«Очі б мої не дивилися», або Знову «ПРО ЦЕ»

У №31 вашої газети я прочитав вельми цікаву статтю «Не задля цензури, а лише піклуючись про цнотливість отроків». У ній ішлося про рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення, яке стосується заборони фільмів з елементами еротики і насильства до 22.00. Пройшов уже час з моменту рішення Нацради, а деякі наші телеканали як показували еротику з насильством у прайм-таймі, так і показують. Наведу яскравий приклад. Відкриваю п’ятничний «День» за 23 березня і в розділі «Телепрограма» бачу рекламу на каналі «1+1» (який, до речі, я люблю і поважаю) еротичної, якщо не сказати похабної, комедії «Американський пиріг», яка стоїть в програмній сітці в неділю о 20.05! У найкращий ефірний час!!! І таких прикладів безліч. У той же час, як справді цікаві фільми, часто без усяких елементів еротики і насильства, йдуть після 23.00, коли більшість людей вже спить.

Я чудово розумію, що керівники багатьох наших телеканалів намагаються залучити якомога більше рекламних грошей, ставлячи у прайм-тайм фільми, які грають на людських інстинктах. Але при цьому вони нехтують моїми правами, як споживача інформаційної продукції, правами та інтересами мільйонів інших людей, а найстрашніше — завдають непоправної шкоди психіці дитячої аудиторії! Відбувається своєрідне зомбування населення, у результаті якого у людей (а особливо у дітей) знижується поріг чутливості.

Звичайно, якісь половинчасті дії окремими телеканалами були зроблені після рішення Нацради, але цього явно недостатньо.

Чому досі телеканали не вказують у телепрограмах вікової градації глядацької аудиторії щодо перегляду тих чи інших фільмів згідно з рішенням Нацради? Чи, може, наша Нацрада здатна тільки говорити, декларувати і заохочувати? А де ж реальний вплив на роботу телеканалів, аж до прийняття відповідних санкцій?

Торкнімося питання преси. Я не передплачую газет і журналів і тому часто купую їх в кіосках преси. Але дуже часто дивитись на їх вітрини мені буває просто соромно, і я змушений відвертати погляд, бо вони рясно вкриті газетами і журналами порно- еротичного змісту з відповідними фото на обкладинках. Та ж сама ситуація спостерігається на всіх вуличних розкладках преси — приблизно 30% друкованої продукції яких складають подібні видання. Крім того, багато неспеціалізованих бульварних видань теж регулярно публікують еротичні фото, знову ж таки, граючи на людських інстинктах. Наведу яскравий приклад. В 50-ти метрах від школи, яку я свого часу закінчив, стоїть кіоск преси, в якому на видних місцях красується безліч яскравих і кольорових видань. Можу вам навести перелік лише деяких із них: «Плейбой», «Пан+Пані», «Шалунья», «Ночные искушения», «Вот так!», «Спокуса», «Лель» та ін. І повірте, цей список можна ще продовжувати. Уявіть собі таку картину. В школі лунає дзвінок на перерву, і юрба школярів вибігає зі школи прямо на площу, де стоїть цей кіоск. Деякі з них — а це діти від семи років і найстарші — з цікавістю підходять до кіоску, починають роздивлятися, що ж там продається, і перше, що їм впадає у вічі, це відверті фото на вітринах.

Чому ця проблема залишається досі не врегульованою на законодавчому рівні? Чому подібна друкована і відеопродукція продається не у суворо визначених законом місцях, куди не мають доступу неповнолітні, а скрізь, куди тільки глянеш? Чи, може, наші нардепи самі на дозвіллі читають такі видання? Було б цікаво подивитися на зміст парламентських кіосків преси. Чи, може, деякі з них мають фінансові зв’язки з людьми, які займаються випуском подібної продукції, і тому не зацікавлені у суворій його регламентації? Чому у нас суспільне табу на цю тему в радянські часи змінилося на повну вседозволеність сьогодні?

Виникає багато «чому?» і я сподіваюсь, що «День» підніме цю проблему на своїх шпальтах.