Про політичну кризу і... медійну реакцію

Політична криза, у якій зараз «застрягла» Україна, вимагає особливо чіткої та збалансованої інформаційної картинки дня, яка б дозволила суспільству принаймні спробувати розібратися з актуальними викликами та процесами. Однак, аналізуючи цього тижня ефіри центральних каналів, чіткого розтлумачення причин та головне — наслідків кризи політичних «еліт» (за останньою інформацією, фракції «Самопомічі» та «Батьківщини» заявили про вихід з парламентської коаліції) знайти практично не вдається. Продемонстрував норму канал «112 Україна», який у вівторок, і особливо в середу, коли перші емоції від спроби зняти уряд вщухли і люди вимагали пояснень, — запрошував у студію та давав ефір дистанційно цікавим експертам та політикам. «День» поцікавився у ведучого студії LIVE телеканалу «112 Україна» Вадима Карп’яка, як правильно збалансувати інформаційну картину дня під час політичної кризи та де шукати фахових експертів?

— Які принципи та професійні підходи ви використовуєте під час висвітлення теми нинішньої політичної кризи на каналі «112 Україна»?

— Не можна сказати, що на нашому каналі є якісь спеціальні професійні підходи чи принципи саме на випадок політичної кризи. В цих умовах ми робимо те, що і завжди — показуємо глядачам в прямому ефірі те, що відбувається, і намагаємося отримати оперативні коментарі про події як в самих ньюзмейкерів, так і в експертів.

Принцип балансу думок в ефірі ніхто не відміняв, але оскільки криза у нас заторкнула всю політичну еліту, то в цій ситуації баланс тримати, можливо, і простіше. Я маю на увазі, що зараз це не просто конфлікт у якому є дві сторони, котрим треба дати висловитися. Сторін у цій ситуації значно більше і це тільки видимих сторін. Тому що більше думок і подій в ефірі — то повнішою у нашого глядача буде картинка ситуації. А повна картинка дозволяє не тільки оцінювати «красу» цього епічного полотна, але й робити висновки.

— Пане Вадиме, як визначити найважливіші аспекти інформаційного дня, щоб не загубитися самому та не збити з пантелику глядачів?

— Це дуже тонка матерія. Розумієте, самим фактом висвітлення якоїсь події телебачення уже робить цю подію суспільно-важливою і таким чином теж формує порядок денний: що важливо, а що — не дуже. Так, доводиться робити вибір, оскільки ефір не гумовий і все в нього не поміститься. Буває, що одночасно триває брифінг скажімо в МЗС і прес-центрі АТО і редактори мусять оперативно вирішити, що для нас зараз важливіше. Якщо це час загострення на сході — перевага буде в АТО. Якщо ж зараз в країні домінують міжнародні переговори, то  логічніше послухати позицію дипломатів. Ми працюємо винятково наживо і прораховувати, що буде рейтинговим, а що ні у нас просто нема часу. Тому покладаємося на свій професіоналізм і також на власні інтереси. Якщо це не цікаво нам у редакції, то чому це повинно бути цікавим глядачам? Зрештою, люди часто вимушені дивитися на світ і через призму наших камер, тому треба відповідально ставитися до того, на кого і на що ми ці камери наводимо.

— На вашу думку, як має поводитися зараз українська журналістика, інформуючи про політичну кризу? З одного боку, недоречно нагнітати паніку та підвищувати градус напруги у суспільстві настроями типу «все пропало», з другого — політикам необхідно ставити прямі запитання і вимагати чітких відповідей. Як знайти баланс?

— Я не почуваюся в праві давати рекомендації колегам, тому просто поділюся власним рецептом тримання себе в професійних рамках у ці непрості часи. Звісно, що інколи хочеться ляпнути щось таке про «зраду» чи схвально кивнути, почувши від Олега Ляшка чергове «скотиняки». Але це емоції. А найменше, що мені б хотілося зараз нести в ефір — це журналістику емоцій. Я волію журналістику фактів, коли ведучий оперує не почуттями, а конкретними прикладами, цитатами і знанням контексту. Тому відповідь на ваше запитання проста: паніка — це емоції, а моє завдання доносити до людей інформацію. Так, політики самі часто зловживають українською чуттєвістю, але я для того і сиджу в ефірі, щоб уточнювати, конкретні прізвища цих вічно узагальнених «скотиняк», питати, чому гість суперечить сказаному ним же місяць тому чи випитувати про стимулювання при голосуванні. Завдання кожного інтерв’ю отримати нову інформацію. Почути щось таке, чого раніше ми не чули. А це можливо лише при прямих запитаннях і наполегливості у вимаганні чітких відповідей. Тоді є інформація. А коли є інформація, то наступний крок — її аналіз, а не впадання в ейфорію чи паніку.

— Що, на вашу думку, у вівторок увечері відбулося в парламенті та які це матиме наслідки для України?

— Не вдаючись у конспірологію, для якої традиційно замало фактів, можу сказати, що відбулося поглиблення політичної кризи. Але припускаю, що воно все-одно б відбулося: якщо не на відставці пана Яценюка, то на призначенні нового складу Кабміну. Тому якщо вже нам і судилося увійти в зону цієї політичної турбулентності, то ліпше це зробити раніше. Тоді є шанс, що і вийдемо швидше. Що ж до наслідків — то я сам би багато дав, щоб знати, чим це закінчиться. Але маючи стільки чинників впливу на процес, прогноз може бути вкрай невдячною справою.

— Чи бачите символізм у тому, що пік політичної кризи в країні, де складається враження, що уряд, парламент і АП тягнуть «воза» в різні боки, припав на ці дні — річницю масового розстрілу мітингувальників на Євромайдані?

— Символізму не бачу. Зате, на жаль, мені тут ввижається певна закономірність.