Про порозуміння

До певного моменту мого дитинства я не розрізняла людей за національністю. Доки не познайомилася з співробітницею дідуся — тітонькою Розою. Перше, що мене вразило у цьому знайомстві, були декоративні помідори, які вона вирощувала на вікні, а друге — її гарне ім’я. Пізніше вона розповіла мені, що в оригіналі воно звучить Рейзеле, тобто троянда. І ще розповіла мені про інші гарні імена: Девора, тобто бджола, або Есфірь — зірка... Мені ці імена здалися дивними, але напрочуд чарівними, адже вони несли у собі такі прості й водночас глибокі смисли, і з кожним була пов’язана якась легенда. Тож тітонька Роза стала моїм першим знайомством із національним питанням і єврейством зокрема.

Згодом, коли я підросла, стала помічати, що про одного нашого сусіда усі позаочі гидливо шепотіли: «єврей». Я довго намагалася зрозуміти сама, але так і не розібравшись, запитала у мами: «Чому так багато людей не люблять євреїв?» Але мама логічного пояснення не знайшла.

Тепер я доросла, але досі не знайшла відповіді на це запитання. Звісно ж, я чула безліч версій про «світову змову сіоністів» і решту дурниць. Але все, що я зрозуміла, лише те, що багатьом потрібно когось звинувачувати у своїх проблемах: у дрібницях — сусіда, у глобальних питаннях — євреїв, американців абощо.

Тож я хочу розповісти про одне єврейське свято — Йом-Кіпур, що у перекладі з івриту означає День очищення. Напередодні цього свята заведено пробачати усіх та просити пробачення у родини, друзів та у всіх, кого образили словом чи ділом.

У цей день кожному з нас також варто задуматися — чи завжди і з усіма ми були справедливі?