Політичне дефілювання
Державне телебачення. У цьому словосполученні є певна символічність. Бачити й висвітлювати проблеми по- державному, щоб українці сприймали події не з подачі російського чи ще якогось бачення, а виходячи з інтересів як окремого громадянина України, так і інтересів країни. Перший Національний телеканал відповідає багатьом вимогам державного та державницького телебачення. Російсько-американське цунамі бойовиків-трилерів-детективів iз монстроподібними маніяками-вбивцями не трусить цей канал. Не лихоманить його також від фільмів жахів, не червоніє телеекран від рік крові, а глядачі — від сорому за порнографічну кінопродукцію. Але насувається інше «стихійне лихо» — президентські вибори, і в декого виникає бажання «прихватизувати» державне телебачення у будь-якій формі. Тому саме зараз над Першим Національним згустилися хмари депутатського невдоволення та гніву, гримнув грім, ударила блискавка. Розпочалася боротьба за політичне дефілювання різних партійних моделей. Не виключено, що багатьом депутатам подобається, коли їхнє обличчя показують широким планом, але навіщо ж мордувати телеглядачів? Спробу парламентарів перекроїти програму Першого Національного «під себе» інакше й не назвеш. До того ж, ця спроба загрожує самому існуванню каналу. От дожилися, державні мужі нищать державне телебачення. У зв’язку з цим пригадується старе гасло, перша частина якого універсальна на всі часи та випадки життя, а зміст другої частини якраз і підкидають герої нашого часу. Руки геть від державного телебачення! Це гасло набуло актуальності ще тоді, коли левову частину ефіру Першого Національного загарбали власники ТРК «Ера». Не дивно, що депутати на це беззаконня ніяк не реагували, мовчали, наче води в рота набрали, бо вони й самі такі — охочі відірвати ласий шматок від державного телепирога. На шару, без договору, використовуючи своє службове становище. І цікаво наступне. Серед депутатів є багато незадоволених показом фільмів, що пропагують насильство та порнографію, та й виборці висловлюють своє обурення тим, що часто-густо море крові заливає телеекран. Саме Перший Національний — єдиний пристойний телеканал, який не включає до своєї програми фільми із жахами та вбивствами на кожному кроці. Чому б депутатам не звернутися до керівників тих телеканалів, які цей непотріб показують? Переконати їх у тому, що «Парламентський вісник» — це краще, ніж вульгарність, різанина та бійня у кожному кадрі. І тоді телеглядачі радітимуть зустрічі з депутатами в будь-яку годину. До речі, тих депутатів, які працюють в округах, виборці й без телебачення знають в обличчя.
Перший Національний — єдиний телеканал, який в повному обсязі веде прямі трансляції найпрестижніших і найцікавіших спортивних змагань. Телеглядачі мають змогу дивитися європейські, світові чемпіонати, зимові та літні олімпійські ігри. Навряд чи депутатський десант у прайм-таймі отримає приз глядацьких симпатій. Які видовища запропонують телеглядачам народні обранці? (Про хліб вони вже «потурбувалися».) Замість боксу — кулачні бої у сесійній залі. Замість футболу — відфутболювання важливих законопроектів. Замість легкої атлетики — стрибки депутатів через голови на трибуну та метання зошитів у промовців. Замість боротьби на спортивному килимі — кидання опонента на підлогу в парламентських кулуарах. На що дивитися? На те, в автомобiлях яких маркок під’їжджають до Верховної Ради наші червоні барони? Можливо, це й цікаво, але не такою ж мірою, як змагання Михаеля Шумахера з Кімі Ряйконеном та Хуаном Пабло Монтойєю. Тільки Перший Національний показує «Формулу-1». Звичайно, поки що депутати на її час не замахнулися, а там — хто знає, адже апетит приходить під час їжі.
Крім того, на Першому Національному багато просвітницьких, культурних програм. І все це — плоди праці тележурналістів, режисерів, багатьох людей, а депутати хочуть прийти на все готове. Ніхто не сперечається за права телеглядачів вникати в роботу Верховної Ради, але для цього краще було б створити спеціальний парламентський канал. Не слід забувати і про те, що всі, хто дійсно цікавиться роботою парламентарів, уважно читають газету «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», де публікуються всі закони, постанови та інші документи. Якщо б ще й парламентський канал працював на високому фаховому рівні, то від цього виграли б усі — і телеглядачі, і депутати, і журналісти. Натомість борці за свободу слова намагаються закрити рота Першому Національному телеканалу шляхом недофінансування та урізання ефірного часу.
Наїзд вищого законодавчого органу на ЗМІ всупереч законам, які цей же орган і створює, — дуже тривожний дзвоник для суспільства. Він сигналізує про те, що і парламентська система може перетворитися на диктатуру.
