Про дивовижну аберацію зору

«Відомство Геббельса продукує відверту брехню, воно підриває демократію у всьому світі та маніпулює масовою свідомістю, проте ті держави, які обмежують чи забороняють діяльність цього відомства у себе, також порушують принципи свободи слова та поширення інформації, тому є лише частково вільними у цьому плані». Як вам подобається таке твердження? Чи інше: «Заборони, накладені у 1939 — 45 роках урядом Британії на діяльність нацистських мас-медіа, і підтримка ним патріотичних видань роблять вельми сумнівною відданість цього уряду принципам свободи слова й автономії ЗМІ». Теж нічого, правда? Ясна річ, у сенсі неісторичного підходу, абсурду та змішування грішного з праведним. Але саме такі твердження містяться у черговому звіті впливової американської організації Freedom House щодо свободи інтернету в сучасному світі. Я лише замінив на «відомство Геббельса» і «нацистські мас-медіа» неодноразово згаданий у звіті «російський режим» з його «фабриками тролів», а Україну — на Британію...

Ні, звичайно, відзначені Freedom House українські заборони й обмеження вільної (точніше, свавільної) діяльності російських соціальних мереж і низки сайтів — факт. Ба більше, у звіті названа й причина таких заборон й обмежень — те, що російські агенти заполонили соціальні медіа сфабрикованими повідомленнями, що просувають вплив Кремля. Але, виявляється, якщо хоча би намагатися, на четвертому році «гібридної» війни з багатотисячними людськими жертвами, поставити бар’єр тим, хто використовує «приховані методи спотворення онлайн-дискусій і придушення інакомислення», то ти також неправий, оскільки будь-які «втручання з боку держави являють собою серйозну загрозу поняттю інтернет як технології свободи».

Цікаво, де був би сучасний світ, якби у війні з нацистами західні демократії дали повну свободу відомству Геббельса? І що було би, якби свого часу уряд Сполучених Штатів не вклав значні ресурси у створення такої служби, як Радіо «Вільна Європа»/Радіо «Свобода», куди входили свого часу не лише потужні мас-медійні, а й дослідницько-аналітичні структури? І якби Захід не підтримував «патріотичні» (в термінології Freedom House) емігрантські ЗМІ та видавництва поневолених російським більшовизмом і його сателітами народів? Власне, чи існувала б тоді така організація, як Freedom House? Адже і Сполучені Штати в певний період, в силу шаленої підривної діяльності кремлівської агентури, могли би помітно «почервоніти»...

Як на мене, має йтися про дивовижну аберацію зору експертів Freedom House (притаманну, втім, і багатьом іншим західним структурам). Вони об’єктивно оцінюють ситуацію з інтернетом та соціальними медіа у неототалітарних й авторитарних державах, справедливо відзначають, що Росія була піонером у справі використання владою «фабрик тролів» (з єдиною поправкою: йдеться не про «понад 10 років», як у звіті, а про рік-півтора після приходу Путіна до влади, і звалися ці «фабрики» тоді «бригадами», що було зафіксовано й ретельно проаналізовано незалежними громадськими організаціями, які тоді ще існували в РФ). А разом із тим ці експерти виступають апологетами такої собі безберегої свободи слова у світовій мережі. Навіть тоді, коли йде війна!

Звичайно, об’єктивна інформація, вміло подана й донесена до всіх громадян, — це передумова перемоги над намаганнями агресорів поставити під контроль мізки громадян країни, яка є жертвою такої агресії. Але не єдина передумова. Потрібні й бар’єри на шляху поширення дезінформації та «постправди» (а простіше кажучи, інформаційного шумовиння, в якому губляться правдиві повідомлення). Потрібні й дійсно патріотичні (не провладні!) медіа, які здійснюють оте саме «промивання мізків». Бо ж у мільйонів і мільйонів люду мізки загиджені вельми смердючими тоталітарними міфами, і для того, щоби ці мільйони змогли сприймати об’єктивну інформацію, потрібно спершу цілеспрямовано «вимити» з їхніх мізків оту смердючу «речовину», що займає часом увесь ментальний простір. Одне слово, на війні, як на війні. Жаль, що ці абеткові речі перебувають поза розумінням експертів Freedom House.

З іншого боку, серед «частково вільних» у плані інтернету держав Україна опинилася в одній компанії з Державою Ізраїль і Республікою Корея, які протистоять своїм недемократичним сусідам й обстоюють — часом збройним шляхом, часом ні — демократичні цінності, в тому числі свободу слова. Вони вже звикли, що ясночолі експерти нерідко відносять їх до «частково вільних» і не дуже зважать на це, ставлячи на перший план національні інтереси та здатність ефективно протистояти справжнім ворогам свободи. Головне тут — щоби влада не підмінювала інтереси країни та свободи своїми власними, керуючись відомим принципом: «Держава — це я».