Перемога. Одна на всіх?
Як і передбачалося, останній телетиждень пройшов під знаком 60-річчя перемоги у війні, не лише підсумки, але й сама назва якої активно переглядається останнім часом вітчизняними істориками. Шкода, що активно — лише останнім часом. У України в тій війні своя роль, своя доля, свій рахунок. Про безглуздя жертв, про бездарних, безпощадних, безвідповідальних воєначальників, про жорстокість своїх до своїх ми тільки починаємо говорити відверто й об’єктивно. Тільки зараз починають бути відвертим ветерани. Не всі, а ті, хто не піддався створеному не ними, але нав’язаному радянською пропагандою міфу, якому могли чинити опір одиниці. Хтось усе розумів, але мовчав, оскільки пам’ять ніяк не в’язалася з відлакованою офіційною легендою, чинити опір якій було безглуздо і даремно. Цього разу українські телеканали постаралися заповнити існуючу прогалину, і не безуспішно.
Цикл документальних фільмів показав до дати «СТБ». Справді сенсацією став «Таємний щоденник Геббельса» з циклу «Звичайна сенсація». Не менш цікавим, особливо, якщо «читати поміж рядків», можна вважати і стрічку «Зірки ефіру. Юрій Левітан». Соратники володаря унікального голосу розповідають, що диктор №1 усвідомлював відповідальність за брехню, яку говорив про війну. Втім, не відстали від «СТБ» й інші канали. «Тоніс» запропонував глядачам пригадати, як починалася Друга світова — теж документальним фільмом. Про пакт Молотова-Ріббентропа, про загравання Сталіна з Гітлером (що особливо цікаво в рамках дискусії про «запроданство» ОУН-УПА, які наївно сподівалися в перші часи на гітлерівську підтримку в боротьбі за незалежність своєї батьківщини), про те, що лише в перший рік війни на наших територіях у полон потрапило 3 млн. чоловік, на яких не поширювався статус військовополонених через непідписання Сталіним Женевської конвенції. «5 канал» під час проведення «переможного» марафону показав україно-канадський документальний фільм «Між Гітлером та Сталіним» — якраз про ті криваві жорна, в яких опинилися українці в той страшний і трагічний час. «1+1» під час свого телемарафону повторив унікальну за історичною цінністю роботу «Війна. Український рахунок». Як багато всього переплелося тоді в душах і долях, як багато було надій, якими світлими були цілі, незважаючи на кривавість методів. Скільки надій і очікувань поховано у відомих і невідомих могилах...
Напередодні ювілею в Україні розгорнулася безпрецедентна за масштабами дискусія з приводу примирення ветеранів-червоноармійців та бійців національно-визвольного руху. Багаторічно приголублені владою переможці ніяк не хочуть примиритися з можливою «легалізацією» тих, кого вони все життя вважали ворогами, в тому числі, через незнання і невідання внаслідок повного інформаційного вакууму навколо цієї теми. Вони проти «присвоєння» воїнам УПА «ветеранського статусу», тому що, на думку більшості з них, саме цього й домагаються ті, хто, борючись на два фронти, мріяв про створення української незалежної держави. А вони не хочуть «статусу», вони хочуть торжества історичної справедливості, хочуть, щоб роль кожного тирана — і Гітлера, і Сталіна — отримала реальну і офіційну оцінку. Про це багато і довго говорили 9 травня на «5 каналі» під час присвяченого 60 річчю Перемоги марафону. Говорили з істориками, політиками, соціологами. І про факти, і про оцінки, і про суспільну інерцію та байдужість. І про те, що ситуативність такої важливої для суспільства дискусії — це неправильно. Звичайно, неправильно. І правий Данило Яневський, який побоювався того, що ось пройде 9 травня, стихнуть заклики до примирення, стихнуть суперечки з приводу воєнних реалій — до наступного «інформаційного приводу».
Наш Президент також благав учасників війни про примирення. Говорив, що ми всім встигли і зуміли пробачити — німців, японців, але не зуміли лише примиритися один з одним. До речі, наскільки про різні речі говорили 9 травня Ющенко і Путін. Ющенко — про необхідність «потиснути один одному руку», Путін під час парадного виступу на Красній площі — про «дух рідства», про «загрозу пособництва насильству», про те, що перемога 1945-го — це торжество «свободи над тиранією». Про істинність «духу рідства» красномовніше від російського президента свідчить відсутність на параді білоруського президента Лукашенка і місце на «гальорці» для президента українського. Втім, такі ж «місця» були відведені в переможних реляціях і нашим народам. А про перемогу свободи над тиранією — відсутність на святкуванні лідерів прибалтійських держав. У них про свободу та тиранію відмінна від Путінської думка...
Крім документальних та художніх тематичних стрічок, серед яких — і «Штрафбат» Досталя, який приголомшив багатьох, телеканали підготували й власні публіцистичні проекти. «СТБ» — цикл «Три кохання», який складається з розповідей про «невоєнне» життя на війні, про кохання, яке народилося в екстремальних умовах і вижило незважаючи ні на що. «5 канал» — теж «багатосерійний» цикл, у якому ветерани самі розповідали своє життя — від початку війни до наших днів. «Інтер» дав можливість своїм ведучим розповісти історії своїх сімей, пов’язані з війною. На кожному телеканалі цими днями пройшли інформаційні сюжети, теж так чи інакше пов’язані з датою. «Вісті тижня» (УТ 1)дали докладний репортаж про інсценування бою за Київ з використанням воєнної техніки та піротехніки. А що, для сучасних молодих людей, які звикли до яскравої картинки та іншого «екшену», це краще за статтю в підручнику або історичному журналі. Коротше кажучи, новий час вимагає нових форм подачі інформації. Навіть про війну 60-річної давності.
