Ремонт «Кримської світлиці»

«День» (№2 від 13 січня 2010 року) уже повідомляв про те, що в останні дні минулого року з посади головного редактора газети «Кримська світлиця» (єдина україномовна газета Криму) звільнили Віктора Качулу. Міністерство культури, якому належить це рішення, також заблокувало розповсюдження першого номеру газети й не дало дозвіл на друк другого. Ця подія викликала неоднозначну реакцію. Зокрема, протестну — у вигляді декількох відкритих листів, адресованих Президентові України з боку журналіста Анатолія Ковальчука, а також Петра Вольвача (він очолює Кримську філію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, яке є одним із співзасновників видання) та єпископа Сімферопольського та Кримського Климента.

Звинувачуючи Міністерство культури і туризму України та особисто міністра Василя Вовкуна в беззаконних діях та зраді, Анатолій Ковальчук пише: «Слава Богу, окрім міністерської, у нас ще є і судова влада. І, швидше за все, це міністерство чекає велика і тривала судова тяганина з масами ображених людей, які не можуть і не мають прощати нічого його лжеукраїнському керівництву... Доля «Кримської світлиці» й загалом культурологічної преси України, можливо, й не найважливіший і не найхарактерніший приклад нинішньої суцільної української зради. Але він, як лакмусовий папірець, проявляє усю гнилість, усю продажність того явища, яке ми називаємо сучасним українським патріотизмом, і за якого зраджуються національні інтереси на світовому рівні, національні багатства концентруються в руках купки осіб, загострюються соціальні протиріччя...»

Поки колишній головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула готується до суду, де оскаржить правомірність свого звільнення, новим головним редактором газети Кабінет Міністрів України призначив лідера Кримської організації «Народного руху України», депутата Верховної Ради АР Крим фракції «Рух-Курултай» Леоніда ПИЛУНСЬКОГО. У 1990-ті роки Леонід Пилунський був відомим російськомовним радіожурналістом, який об’єктивно висвітлював непрості політичні події на півострові, повідомляє «Радіо «Свобода». Він створив першу в Криму інтерактивну програму «Радіо «Сірєнєвий Айсберг». Потім, познайомившись із В’ячеславом Чорноволом, пішов у політику, став депутатом.

Коли «День» зателефонував пану Леоніду, аби привітати його з новою посадою, він подякував, але іронічно зауважив, що його редакторство «дуже схоже на ситуацію, коли людина кладе голову на гільйотину, але у неї все ж залишається надія, що вони схиблять. Попри гіркий присмак цієї іронії, плани нового головного редактора «Кримської світлиці» щодо змін у виданні звучать доволі оптимістично.

— Розуміючи наскільки життєво важливим є вихід у Криму української (в усіх розуміннях цього слова) газети, не можна ігнорувати також якість такого видання. Якою «Кримська світлиця» повинна бути у вашому розумінні? У що вкладатимете сили передусім?

— Треба зробити так, аби «Кримська світлиця» стала якщо не найкращою, то однією з найкращих газет Криму. Щоб газету читала не лише невелика купка її абсолютних прихильників та переконаних українців — ніби це інформаційний листок в українському гетто, а й інші жителі Криму. Для цього газету треба зробити цікавою, аби тираж був не півтори-дві тисячі, як сьогодні, а хоча б 10-12 тисяч.

Більше того, я вважаю, що «Кримська світлиця» має бути такою, аби її можна було продавати в усіх куточках України — людям, які прагнуть зрозуміти, що насправді відбувається в Криму. Адже відомо, що Крим сьогодні — одна з найболючіших точок України.

Я не кидаю каміння в попередню редакцію, особливо в головного редактора. Він робив усе, що від нього залежало, але тепер «Світлиці» потрібен новий поштовх.

— Коли ви говорите про таку характеристику газети, як «цікавість», то на чому, власне, ви її будуватимете?

— Цікава газета — це така, яку читають її вороги, бо їм цікаво, що ви про них пишете.

Колись у 1990-ті роки я робив програму «Остров Крым» на Кримському радіо. Це була така собі музична публіцистика, дуже в’їдлива, але яку всі слухали. Програма виходила в суботу, а в понеділок час від часу я не міг потрапити на Кримське радіо, бо перед ним стояв натовп і кричав: «Бандеровец Пилунский, вон из Крыма!». Це при тому, що програму я робив російською мовою. Бо якби в той час я робив її українською, мене б просто ніхто не слухав.

Чи вдасться зробити щось подібне з «Кримської світлиці»? Побачимо, адже час нині вже інший, люди мислять інакше, вони сьогодні «розбещені» кількістю преси.

Але ми вже домовилися, що «Кримська світлиця» виходитиме трьома мовами — українською, кримсько-татарською та російською одночасно. До великих статей додаватимуться анотації російською та мовою кримських татар. Так ми зможемо звернутися до тієї аудиторії, яка раніше «Світлицю» не чула, і відучимо їх сприймати цю газету як ворожу.

— Минулого тижня ми говорили з експертами про ті зміни, які очікують український інформаційний простір протягом наступних п’яти років. Багато хто побоюється хоча й незначного, але все ж таки згортання свободи слова. Що скажете?

— У мене теж є побоювання, що один із кандидатів спробує накинути зашморг на журналістику. Хоча другий теж починає нервувати, коли говорять про повну свободу слова. Журналісти мусять розуміти, що від цього нас може врятувати тільки журналістська солідарність незалежно від політичних переконань чи етнічної приналежності. Тому якщо сьогодні «вбиватимуть» «Крымскую газету», я її захищатиму, але якщо завтра «вбиватимуть» наше проукраїнське видання, то вони так само мають допомогти нам.

Якраз у той час, коли В’ячеслав Максимович Чорновіл умовив мене прийти в Рух, газета «Коммунист Крыма» опублікувала величезну статтю проти нього, де кожен із надрукованих пунктів звинувачення був брехливим. З обуренням і наміром подавати позов на цю газету ми показали публікацію В’ячеславу Максимовичу. Прочитавши статтю, він тільки засміявся, порвав газету і наші пропозиції щодо судового позову, запитав, мовляв, ви що — не журналісти? Ну то як ви можете судитися з журналістами? Так, вони заробляють гроші, але це їхні проблеми. А ви не будьте такими!

Якщо журналісти ставитимуться до своєї професії, як автори тієї публікації, свободи слова в Україні не буде ніколи. Не хочеш бути жовтою пресою — не будь нею!