Племінниця Ѓарета Джонса і великий друг України

Маргарет Сіріол Коллі, племінниця Ґарета Джонса, британського журналіста, що намагався розповісти світові правду про український Голодомор-геноцид, пішла з життя 20 листопада. Як повідомлялося у вчорашньому випуску «Дня», Маргарет Сіріол безупинно працювала над збереженням та поширенням матеріалів свого дядька, що розплатився життям за власну журналістську й людську позицію (його було вбито в Монголії).

Вона була дивовижним архіваріусом-бібліографом і мала хист до каталогізації та впорядкування історичних матеріалів, що лишилися в спадок від Джонса. Треба сказати, що британська влада також не наважувалася довгий час визнавати Голодомор в Україні, дотримуючись «кон’юнктурної» політики, заграючи з Радянським Союзом. До останніх днів свого життя Сіріол працювала над донесенням архівних текстів Ґарета Джонса до політиків і науковців у Великобританії, а в останні роки — також до України. Вона ініціювала створення сайта в мережі, щоб кожен мав вільний доступ до родинних архівів Джонса. Довгі роки вона ретельно добирала матеріали, переводила все в оцифрований формат, перевидавала статті Ґарета Джонса, в яких ішлося про голод у Радянському Союзі. А ще пані Маргарет Сіріол була великим другом України. Кілька років тому, після нашого знайомства, ми зробили ряд матеріалів із нею для української преси, зокрема, газети «День», а також «Дзеркала тижня», «Слова Просвіти», «Українського тижня», «Всесвіту»: це були інтерв’ю та перекладені щоденники й архіви Ґарета Джонса. За кілька років вдалося привернути увагу української громадськості до цієї постаті (втім, вперше українцям про журналіста, що виступив на їхній захист під час Голодомору, розповів інший іноземець та дослідник цієї трагедії, американець Джеймс Мейс на шпальтах «Дня»; саме Мейс опублікував у виданні «Повість про двох журналістів», яку можна прочитати на сайті «Україна Incognita»). Ольга Богомолець мала намір заснувати премію імені Ґарета Джонса для журналістів і залучити Маргарет Сіріол до комітету. Проте не все вдалося реалізувати...

У інтерв’ю для українських читачів Маргарет Сіріол розповідала про свого далекого й дуже близького родича, про свій духовний зв’язок із Україною; про постійний біль, який доводиться переживати через те, що люди відмовляються вірити найдостовірнішим фактам. Пані Сіріол було тяжко від того, що не лише у Великобританії, а й в Україні далеко не всі усвідомлюють справжніх причин голоду 1933-го. В одному з інтерв’ю вона сказала: «Англійський уряд не хоче визнавати те, що голод в Україні був актом геноциду, через те, що до політиків надійшли викривлені історичні дослідження, зокрема, з боку російських істориків, до яких Великобританія, на жаль, дослухається. Шкода, що вже немає Ґарета. Якби він був живий, то британські політологи давно б усвідомили, що голод в Україні — це геноцид українського народу. Таких сміливців, як Ґарет, небагато у світі». Багато хто сприйняв цей меседж і відгукнувся, до пані Сіріол почали надходити листи після публікацій матеріалів в Україні. Буквально за кілька років вдалося привернути інтерес до спадщини Ґарета Джонса. Вперше пані Сіріол побачила Україну у вересні 2009 року, коли приїхала на моє запрошення в Київ узяти участь у Міжнародній науковій конференції до 200-річчя Миколи Гоголя. Тоді вона зачитала доповідь британського перекладача й громадського діяча Стівена Комарницького.

Маргарет Сіріол Коллі була гостею й на Міжнародній конференції в рамках фестивалю «Марія» (який проводить Лариса Кадирова) у вересні 2010 року (тоді вона приїхала вже зі своїм сином і вперше поскаржилася на проблеми зі здоров’ям). Конференція була присвячена Антону Чехову. Що могло принадити англійського «бібліографа» в Чехові? Перш за все — те, що й Маргарет Сіріол, і Антон Павлович мали медичну освіту. Пані Сіріол мала ступінь доктора з медицини. Торік вона запропонувала виступ, на який може зважитися хіба що людина з професійною медичною освітою, яку мав, до речі, й сам Чехов: «Медицина — це моя законна пошлюблена жінка» («а література — моя коханка», продовжував далі Чехов). Виступ Сіріол був зворушливий і щирий; перед тим як підійти до Чехова, вона мусила сказати кілька слів про Ґарета (і так було завжди в її виступах): «Як лікар, я обрала тему «Медицина — це моя законна пошлюблена жінка». Проте я мушу на кілька хвилин відволіктися й пояснити моє зацікавлення та симпатію до вашої держави, України. Від 1889 року моя бабуся Енні Ґвен Джонс провела три щасливі роки в Юзівці (нині це — Донецьк) як вихователька онучок засновника цієї великої метрополії Джона Юза. Розповіді про свій незабутній досвід вона передала синові, Ґарету Ричарду Во Джонсу. Він відвідав Україну тричі. Під час свого останнього візиту він був шокований ситуацією з Голодомором. 1933 року він прагнув донести світові правду своїми статтями про Голодомор в Україні як геноцид. Голодомор — це мільйони смертей від голоду лише в Україні. Проте його було принижено Волтером Дюранті, обмовлено, названо брехуном, зараховано до «чорного списку» секретної поліції; звинувачено в шпигунстві Максимом Литвиновим, радянським комісаром закордонних справ, і відкинуто британським істеблішментом. Гадаю, його розчарування мало бути величезним, оскільки з юного віку він був експертом із Росії та Радянського Союзу, історії, літератури та політичної ситуації в цьому просторі... Ця сага — насправді історія чеховського масштабу». Пані Сіріол любила свого дядька, фактично вона віддала йому все життя.

Коли вона говорила, що «медична практика прищепила Чехову дисципліну думки, аналітичний підхід до його тем, прискіпливість та увагу до деталей», то здавалося, що те саме можна сказати й про пані Сіріол, жінку надзвичайної делікатності, неймовірної внутрішньої культури та витримки, яка завжди прагне дивитися на світ позитивно, випромінюючи якесь особливе світло. Проте скільки відповідальності в ній було, коли вона виходила, щоб прочитати доповідь; скільки хвилювання через те, що вона говоритиме про таких, як Чехов, як Ґарет Джонс... Пані Маргарет ніколи не дозволяла собі зробити щось не з максимальною віддачею, не на повну силу.

«У листі до свого друга Олексія Плещеєва він нарікав, що... Толстой у «Крейцеровій сонаті» не мав «говорити на теми, в яких він нічого не розуміє». Однак понад цим Антон Чехов був тонким спостерігачем, який вивчив життя своїх пацієнтів. Видатні особистості, які практикують дві дисципліни у своєму житті, зазвичай досягають чудових здобутків». Ці міркування пані Сіріол можна прикласти й до неї самої, людини обдарованої й у медицині, й в історії, й у журналістиці, в якій вроджений аристократизм доповнювався францисканською любов’ю до світу, до націй, до свого роду, до історичної пам’яті. Пам’ять для пані Сіріол поставала живою субстанцією, з якою треба поводитися вкрай обережно. Делікатність і виваженість, спокій і непоступливість у етичних питаннях — ось те, що завжди вирізняло Маргарет Сіріол Коллі.

Наприкінці свого виступу 2010 року вона згадала слова Чехова (занотовані за кілька місяців до його смерті): «На жаль, я ані філософ, ані богослов. Мені добре відомо, що я не проживу більше наступних шести місяців; можна подумати, що зараз я мав би передовсім перейматися питанням туманного загробного життя, видіннями, що навідуватимуть мій сон в могилі... Але зараз, на порозі смерті, як і двадцять, тридцять років тому, єдине, що цікавить мене, — це наука». Для пані Сіріол наука була так само в центрі. Вона з повагою ставилася до історії й текстології, до вивчення архівних матеріалів. Лише науковий аналіз проблеми може позбавити нас міфотворчості, небезпечної ідеології. Науковий розум бачить суть.

Цього року, запалюючи свічки, ми згадаємо й жертв Голодомору, й тих, хто був причетний до встановлення історичної правди про Голодомор, — Джеймса Мейса, Ґарета Джонса... Маргарет Сіріол Коллі. Вічна пам’ять цій великій жінці, яка все життя, аналізуючи архіви Ґ. Джонса й матеріали про Голодомор, досліджувала й трагічну історію України.