Про вбивство Степана Бандери

Вночі з 22 на 23 листопада о 00:25 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-Кіно»: фільм українського режисера Олеся Янчука «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені»  (1995) та спеціальний сюжет про творчість режисера.

Події cтрічки охоплюють період від 1947 року, коли рейдові загони Української повстанської армії з боями проривалися за кордон, і до осени року 1959-го, коли від рук аґента КҐБ загинув провідник українських націоналістів Степан Бандера.

«Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені» є першим в українській кіноісторії фільмом, у якому виведено образ – і то не в неґативному світлі – демонізованого російсько-совєтською пропаґандою провідника Організації українських націоналістів Степана Бандери.

І це другий за рахунком повнометражний фільм Олеся Янчука, режисера, який і розпочав, і згодом продовжив творчий шлях, віддаючи екранові свої власні версії табуйованих за часів Української РСР, власне, українських історичних подій та персон.

Олесь Янчук завжди у своїх інтерв’ю програмово заявляв, що його, як творця кіносюжетів, цікавить передусім українська історія, її незнані сторінки. Історія, що вона була багато в чому замовчувана, спотворена і подавалася в дуже певній інтонації, малювалася дуже певним кольором.

«Я вважаю, – казав режисер, – що завдяки сумнозвісному періоду радянської влади ми втратили ХХ століття. Тому для мене кожен мій фільм – це відкриття».

І послідовно Янчук фільмував ігрові стрічки – про Бандеру, про Шухевича, про Андрея Шептицького, про вояків Української повстанської армії. Отримував на те чимало різної критики. Але продовжував шлях.

Українцям довелося здійснити Революцію Гідности, аби в суспільній свідомості зішкребти з історичного образу Степана Бандери накинуті ворогами української свободи зловісні пропагандистські карби.

Історичного ж змісту фільми Олеся Янчука, вочевидь, від початку Незалежности, від 1991 року, виконують передусім просвітницьку місію. А здобуті знання, так чи так, є складовою осягнення істрії та життя народу в цій історії. За тим ідуть вчинки. Не будемо про це забувати.