Олександр ЛИВIНСЬКИЙ: «Політики знають, що можуть впливати на людей через спорт»

З Олександром Гливінським, молодим і не хуторянським «обличчям» Першого національного каналу, глядач вперше познайомився в лютому цього року, коли побачив стару спортивну програму «Футбол від «УТН» у новому форматі, де досі Олександр є незмінним ведучим.

Завжди зi смаком одягнений, з борідкою (яка дає підстави колегам і стилістам жартома порівнювати Гливінського з відомою історичною особою, але без картуза), з грамотно поставленою мовою — саме з цим ведучим спортивна програма стала на УТ-1 найрейтинговішою, залучивши нетрадиційну для Першого національного молоду аудиторію.

— Я приїхав до Києва працювати на FM-радіостанції редактором новин, — каже колишній львівський радіожурналіст, — а тут з'ясувалося, що «Футбол від «УТН» потребує нового ведучого.

— Але, здається, ти не маєш вигляду «лівого» у спортивній журналістиці?

— Так, бо спорт завжди був у сфері мого зацікавлення. І це має родинні передумови. Мій батько був футболістом, але травма змусила його закінчити кар'єру в професійному спорті, коли йому було 20 років. А оскільки вже всі в родині мали дотичність до футболу, то навчились дискутувати й уболівати професійно: коли ти віддаєшся емоціям саме в момент поєдинку, а потім — здатний все тверезо проаналізувати.

— Чому в Україні майже немає професійних спортивних коментаторів?

— Бо найбільш яскраве представництво спортивної журналістики було саме в Москві. Бо досі її центр залишається саме там, де виростали такі «авторитети», як Микола Озеров, який робив в ефірі «ляпи» типу «п'ять на п'ять — нічия на нашу користь», або Коте Махарадзе з його «ляпом», що «м'яч у ворога, вибачте, у суперника». Але у них був їхній власний колорит, був інтерес. Вони були там, бо усі основні трансляції здійснювало саме Центральне радянське телебачення (тепер ця ситуація повторюється в Україні). А коли ми стали незалежною державою і з'явилися свої спортивні канали, свої спортивні трансляції, не всі ті люди були готові робити це професійно.

— А 24 роки дають підставу казати про професійний рівень роботи?

— У 24 роки вже можна реально професійно аналізувати спорт, якщо ви розумієтесь на ньому. Деяким так званим вітчизняним «метрам» спортивного коментаря віковий досвід тільки на шкоду, бо вони мають застереотипізований погляд на певні речі або надто обтяжливі зв'язки із нині діючими особами великого спорту, щоб називати реальні причини тих чи інших явищ.

— Як ти вважаєш, чи програма «Футбол від «УТН» задовольняє вибагливі смаки глядачів — українських любителів футболу і самих футболістів?

— Принаймні усією командою, яка працює над створенням програми, ми прагнемо до цього. Від футболістів чую непогані відгуки. Вони доброзичливо критикують і дають певні підказки.

Крім цього, ми з'ясували, що тепер наш глядач хоче бачити футболістів не тільки «у польових умовах». Він хоче знати, куди їхня зірка ходить, до яких ресторанів, як веде своє світське життя, що читає. І ми думаємо над тим, як нам у комплексі усе це поєднувати і показувати нашому глядачеві. Наразі на УТ-1 ми маємо лише одну півгодинну футбольну програму на тиждень. Тому думаємо над її розширенням.

— А яким чином процес виборів різного рівня і масштабів, який перманентно відбувається в Україні зараз, впливає на твою програму?

— Однозначно те, що спорт — це частина політики. Було б самообманом говорити інакше. Політики розуміють, що можуть впливати на людей через спортивні акції та спортивні програми. А роблячи від зими нашу програму, ми вирішили, що «велика політика» буде стояти від неї осторонь. Але якщо будуть цікаві події, пов'язані, скажімо, з масовим вступом футболістів у партію (що уже було під час парламентських виборів) або масовою агітацією футболістів за якогось кандидата в Президенти — хоча ті кандидати в Президенти, про яких я знаю, не є активними чинниками у футболі, — це повинно бути відображене в нашій програмі. Звичайно, ми нікого не будемо агітувати в ефірі. Але замовчувати такі факти — було б несправедливо.

Кожний з нас є чинником українського політичного простору: чи він футболіст, чи він бармен. І у кожного є своя політична позиція. Питання полягає в тому, чи кожний її висловить. Якщо її висловлює футболіст — гаразд. Вся команда вступила в одну партію, чому б і ні? Буває різна одностайність. Команда — це ж колектив. Якщо вони колективно мислять на полі, можуть і колективно мислити в житті, принаймні з деяких питань. А більшість вболівальників, я думаю, просто сприймають такі речі з посмішкою. Та людина, яка може тверезо мислити, проголосує за кандидата, незважаючи на його здобутки в спорті, бо, наприклад, від виграшу командою Ліги чемпіонів грошей у мешканців України не побільшає.

— Щодо Ліги чемпіонів. Ти їздив з київським «Динамо» на усі їхні європейські матчі. І мав прямі включення в новинах, коментував гру на FM-радіо. Зважаючи на твій мізерний досвід на ТБ, як ти почувався?

— Я мушу зауважити, що школа радіо допомогла мені виглядати в цих телевключеннях принаймні не дуже погано. Тому зараз я можу впевнено сказати, що вмію швидко, насичено й динамічно розповісти про події за відведені мені щонайбільше дві хвилини тільки через те, що я шість років пропрацював у прямому ефірі на різних радіостанціях. Прямий ефір надзвичайно захоплює.

— Ти вже згадував про певні зміни в твоїй програмі. Чи з'являться якісь абсолютно нові спортивні проекти на УТ-1, де крім футболу йтиметься про всі інші види спорту?

— Ми зараз знаходимося на шляху до того, щоб кожного дня робити десятихвилинні спортивні випуски на УТ-1. Так само вирішується питання із щотижневою годинною програмою, яка б охоплювала значні події й найбільш масові популярні види спорту в світі. І все це передбачає мати своїх кореспондентів за кордоном. З'явиться декілька ведучих і, напевно, зовсім нових облич. Ці проекти, вихід в ефір яких планується на кінець літа — осінь, почнемо втілювати, коли буде фінансування і нормальна технічна база. За вісім років незалежності український народ заслужив право оперативно бачити й чути аналіз найзначніших подій спорту в світі, таких, як «Формула-1», тенісні турніри, європейські баскетбольні чемпіонати, ігри NBA... Бо досі все це ми бачимо вторинно. А про власне українські спортивні події не маємо навіть якісної інформації. Це величезний шмат роботи, над яким треба ще дуже багато працювати і на УТ-1.

— Ти починав працювати в жанрі новин (у нашій державі новини мають абсолютно політичний аспект), і це тобі вдавалося. Тепер ти радикально змінюєш вектор своєї кар'єри в бік спортивної журналістики. Це остаточне рішення?

— Коли фактично вся моя журналістська діяльність була пов'язана з новинами, де я відстежував міжнародні події чи суспільно-політичні в Україні, а тут я від них повністю відійшов — звичайно, це стало приводом для роздумів. Я став тільки споживачем інформації в цих питаннях. Але доля склалася так, що я зараз працюю зі спортом.

А щоб повернутись до політичних новин?.. Це був би прецедент, який, я думаю, можна було б створити, бо ніхто досі не повертався зі спортивної журналістики в політичну. Якщо буде така нагода — я спробую. Життя — воно непередбачуване, а правила в ньому існують лише для того, щоб їх ламати.