Про мову війни

У місті Святогірськ Донецької області 28—29 червня триває III Донбас Медіа Форум «Донбас у медіа: від популізму до фактів». Понад 260 учасників Форуму упродовж двох днів разом з понад 30 запрошеними українськими та іноземними спікерами намагатимуться дискутувати щодо питання політичного популізму в протиставленні стандартам журналістики; активно обговорювати способи підвищення ефективності роботи редакцій медіа Донбасу (зокрема менеджмент, залучення донорських ресурсів, нові технології, різноманіття контенту); дискутувати про конфліктно-чутливу журналістику під час війни.

Чималу дискусію викликав вже перший круглий стіл «Мова ворожнечі в медіа: як знизити її використання серед журналістів та напругу в суспільстві», на якому Олексій Мацука (ГО «Донецький інститут інформації»), Тетяна Попова (екс-заступник міністра інформаційної політики, нині — ГО «Інформаційна безпека»), Анастасія Станко (ГО «Громадське телебачення») та інші виступали за «вкрай необхідне зменшення мови ворожнечі в українських медіа». Зокрема, на ДМФі було представлено результати моніторингу «Мова ворожнечі в друкованих ЗМІ Донбасу по обидва боки лінії фронту», який Донецький інститут інформації виконав у травні цього року.

Нагадаємо, на цю тему «День» вже не раз писав, зокрема у матеріалі «Case Станко», або Про «цнотливу наївність» журналістики» («День», №101 від 15 червня ц.р.). Адепти боротьби з «мовою ворожнечі», закликаючи українських журналістів не використовувати слів з грубою і негативною конотацією, зокрема до таких слів на Форумі віднесли «терорист», «сепаратист» тощо. Крім того, журналістка «Громадського ТБ» Анастасія Станко знову звернула увагу, що, на її думку, у «професійному словнику» журналістів не може бути слів «наш», «герой», «захисник» щодо української армії. Мовляв, треба просто писати — військові ЗСУ.

У панелі «Лояльна чи незалежна журналістика», до якої долучилися як спікери журналісти «Дня», учасники говорили про саморегуляцію та самоцензуру медійників під час висвітлення війни; що первинне для журналістів, які висвітлюють АТО, — бути професіоналом, який виступає за стандарти професії, чи патріотом? Сама постановка таких питань — багато в чому хибна. Адже журналіст, який, безумовно, має бути професіоналом і дотримуватися всіх стандартів у професії, в будь-якому разі, не повинен забувати, що в його країні триває війна. Більше того — саме це розуміння має бути на першому місці. Тобто можна і треба поєднувати громадянську позицію і стандарти.

На жаль, частина присутніх на Форумі відверто заявляла, що, на їхню думку, професійний журналіст взагалі зобов’язаний перебувати «над процесом» і за жодних умов не повинен вдаватися до пропаганди. Дивною видається ситуація, коли у залі з кількасот дотичних до медіа людей часто доводиться починати розмову «з нуля»: з ким Україна воює на сході, чому в нас ніяка не громадянська війна, зрештою, чий Крим? Якщо для більшості українських медіа не буде вироблена спільна ідейно-смислова платформа, правила роботи в час війни, заточені на захист країни, з такою журналістикою ми приречені на поразку.

Відома з дитинства фраза «як яхту назвеш, так вона і попливе». Першопочаткове визначення дефініцій вкрай необхідно в будь-якій справі, особливо коли вона торкається безпеки людей і держави. Завдання ворога в нинішній російсько-українській війні полягає не лише в тому, щоб вивести себе «за дужки», насправді будучи головним джерелом дестабілізації, але й сплутати «карти», спотворити систему координат та змінити точки відліку. Наприклад, назвати свою агресію «громадянським конфліктом», примусити жертву каятись перед світом. Така цинічна природа окупанта, яка забезпечує йому ефективну експансію. Логічно, що джерелом ненависті є сам агресор, а отже боротьба з «мовою ненависті» можлива лише в ключі боротьби із самим агресором. Інакше незрозуміло, що саме мають на увазі ті, хто використовує цей термін. Україна, безумовно, потребує внутрішньої української інтеграції, але на базі спільної глибинної історії, національних інтересів та системи безпеки і аж ніяк не на тлі псевдооб’єктивності. Взагалі маніпуляторам дуже спокусливо гратись у начебто «об’єктивність» під час крові та втрати територій, коли для отримання західних грантів необхідно декларувати «консенсус» та «прагнення демократичних принципів».

У ситуації із війною на Донбасі, на жаль, спотворенню базових орієнтирів сприяють, зокрема, і представники наших західних партнерів. Можливо, Захід дійсно втомився від тліючої війни в Україні і нас підштовхують до того, щоб замаскувати жерло конфлікту під евфемічні визначення. Принаймні на Медіа Форумі в Святогорську деякі іноземці відкрито повчали українських журналістів толерантності, при цьому не згадуючи ні слово «Росія», ні слово «війна».

ВРАЖЕННЯ

«ПОТРІБНА ГРАМОТНА І ТОНКА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА»

Андрій ДIХТЯРЕНКО, журналіст «Радіо Свобода», редактор видання «Реальная газета»:

— Для журналістів важливо вміти подивитися на себе з іншого боку. Коли маєш справу з потужним супротивником, то треба робити все, щоб він не міг перейти певну межу. Україна ефективно чинить спротив Росії, але треба усвідомлювати, що й Росія не на повну потужність проявила себе на Донбасі. Путін звертає увагу на те, як себе поводить Захід. І в цьому нам дуже потрібна підтримка Заходу. Необхідно відповідати певним стандартам, які влаштовують Європу. Тому ми маємо робити все, щоб Захід був задоволений процесами в Україні як у реформах економіки, боротьби з корупцією, так і в сфері свободи слова, об’єктивності журналістики. Якщо на Заході в певний момент будуть вважати, що Україна — це та ж сама Росія, тільки менша і слабша, то він від нас просто відвернеться. При цьому я думаю, що коли хтось використовує фразу на кшталт «агресія РФ проти України», то це не можна вважати мовою ворожнечі. Треба називати речі своїми іменами. При цьому ми маємо використовувати всі можливості, зокрема «передишки», для того, щоб формувати по-справжньому демократичне суспільство. Ми не можемо робити кроки назад. Перед тим як відповідати російській пропаганді, треба усвідомлювати, що робити дзеркальну відповідь ми не зможемо. Як мінімум ми будемо виглядати слабшими. Тому потрібна грамотна і тонка інформаційна політика. Існує велика кількість людей, які досі не визначились, на чиєму вони боці. І такі є як на вільній території, так і на окупованій. Саме ці люди є свого роду «полем бою». Вважаю, що ми втратили далеко не всіх людей на окупованій території і за них треба боротись. Боротися правдою. Для цих людей дуже образливо, коли їх називають «сепаратистами». Тому треба позбуватись ярликів. На мою думку, це і є так звана мова ворожнечі, яка лише шкодить стратегічним цілям України.

«БАГАТО ЖУРНАЛІСТІВ ПІДІГРАЄ АГРЕСОРУ»

Артем ЗЛАТКIН, координатор проекту «Вільне радіо», учасник АТО:

— За «дурника» себе видають багато журналістів і давно. Від самого початку треба визначитись із термінами. Війна — це бойові зіткнення, де існує чіткий агресор, як би він себе не маскував. І це війна не лише танками і гарматами, але й інформаційними технологіями. З цими технологіями не можна боротися, не визначившись із базовими моментами. Якщо називати речі своїми іменами, а не використовувати нові малозрозумілі терміни і штампи, на кшталт «мова ненависті», то ми даємо ворогу тло для маніпуляцій нами. У такому випадку далі суперечок між собою ми не піднімемось. Мені не зовсім зрозуміло, що саме розуміють під цим терміном ті, хто його використовує і розкручує. У нашому випадку — є агресор, є жертва, є російські військові, є найманці, є колаборанти і є зона бойових дій. У нас же багато журналістів просто підіграють агресору.

«РОЗМИТІ ТЕРМІНИ ГРАЮТЬ НА РУКУ ОКУПАНТУ»

Андрій ШАПОВАЛОВ, директор філії ПАТ НСТУ «Луганська регіональна дирекція»:

— Журналісти, коли використовують термін «мова ворожнечі» та інші розмиті терміни, грають на руку окупанту. Гадаю, що за багатьма речами, які здаються раптовими, стоять технології. На жаль, гібридність війни полягає в тому, що ворог дезорієнтує як свою жертву, так і зовнішнє середовище. Його завдання — змінити схеми сприйняття дійсності і впроваджувати свої цілі як агресора. Наприклад, він прагне переконати всіх, що в Україні триває внутрішній конфлікт. Мовляв, РФ тут ні до чого, а це сама Україна не готова бути демократичною цілісною картиною. Для цього використовуються, зокрема, і журналісти, завдання яких забовтати проблеми за допомогою незрозумілих термінів, які відволікають увагу від істини. Як наслідок, дискусія падає нижче «плінтусу». На жаль, в професію прийшло багато людей, які ніякого стосунку до професії медійника не мають. Чомусь ці люди вважають, що можуть називатися журналістами тільки тому, що вони десь щось пишуть і про щось висловлюються. Потрібні базові знання. Існують видання, які декларують принципи журналістики, претендуючи на стандарт, а насправді належать конкретним олігархам, які роблять усе, щоб покінчити, зокрема, зі свободою слова, а точніше — видати маніпуляції за таку свободу слова. Як наслідок українська журналістика в цілому виглядає як чемний хлопчик, якого перестріли озлоблені бандити, а він намагається з ними розмовляти культурною мовою. Коли такий метод  не підходить, то його вже б’ють ногами.