Олександр Ткаченко не хоче займатися «квазіжурналістикою»
— Тут є дуже добра база для розвитку, і не скористатися нею було б нерозумно, — каже Олександр Ткаченко. — Для мене прихід на «Новий канал» — це шанс. Робити шоу-програми я не можу, тут я не фахівець. Мені хочеться спробувати зробити що-небудь серйозне, маючи в руках цілий канал. І, незважаючи на труднощі в минулому, ми з оптимізмом дивимося в майбутнє.
— Чи взяли ви з собою на «Новий канал» свою стару команду з «Нової мови»?
— Зі мною прийшли троє журналістів і троє працівників адміністрації. Ще кілька осіб я запросив зі сторони. Що стосується колишнього шеф-редактора каналу Андрія Куликова, то він був у відпустці за свій рахунок, але навряд чи повернеться до нас.
— Чи будуть зміни в сітці віщання, у форматах програм?
— Звичайно. Досі протягом місяця я розбирався з тим, що, власне, є на «Новому каналі». Тепер ми переходимо до планування майбутнього. Ми канал маленький, у нас немає можливості робити велику кількість форматних передач. Зате в нас є студії для новин в прямому ефірі, абсолютно оригінальні. Наприкінці травня в нас визначиться нова сітка віщання, літня, на ній ми випробуємо ряд ідей.
— Програми новин на «Новому каналі» теж зміняться після вашого приходу?
— Мені дивно було чути, що на «Новому каналі» немає новин. Є, скажімо, розважальна інформація. Насправді новини тут були й будуть: економічні, культурні, соціальні. Звичайно, серед новин є й політичні. Але ми не будемо робити з політики головних новин.
— Чи комфортним є для вас відхід від політичної журналістики на ТБ?
— Гадаю, що політичному ТБ комфортно від того, що такі товариші, як я, від нього відійшли. Мені було дуже цікаво займатися політичним ТБ, новинами, передачею «Післямова», тому що це — найкраще, що я вмію робити. І якщо будуть в країні умови — а я не та людина, яка може створювати ці умови, я лише можу на них впливати, як будь- який журналіст, — я міг би займатися й політичною журналістикою.
Був такий період, коли я працював у «Післямові», потім ми зробили «Обличчя світу». Тепер у мене інша робота — канал. Тут потрібні зовсім інші риси. І постійно згадувати що я починав як політичний журналіст, теж неправильно.
— Чим, на ваш погляд, висвітлення в пресі нинішньої президентської виборчої кампанії відрізнятиметься від парламентської, тієї, що була рік тому?
— У майбутній кампанії буде більше однозначності. Мене, чесно кажучи, деякі аспекти цієї кампанії бентежать.
— Те, що буде, — умовно кажучи, «гра в одні ворота»?
— «Гра в одні ворота» мене бентежить менше. Канали, програми, газети вже тепер переважно сприймаються не як інструмент для отримання інформації, а як знаряддя в політичній боротьбі. Нещодавно я зустрічався з, умовно кажучи, «групою товаришів», які мають стосунок до телебачення. Мене просто вразило, наскільки все в нашій тележурналістиці однозначне. Вони кажуть: «Я належу до цього політичного табору, а він — до того». Тобто спочатку всі вони кажуть, що, мовляв, вони незалежні, а потім стає зрозуміло, хто за ким стоїть. Тому «гра в одні ворота» — це відносно. Мене бентежить те, що наші брати-журналісти закривають на цю явну клановість очі. Кожен уже визначився щодо свого табору. За винятком одного-двох видань, я не бачу, щоб хтось займався чистою журналістикою поза яким- небудь табором. Це мене бентежить на порядок більше. Тому що можна сказати: в однієї групи гравців більше, в іншої менше, — але все одно це не журналістика в західному розумінні свободи слова, а гра в незалежність. Таким чином ми дозволяємо політикам собою грати.
— Але чи не кривимо ми душею, коли говоримо про незалежну нібито західну журналістику? Погодьтеся, в світі зовсім мало ЗМІ, фінансово абсолютно самостійних. Більшість видань, теле- та радіоканалів і в Європі, і в Америці фінансуються певними «групами». Інша річ, що в цих «груп», дійсно, різні політичні інтереси й різні політичні «шефи». А в нас всi вони призначаються на Банковiй.
— На Заході існують давні закони й традиції свободи слова. Там і на думку не спаде жодному політику чи власнику ЗМІ встановлювати заборони або диктувати журналістам, про що й про кого писати. Якщо таке станеться, то суспільство його не зрозуміє, і закон буде не на його боці. Інша річ, що керівники різних фінансових угруповань, які володіють ЗМІ, можуть час від часу самі виступати в пресі зі своїми уподобаннями та антипатіями.
— У чому, на ваш погляд, причини того, що в нашiй країнi все зовсiм навпаки?
— У низькій політичній культурі. Це триватиме доти, доки країна економічно не почне «вигрібати».
— І розуміння такої ситуації відвертає вас від активної політичної журналістики?
— Кожен визначає для себе ступінь, так би мовити, забрудненості навколишнім середовищем. Головне — намагатися не забруднитися. Я не хочу працювати за тими правилами, які сьогодні існують. Це від початку означає займатися не журналiстикою, а квазіжурналістикою. Тому «Новий канал» я сподіваюся зробити найменш політизованим серед усіх телеканалів Києва.
