Про правильні запитання, або Ще раз про стандарти і позицію

Захотілося приєднатися до опитування, яке в середу з’явилося на сайті «Телекритики». Тема: чи досить адекватно телеканали висвітлюють і реагують на чергову торговельну війну Росії та України? Цікаво, що цього ж дня прем’єр-міністр заявив, що даремно, мовляв, гарячі голови поспішили цю зупинку українських товарів на кордоні війною назвати — так, проста формальність, у якій, виявляється, українські ж виробники й винні.

Ну, і справді, яка ж це війна? Адже вона начебто обопільні дії сторін передбачає. А тут так — «примус до миру» (або — до вступу до Митного союзу «по-мирному», або — до відмови від євроінтеграції). Просто хоч дякуй, що з Україною настільки гуманно обійшлися, а могли ж бабахнути, як у Грузії 2008-го. До вдячності, звичайно, глава уряду не дійшов, але й не дав виразного пояснення — чому до цієї ситуації Україна була не готова, якщо Росія давно вустами своїх одіозних політиків та її українських прибічників попереджала: ми вам покажемо «кузькину мать», якщо від європейських прагнень не відмовитеся. І головне, так і не прозвучало: як, за допомогою яких механізмів ми можемо себе убезпечити від подальших «примусів до миру»? А те, що вони будуть — хто б мав сумнів (як зазначив «Дню» російський журналіст Семен Новопрудський: «У голові в Путіна немає, на жаль, образу України як окремої держави, у якої є своя політика, свої інтереси. І в цьому корінь взагалі всіх учинків Росії щодо України в останнє десятиріччя»).

Втім, потрібно визнати, що не було реакції (особливо в перші дні торговельної війни) і однозначних оцінок того, що відбувається, і з боку європейців. Коли ми в «Дні» брали коментар у депутата Європарламенту, він чесно зізнався: ну, розумієте, серпень — відпустки, ми, мовляв, навіть 2008-го на російсько-грузинський конфлікт не відразу відреагували (схоже, невивчені уроки і не зроблені вчасно висновки — біда глобальна). Але гаразд, європейці. У них своїх проблем чимало, і наших за нас вони за всього бажання (навіть за умови, що воно є) не розв’яжуть. Ну, а рідна опозиція? У неї ж які проблеми? І хіба торговельна війна (залишмо збоку питання термінології) не привід об’єднатися, мобілізуватися, запропонувати чіткий план дій, а не обмежитися, як завжди, черговими заявами, які нікого й ні до чого не зобов’язують?

Власне, відповідей на всі ці запитання мені й не вистачило у висвітленні на ТБ торговельної війни. Без них будь-яка яскрава картинка, будь-який вдалий синхрон і навіть точний коментар не дає обсягу. Без історії питання (як, власне, і взагалі без історії) неможливо зрозуміти сутність того, що відбувається і спрогнозувати наслідки. Є журналісти, які люблять повторювати, що покликані бути «ланцюговими псами демократії». Я б це сформулювала не так пафосно: завдання журналістів — ясно і чесно сформульовані запитання, в першу чергу — для самих себе. А ось тут хочу нагадати друге запитання, поставлене «Телекритикою»: чи повинні українські ЗМІ в даній ситуації не лише висвітлювати події в інформаційному, відчуженому режимі, але й зайняти чітку позицію? Чесно кажучи, мені ця дискусія, яка не перший рік мляво точиться в журналістському співтоваристві, здається абсолютно позбавленою сенсу, більше того — будь-який сенс вихолощує. Що важливіше: позиція чи журналістські стандарти? Скільки можна мудрувати? Нумо просто визначатися: для якої країни ми працюємо? Для України! Якою ми хочемо свою країну бачити? Демократичною, квітучою, де дотримуються прав і свобод людини, де на чолі стоїть закон і подібне. Так у чому ж тут суперечність між нашими бажаннями, позицією і стандартами професії? Її немає. Інше питання, що мати позицію, як і відповідати стандартам, дуже нелегко, це потребує постійних зусиль, а інколи й мужності. До речі, далі буде ще важче. Одним доведеться шукати нові ринки збуту, підвищувати якість продукції, серйозно займатися енергоефективністю і подібне. Нам же — формулювати правильні запитання і бажано вчасно їх ставити.

P.S. Цього тижня в «Дні» виходило багато коментарів: вітчизняних і зарубіжних економічних експертів і головне — виробників, людей прагматичних і позбавлених політичної риторики. У сухому залишку: те, що сталося, — це шанс. Уже сьогодні — жити за новими правилами. Альтернативи немає! Завидна гармонія між позиціями і професійними стандартами.