«Плавильний котелок»...

На «великому» Шустері виступив російський журналіст Євгеній Кисельов, який проживає в Україні, й розповів, що ФСБ РФ порушило проти нього кримінальну справу. Ну, нинішня чекістська імперія може збудитися проти кого завгодно, хоч проти Римського Папи, хоч проти кравця з Кракова, хоч проти водія трамвая в Лісабоні, хоч проти жителя Стрия, який «погано поводився» на київському Майдані. Поняття юрисдикції в Росії вже давно втратило сенс і значення, російське кривосуддя тепер поширюється на всю територію планети. Щодо Кисельова хоч якась зачіпка є — російське громадянство, у безлічі інших випадків російська «Феміда», не змигнувши оком, судить іноземців, які взагалі в Росії ніколи нічого не скоювали. Не здивуюся, якщо завтра в Москві африканця з Мозамбіку засудять за «зраду Росії», хоча громадянин Мозамбіку може зрадити лише Мозамбік, і жодну іншу країну.

Є.Кисельов розповів, що він звернувся по захист до правоохоронних органів України. Що ж, правильно. У нас, на жаль, російські спецслужби традиційно діють як у себе вдома, викрадаючи в Україні всіх, кого заманеться. Після початку війни, яку Порошенко й Ко не визнають на правовому рівні, спецслужби РФ дещо принишкнули, оскільки СБУ прокинулася після більш ніж двадцятирічного летаргічного сну й почала відновлювати втрачені навики. Проте Кисельову слід поклопотатися про свою безпеку. А нашій державі йому в цьому допомогти. Адже були вже неприємні й ганебні для нашої держави процедури. Але ідеологічна частина виступу Євгенія Кисельова викликає великі сумніви.

Він раптом чомусь запропонував якесь масове переселення до України всіх російських опонентів Путіна. Проте життя нас неодноразово вчило, що не всякий ворог Путіна є другом України. Серед путінських опонентів достатньо українофобів, імперських шовіністів, які вважають існування Української держави «історичним непорозумінням». Кисельов закликав перетворити Україну на «плавильний котел», куди б приїхали всі близькі панові Кисельову за духом діячі зі всього пострадянського простору й будували б тут якусь зразково-показову для східної Європи державу. Я дуже сумніваюся, що вона була б українською.

ЩЕ ОДИН «ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ»

Концепція «плавильного котла» абсолютно неприйнятна в Україні. Україна не є країною емігрантів з майже повністю винищеним корінним народом (як США, Аргентина, Австралія, Бразилія тощо). Україна типологічно — це європейська національна держава, де, незважаючи не всі зусилля усіляких «визволителів», корінний народ зберігся. І тому на нашій території «плавильний котел» ставити ніде. Кисельов чи то не розуміє, чи то наміри в нього інші, але його заклик «зробити Україну європейською Америкою» звучить провокаційно. На практиці все зведеться до ще однієї, але вже «європейської й демократичної» Росії від Львова до Луганська. А Україна знову буде змушена принести себе в жертву справі «порятунку російської демократії», яка закінчується на українському питанні.

Російські політичні емігранти, приїхавши до України, почнуть пристосовувати її до себе, змінювати за власним образом і подобою. Їм заважає українська мова, тому геть її. Їм заважає українська культура (адже є вже велика російська!) — тому геть її. До речі, поведінка самих Кисельова й Шустера дає багато підстав для роздумів. Євгеній Кисельов вже чимало років живе в Україні, але так і не вивчив української мови, вільно володіючи англійською і фарсі. Савік Шустер теж, знаючи англійську, італійську й литовську. Об’єктивно вони виступають в Україні русифікаторами.

Прибулим із Росії знадобиться в Україні Росія № 2, й вони створюватимуть її у нас. Ніякої вдячності до України вони не відчуватимуть, навпаки, почнуть повчати «недолугих хохлів» «як треба», аніскільки не бентежачись повною відсутністю підстав і морального права для таких повчань.

Чи не стануть ці російські «демократи» з імперським духом ще одним «троянським конем», яких в Україні й без того «хоч греблю гати»?

На моє особисте переконання, користь Україні від цих діячів сумнівна, а шкода можлива й реальна.

РАМКИ ПОШАНИ ДО УКРАЇНИ

Російських громадян, яка не страждають на імперську хворобу, можна перерахувати на пальцях двох рук. Одразу пригадується Валерія Іллівна Новодворська (Царство їй Небесне!), а щоб пригадати ще когось, доводиться довго напружувати пам’ять.

Я не проти того, щоб давати притулок росіянам, які стали жертвами путінського режиму, але з обов’язковою забороною на втручання в політичне життя України. На жаль, росіяни, як правило, геть позбавлені тактовності по відношенню до нашого народу й нашої країни.

Тому їх необхідно одразу, ввічливо, але жорстко ставити в певні рамки пошани до України. Самі вони про це, як свідчить досвід, можуть і не здогадатися.

Боюся, що ці росіяни можуть стати потужним чинником посилення русифікації України, витіснення на узбіччя всього власне українського. Українці й так не дуже затишно почуваються у власній країні. Чи потрібні нам нові агресивні й ідеологічно мотивовані русифікатори?

Кисельов виступив з іще однією спробою перетворити Україну на базу російської демократії з сумнівними наслідками для самих українців. Цілком імовірно, що засилля російськомовних ЗМІ стане ще загрозливішим, українську мову зроблять ще маргінальнішою, рівень провінційності (всупереч зарозумілості росіян) ще більш зросте. До речі, на «малому Шустері» українську мову вже майже не почуєш, вона там якось непомітно стала persona non grata. Чи не закінчиться все тим, що на всіх наших телеканалах і радіостанціях учорашні москвичі й петербуржці міркуватимуть про долю України, а українським експертам не дадуть і слова вставити? І навряд чи влада Порошенка, Гройсмана та Парубія, що «примкнув до них», цьому протистоятиме. До речі, хіба масове десантування російських журналістів у наші ЗМІ за останні роки додало щось корисного нашому інформаційному простору?

Демарш Кисельова демонструє, що чимало російських демократів не відмовилися від ідеї перетворення України на ще одну, паралельну Росію. Думка самих українців із цього приводу їх, як завжди, не цікавить. ТРК «Чорноморська» дало слово ректорові Таврійського університету ім. Вернадського В.П. Казаріну. Університет, професори й студенти були вимушені після окупації й анексії Криму покинути Сімферополь і переїхати на материкову Україну. А частина залишилася в Криму вже в новій якості. Те, що нині говорить Володимир Павлович, мене приємно дивує. Ніколи раніше я від нього нічого подібного не чув. І в період своєї роботи віце-прем’єром уряду Автономної Республіки Криму з гуманітарної політики, і працюючи заступником глави Севастопольської міської державної адміністрації, пан Казарін залишався активним і пристрасним пропагандистом «русского мира». Зокрема, сам він високо оцінював те, що, будучи заступником глави кримського уряду, не допустив масового відкриття на півострові україномовних шкіл. У Севастополі в приватних інтерв’ю міській газеті «Слава Севастополя» розповідав журналістці Єлизаветі Юрздицькій про «велич російської мови і її переваги перед українською, про достоїнства «руського мира» тощо. Він не «просихав» від усіляких російських культурницьких і освітніх делегацій, декад, місячників російської культури й інших русифікаторських зусиль. Я особисто на сторінках газети «Флот України» з українських позицій кілька років вів непримиренну полеміку з паном Казаріним.

А тепер, коли бажаний «русский мир» до нього прийшов, він змушений був з рідного Сімферополя перебиратися до Києва. І сьогодні пан Казарін — послідовний український патріот. Чи відчуває Володимир Павлович жаль з приводу усього раніше ним зробленого й не зробленого в Криму? Дай Боже, щоб його нинішня позиція була щирішою, усвідомленішою й природнішою.

У мене ж залишається відчуття гіркоти: якби раніше пан Казарін і багато його колег працювали на Україну, а не на «русский мир», то, можливо, й доля Криму склалася б інакше.

А ТРК «Чорноморська» стає одним з найцікавіших і найзмістовніших телеканалів країни. Але це для людей мислячих і небайдужих.