Якщо навіть ви хотіли донести, на вашу думку, правду, через порушення стандартів тепер сприймається як політичне мочилово».

Але Ар’єв не погодився зі звинуваченнями на свою адресу. «Я не журналіст, а автор програми, який не приховує своїх політичних поглядів. І, на відміну від «ньюсванів-зіків», які сервільно ставляться до ворогів України, я йду проти них відкрито. Мені, якщо чесно, не цікаво, що думають про все це в українській медіатусовці, адже мене, на відміну від нерентабельних сучукрмедіа, купити неможливо. Говорю те, що думаю. І продовжу так само — подобається це чи ні», — заявив депутат.

У принципі, Володимир Ар’єв із самого початку попереджав, що передача буде лише творчим доробком його як народного депутата, а не журналістикою. Те, що його програма ВИГЛЯДАЄ як журналістська робота, не змінює того факту, що вона є всього лише ЗАЯВОЮ ДІЮЧОГО ПОЛІТИКА, просто поданою В ФОРМАТІ ТЕЛЕПЕРЕДАЧІ. Погодьтеся, дивно вимагати від політичного памфлету відповідності нормам та правилам журналістики.

Інше питання, що наразі телепростір України вщент заповнений, замість повноцінних інформаційно-аналітичних програм, авторськими передачами депутатів або політичних діячів поки що без мандату, які зранку до ночі ведуть свої розмови про політику. І Ар’єв, до речі, не єдиний колишній журналіст, який виходить в ефір, маючи на руках мандат нардепа.

Це системна проблема, і чим ближче до виборів, тим вона буде ставати все більш актуальною. Одного прекрасного дня на наших комерційних телеканалах може не залишитися ЖОДНОЇ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ПРОГРАМИ. Натомість, все заповнить творчість нардепів, лідерів партій, інших політиків.

Зрозуміло, чому відбувається цей процес медіамутації. Якщо замість телеканалів-ЗМІ в нас наявні телеканали як інструменти впливу, то і методи роботи в них будуть відповідними. Якщо власник та/або інвестор медіа хоче бачити та замовляє відверту пропаганду, пряме мочилово політичних опонентів, то нічого не можна вдіяти — саме такі передачі ми будемо бачити кожного разу, коли вмикатимемо свої телевізори.

Найбільш страшним в цьому явищі політизації ТБ є той факт, що аудиторія схвально ставиться саме до таких форматів. Чим більше гучних звинувачень, пікантних подробиць та скандальних викриттів, тим вище будуть рейтинги програм. Навіть якщо одного дня їх автори взагалі відкинуть об’єктивні факти і почнуть транслювати суцільну «власну точку зору». Якщо буде весело, цікаво, не нудно — що ще людям треба? Врешті-решт, вони ж із радістю дивляться шоу екстрасенсів!

Як можна врятувати телеканали від деградації і перетворення їх виключно на інструменти політичної боротьби, маніпулювання та навіювання? Відповідь є дуже простою: треба, щоб ТБ нарешті почало створювати, а глядачі почали дивитися та обговорювати справжні журналістські (!) програми. Як, у принципі, і відбувається в будь-яких демократичних країнах. Це по-перше. І по-друге — політикам треба все ж таки якось змінити своє ставлення до ЗМІ виключно як до інструменту впливу на електорат. Підім’яти під себе «четверту владу», звичайно, не важко, але без незалежних ЗМІ побудувати в Україні європейську демократію неможливо. Втім, здається, цей факт нікого не зупиняє.