Про політичне святенництво

Нарешті СБУ  почала діяти так, як і належить спецслужбам у воєнний час. Проведено вдалу операцію, врятовано життя журналістові Аркадію Бабченку, відвернуто чергове політичне вбивство, організоване ворогом на українській території. Здавалося б, є всі підстави для морального задоволення. Та ні ж бо, в журналістських та експертних колах — виття, вереск і стогін: не те, не так, чому нам не сказали, чому весь світ не попередили, треба було інакше. Цікаво, а якби так само, як Бабченка, врятували Павла Шеремета, теж вили б, що врятували «неправильно»? У XIX столітті в салонах Далекого  Заходу до відома ковбоїв і золотошукачів США  висіла табличка: «Не стріляйте в піаніста, він грає, як уміє».

Наші контррозвідники вміють цілком непогано, що вони й продемонстрували, на відміну від бездарних  журналістів, які не можуть додати два і два і блукають у трьох соснах. Можна зрозуміти грантоїдів на ниві журналістики, яким мертвий Бабченко потрібен більше, ніж живий, адже можна буде влаштувати черговий «плач Ярославни» про свободу слова, про журналістські жертви провести силу-силенну міжнародних конференцій, симпозіумів, наплодити десятки звернень, відозв і взагалі демонструвати бурхливу діяльність і якісне освоєння грантів. Але Бабченко, дякувати богові, живий і послуги вічних професійних «борців за свободу слова» виявилися  незапитаними. Тепер вони голосно обурюються, що їх дезорієнтували. Авжеж, спецслужби України про свої операції мають розповідати всій цій  братії, аби вони розголосили на весь світ. Особливо розчулює лицемірство деяких дуже демократичних країн, які критикують Україну за порошинку в оці, не помічаючи колоди у власному. У загиблому малазійському авіалайнері було дуже багато громадян Нідерландів, що не завадило нідерландській фірмі взяти участь в будівництві російського мосту до Криму. За гроші ці хлопці рідну матір продадуть, а не лише горезвісні «європейські цінності». І вони ще сміють нас повчати?

Після брифінгу Луценка, Грицака і Князєва вся кремлівська рать в українській журналістиці озброїлася на національні силові структури. Сподіваюся, що знайдеться управа і на цю публіку.

Порятунок Бабченка і арешт організаторів замаху — це перемога. Одна, на жаль, з небагатьох поки що. Замість того, щоб привітати нашу спецслужбу, починають обливати брудом, топити СБУ в ідіотських, абсурдних запитаннях і підозрах. Хоча у нас, можливо, вперше з’явилися підстави пишатися цими структурами, як, наприклад, пишаються своєю розвідкою і контррозвідкою громадяни Ізраїлю. Коли ведуть мову про високу ефективність «Моссад» (зовнішня розвідка), «Шабак» (служба внутрішній безпеки), «Аман» (військова розвідка ЦАХАЛ — Армії оборони Ізраїлю), то треба мати на увазі, що однією з головних складових її  є абсолютна моральна підтримка спецслужб ізраїльським суспільством. Кожен ізраїльтянин знає, що ефективність цих організацій є запорукою його власної безпеки, і допомога їм — святий обов’язок кожного громадянина єврейської держави.

Проте в нас в Україні після явного успіху СБУ починається паплюження, підміна понять, істерика, безглузді звинувачення і суцільний негатив. Врешті-решт, ми всі в одному «човні» з державою з усіма її силовими інституціями: СБУ, армією, МВС, ГПУ, національною поліцією, і якщо, не дай Боже, він, цей «човен», піде на дно, то ми всі там будемо.

Не треба підігравати Кремлю та його «міжнародним організаціям». На політклубі Віталія Портникова народний депутат Сергій Висоцький згадав книгу  колишнього шефа розвідки комуністичної Румунії генерала Йона Почепи, що втік на Захід. Генерал розповів багато цікавого про те, як Кремль створював на Заході громадські організації і маніпулював ними. Особливо віртуозно це виходило із Всесвітньою радою церков. А як ефективно Кремль керував на Заході «боротьбою за мир». Варто оцінити красу гри!

Нещодавно слухав я виступ  по радіо  відомого  громадського діяча Йосифа Зісельса. Він  розповів, що в Ізраїлі є один громадський фонд, який забезпечує державні органи специфічною інформацією про «антисемітизм в Україні». Зісельс вивчив питання і встановив, що одним із головних фінансових спонсорів фонду є російський олігарх, близький до оточення Володимира Путіна... Усі «пазли» стали на свої місця.

Дивує, що наші журналісти дають «рекомендації» спецслужбам, не маючи жодного уявлення про специфіку їхньої діяльності. Ці люди хочуть, аби спецслужби діяли  максимально відкрито і публічно. Тоді це будуть вже не спецслужби,  а «добровільні народні дружини» — «ДНД». Якщо в умовах війни боротимемося в «білих рукавичках», якщо спецслужби будуть у «білих рукавичках», то нам доведеться підняти білий прапор.

А ми всі, звісно, маємо допомагати тим, хто захищає нашу Батьківщину, інакше її не буде.

На каналі «1+1» у програмі « Право на владу» генеральний прокурор Юрій Луценко відбивався від медіакритиканів, але тримався спокійно і впевнено. Він виголосив знаменну фразу: «Досить жити в атмосфері тотальної ненависті до своєї держави». Справедливо. Але хотілося б зауважити, що така атмосфера виникла не стихійно, не сама по собі, умови для неї було створено безкарністю і вседозволеністю, цілковитою свободою діяльності антиукраїнських сил.

На «Еспресо-TV» у студії Мирослави Барчук політологи Хара і Белесков обговорювали візити до Росії президента Франції Эммануеля Макрона і канцлера Німеччини Ангели Меркель. На жаль, ці європейські лідери дали надію Путіну, що можна знову помиритися із Заходом, не змінюючи принципово своєї політики.

Особисто в мене  склалося враження, що Макрон і Меркель догоджали Путіна і розкидалися компліментами. Уся наша стратегія влади України «Захід нам допоможе» провалилася. Захід нам не допоможе. Макрон фактично визнав політику РФ на території колишнього  СРСР (агресія проти Грузії 2008-го, проти України в 2014-го). На цьому етапі Париж  капітулював перед Кремлем. Навіщо говорити про санкції, якщо президент Франції готовий сприяти багатомільярдним французьким інвестиціям в російську економіку?

Макрон і Меркель своєю позицією надихнули Путіна на подальшу агресію, підтримавши його віру в сепаратний мир із Заходом за рахунок України, Грузії, Молдови тощо. Сьогодні в політиці демократичного Заходу відчувається ренесанс «Мюнхена-1938», коли західні ліберали і демократи віддали на поталу Гітлеру Чехословаччину. Нинішні європейські політики — «мюнхенці» за духом і настроями. Ми пам’ятаємо, чим для нас закінчилися їхні поради і вимоги в 2014 році. А нині вони постійно вставляють нам палиці в колеса, заважаючи повноцінно захищати свою країну. Здається, найбільше вони бояться, що Україна переможе в цій війні.

На «5-му каналі» у студії Романа Чайки був цікавий гість — капітан  першого рангу ВМС США у відставці Юрій Табах. Судячи з російської мови без жодного англійського акценту, це явно колишній житель СРСР. Гість висловився з низки геополітичних запитань, зокрема сказав, що Європа для України дуже ненадійний союзник, завжди готовий її розміняти. Утім, як і Польщу. Тому, за Табахом, Україні слід робити ставку на США. Колишній моряк, а нині експерт переконаний, що розмова США із РФ ставатиме дедалі жорсткішою. Особливу роль в цьому має відіграти вердикт суду щодо катастрофи малазійського авіалайнера над Донбасом. Утім, США мають власну вичерпну доказову базу. Табах висловився як справжній військовик — чітко і зрозуміло, не зрізаючи гострих кутів. Щодо «Північного потоку-2» сказав: «Німців і французів можна купити, вони підкупні». До речі, а як у них там із боротьбою з корупцією, особливо політичною? На думку американця, Європа для України — це безперспективно, а метою має бути стратегічний союз: Україна—США.

Такий от погляд патріота Америки і симпатизанта України. Це, звичайно, добре, але ж і в США бувають різні президенти і різні геополітичні настрої. Тому, на мій погляд, нам потрібно будувати державу-фортецю, аби не стати жертвою демократичних «мюнхенців» Заходу...