Парад і «незручності»...

Незадовго до Дня Незалежності мені зателефонувала журналістка «УНН» — «Українських національніх новин» і попросила прокоментувати ситуацію. Виявилося, що деякі кияни скаржаться на «незручності» у зв’язку з підготовкою параду з нагоди 30-річчя незалежності нашої держави. Мовляв, літаки гудуть, танки ревуть, на автодорогах — затори. Страшно й дискомфортно.

Для коментарів журналістка обрала явно не ту людину. У мене емоції зовсім інші. Я радію, що над моєю головою літають українські літаки, а не російські, що вулицями Києва рухаються українські танки, а не російські.

І це люди, які просто гуляють Хрещатиком у столиці, називають «незручностями»? Нехай запитають про справжні незручності у жителів прифронтової смуги. Справжні незручності — це коли на твою голову падають бомби, ракети, снаряди й міни.

У країні війна. Тисячі українських юнаків і дівчат, чоловіків і жінок йдуть на фронт, щоб захищати свою країну. Нерідко вони повертаються (а часто не повертаються, загинувши) без рук, без ніг, без очей. А ці на Хрещатику про «незручності»... Посоромилися б! Є діячі, для яких цвях у власному черевику важливіше за долю країни й світу.

Кияни (на щастя, деякі!) трохи, вибачте на слові, зажерлися, звикли до комфорту, від якого не хочеться відмовлятися навіть в ім’я порятунку України. У багатьох місцях у нас живуть не так добре як у Києві. Мені б дуже не хотілося, щоб в Україні ставилися до Києва та киян так, як у Росії ставилися і ставляться до Москви й москвичів.

У радянській армії для жителів столиці та її околиць існувало презирливе прізвисько «ЧМО», що розшифровується як «человек Московськой області».

Висловлювати невдоволення підготовкою до параду це означає бути абсолютно далекими від реалій життя України. Петро Порошенко припустився величезної помилки, коли відгородив від війни переважну більшість наших громадян, які виходили з того, що війна йде десь на сході, а їх це все не стосується.

Євген Кирилович Марчук в одному з останніх інтерв’ю (15 червня 2021 г.) сказав Олегу Рибачуку: «Петро Порошенко став президентом, коли в країни була війна. Мав оголосити правовий режим воєнного стану. Хоча б на частині територій України. Можливо, були проблеми з ресурсами. Але я зіткнувся тоді з аргументами, які не сприймав: «На воєнній стан не погодилася б міжнародна спільнота. Союзники не хотіли бути учасниками війни проти Росії». Можливо, були якісь домовленості, сподівання. Але Петро Олексійович — не новачок у політиці.

Думаю, бізнесовий досвід тиснув на його психіку».

Воює не лише армія, воює вся громада, вся нація, кожен на своєму місці. От суспільство у нас чомусь відсунули в бік і негативні наслідки цього не забарилися. Якщо ми не встоїмо і не захистимо свою країну (пожертвувавши нею в ім’я комфорту), на нас можуть чекати справжні незручності. На моїй малій батьківщині, в Криму, в Севастополі жителі не можуть робити те, що робили завжди, наприклад, вийти до моря. Усе перегороджено і закрито російською владою. На кожному кроці залізні паркани та залізні решітки. Херсонес — улюблене місце прогулянок багатьох севастопольців — сплюндрований, доступ туди обмежений, мабуть, ця пам’ятка історії та культури буде втрачена назавжди. Почнеш обурюватися — потрапиш на задушевну бесіду у ФСБ до товариша майора. Якщо не заспокоїшся, опинишся у виправній установі. Словом, хоч би що відбувалося на твоїх очах, сиди, закривши рота, і мовчи. Може, не чіпатимуть...

Борони Боже капітулювати, тоді станемо підданими цієї, як називав її російський філософ і православний священик Георгій Федотов, «каторжної імперії». До речі, решітки та огорожі — це не випадковість, це символ, або, як кажуть науковці — «архетип»...

А парад пройшов добре, хоча й з елементами «95-кварталу». Багато чого було неймовірно затягнуто, особливо театральні сцени, які виглядали штучними і враження не справляли. Відчувалася і сценарна слабкість. Біда нам з цими шоуменами... Головна риса «зеленітів» — відсутність відчуття міри — проявилася й тут. Президент, говорячи про багатонаціональність України, для чогось почав перераховувати всі її етнічні групи, аж до дуже нечисленних і навіть дійшов до арабів. А от берберів чомусь не згадав. Невже в Україні немає жодного бербера? Потім почалися звичайні проблеми нинішньої влади з географією й етнографією. Підрозділи литовської армії, що марширували Хрещатиком, диктор назвав латвійцями, а військових Латвії — литовцями. А шведів чомусь назвав фінами... Сподіваюся, що відповідні держави вибачать нашій владі ці «ляпсуси»...

Але всі ці закиди не стосуються учасників параду. Наша армія викликала відчуття законної гордості. Я згадав рядки Володимира Маяковського:

Я рад, что я этой силы частица,

Что общие даже слёзы из глаз,

Сильнее и чище нельзя

причаститься

К великому чувству

по имени класс.

Якщо в цих рядках слово «клас» замінити словом «нація», то все буде правильно і справедливо. Ось для чого потрібні військові паради, якщо хтось ще не зрозумів...

Продовжують дивувати і засмучувати наші політологи. На каналі «Прямий» у програмі «Не наша Раша» у Мирослава Гая відомий Семен Кабакан оголосив те, що він вважає істиною. Кабакаєв заявив: «Україна не є морською державою і флот їй не потрібен». Це він так вирішив покритикувати Зеленського з його заявою про будівництво українського флоту до 2035 року. На здоров’я, але навіщо ж демонструвати агресивну малограмотність?

Україна без моря — це другорозрядна держава. Величезна частина нашого експорту, імпорту — це Одеса, це порти Бердянськ, Маріуполь, Херсон, Миколаїв, Очаків.

Ми вже відчули результати російської блокади Азовського моря. У 1919-1920 рр. ізоляція України від моря сприяла ліквідації нашої держави. Якщо Росія зможе сьогодні відрізати Україну від моря — придушення нашої країни стане лише питанням часу.

На жаль, у Москві краще розуміють, що Україна — морська держава, ніж всілякі київські Кабакаєви.

Саме тому агресія проти нашої країни почалася в Криму і супроводжувалася спробами захопити Одесу, Миколаїв і Маріуполь. У Кремлі всупереч всім нашим Кабакаєвим, усвідомлюють цінність для України контролю над Чорним морем, і саме тому прагнуть позбавити нас цього контролю...

А щоб зберегти контроль, Україні потрібен флот.

Ще видатний український геополітик Юрій Липа писав:  «Хто володіє Севастополем, той володіє Кримом, хто володіє Кримом, той володіє Чорним морем».

Та ж Болгарія і та ж Румунія, берегова лінія яких значно менша за українську, не сумніваються в тому, що є морськими державами. А у нас — Кабакаєв...

Він належить до тієї категорії наших політологів, які знають усе, розбираються в усьому й говорити можуть безупинно абсолютно про все.

А тут ще канал «Україна-24» дав інтерв’ю з генералом Петром Гаращуком. Він висловлювався за мир за всяку ціну й вимагав негайної зустрічі українського керівництва з Путіним.

Ображався на владу, мовляв, обіцяли припинити війну, а не припинили. Для деяких людей вкрай важко зрозуміти просту думку — війну не можна припинити, її можна виграти або програти. Третього не дано.

А для перемоги треба підвищувати військову міць держави. Нескінченні зустрічі з Меркель, Байденом, Макроном, дипломатичні усмішки й рукостискання з ними не просунули нас ні на крок до звільнення наших територій і до вигнання агресора з нашої землі...

P.S. На щастя, у мене вистачило сил зберегти самовладання й не накинутися з обуренням і критикою на журналістку «УНН». Зрештою, вона ж не винна. «Коні — не винні», — як писав класик...