Різний Iзраїль Юрія Макарова
Юрій МАКАРОВ: «Ізраїльтяни набагато краще живуть між собою, ніж ми. Існує, природно, динаміка економічного розвитку, яка, попри арабську загрозу й усе таке інше, скоріше позитивна, аніж негативна. Але нас, насправді, цікавили не економічні аспекти, а те, який Ізраїль сьогодні, яка країна, чим живуть люди, маючи досить обмежені ресурси, хоч би навіть у порівнянні з нашою країною? Хоч би як це звучало, але в них єдиний позитивний ресурс — це багато сонця. Але багато сонця — це пустеля. Проте ми були в одному з місцевих кооперативів, іншими словами, в ко лгоспі. Так ось, у цьому кібуці вирощують оливи, виноград і, звичайно ж, виробляють вино. Окрім цього, там є молочна ферма на 1,5 тисячі корів, яка керується комп’ютерами, і де коровам під час доїння вмикають музику, а перед тим, як доїти, купають у душі. Це нормальна технологія. Люди хочуть, щоб корова давала 35 літрів молока на добу, і вона їх дає, а оскільки для цього потрібне те і це, значить, вони все це зроблять. У цьому немає ніякого трудового подвигу й виняткового ноу-хау — це норма. У цьому ж колгоспі ще роблять офісні меблі, які, якщо зайти до нашої крамниці офісних меблів, повністю перекривають асортимент цієї к рамниці і за якістю, і за дизайном. Вони також роблять інвалідні візки, які, знову ж таки, керуються комп’ютером, і їх експортують на суму 6 мільйонів 702 тисячі доларів на рік. І це просто звичайний колгосп — один із... У них немає такого, щоб колгоспи існували виключно для того, щоб їх показувати іноземцям.
Окрім цього, мене ще цікавили всілякі високоточні підприємства. На декількох ми побували, одне з яких, наприклад, виробляє мініатюрні відеокамери, які можуть вміститися, скажімо, в таблетку цитрамону. Цими відеокамерами вони оснащують, як мінімум, половину мобільних телефонів, якi виробляються в Японії та Південній Кореї. І це підприємство за площею анітрохи не більше за наш звичайнісінький цех!
Мене також дуже цікавили люди — як вони живуть, на що вони розраховують у житті, чи дійсно таке страшне емоційне тло створює арабський тероризм? Треба сказати, що всі вони досить зібрані щодо цього, але продовжують жити нормальним життям, відвідувати концертні зали, ресторації і т.iн. Вони живуть і намагаються не зациклюватися на цій проблемі, хоч сили безпеки працюють цілодобово. Наприклад, біля входу в будь- який громадський заклад у тебе перевіряють сумку, але ми не потрапили до жодного табору обложених — немає там такого.
Відвідали армію. Служба там, звичайно, легша за нашу. Всі вони, все ж таки, на вихідні дні йдуть додому. Але що мені найбільше сподобалося — так це те, що підшитий комірець чи начищені черевики — це не найголовніше. Черевики, до речі, в них не дуже й начищені, але, як всі ми знаємо, на боєздатності ізраїльської армії це аж ніяк не відбивається. Я гадаю, що якби ми проводили військову реформу, то нам треба було б її почати з того, щоб перестати вимагати підшивати комірцi чи встановлювати бордюри».
На жаль, чи на щастя, Юрій Макаров делікатно «з’їхав» із розмови про перспективи своєї програми поточного року. Було зрозуміло лише те, що автор перебуває в творчих пошуках необхідних жанрів, і те, що поїздка до Ізраїлю в недалекому майбутньому стане цикловим спецпроектом із елементами серіальності. Таке собі особисте висловлювання, за стилем ближче до «Непутевых заметок».
А ось про Шевченківську премію Юрій Володимирович охоче заговорив. Адже чотирисерійний документальний фільм «Мій Шевченко» , створений творчою групою каналу «1+1» 2001 року, пройшов у другий тур. «Нещодавно я ставився до перспективи отримання цієї нагороди не дуже серйозно. Мабуть, тому, що нагороди мене не дуже люблять, найiмовiрнiше вони відчувають моє ставлення до них і поводяться взаємно. Однак після того, як мені стало відомо, що ми пройшли до другого туру, я, чесно сказати, почав ставитися до цього все більш і більш серйозно. Але все ж для мене Шевченківська премія залишалася й залишається приводом просувати, по-перше, сам серіал і, по-друге, ті думки, які ми в нього закладали. Кінцева мета — зробити Шевченка модним і сучасним. Заради цього я докладатиму всіх зусиль».
