«Розвернути телекамери в народ!»

— Сьогодні мешканці сходу країни часто кажуть, що їх не чує столична влада. За свою професійну біографію ви записували інтерв’ю з видатними українцями-інтелектуалами Іваном Миколайчуком, Сергієм Кримським, Миколою Глущенком, Василем Касіяном, Богданом Ступкою... Кого зараз як експерта у таких розмовах бракує Донбасу? Про що говорити?

— Треба говорити про Україну і свою місію в ній. Про власну честь і гідність — як громадянина, і як людини. Треба запрошувати в ефіри таких людей, як актор і режисер Богдан КОЗАК, як учений-інтелектуал Іван ВАКАРЧУК, як директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Роман ГОРАК, як народний артист Федір СТРИГУН, як інтелектуал і дисидент Євген СВЕРСТЮК... Україна багата на таких людей. Інша справа, що їх уперто не запрошують в ефіри. Гадаю, що це не через якісь табу (не думаю, що ведучого звільнять за розмову зі Сверстюком), а просто самі журналісти далеко не всі знають наших інтелектуалів... Якщо чесно, мене дивує специфіка роботи українського ТБ. Створили собі коло людей, «затертих» персонажів, які просто не сходять з екранів, кочують із одного каналу на інший... Цим «експертам» байдуже про що говорити. Якщо серед цього «списку рекомендованих» і були серйозні та ділові люди, то вони вже давно перейшли на дрібні теми, «спопсилися». Ми у програмі «Діалог» зробили інтерв’ю з Євгеном Сверстюком про Тараса Шевченка на факультеті журналістики КНУ.

Він казав дуже модерні та незвичні речі — про Шевченка, про Україну. Я відчула, як цій студентській молоді, майбутнім журналістам, бракує слова таких інтелектуалів. Ми в програмі також спілкувалися з композитором Валентином Сильвестровим — це абсолютно оригінальної думки людина, величезний патріот України. Записували Мирослава Поповича, Юрія Щербака. Чому цих людей, як авторів та експертів, майже не побачиш на екранах ТБ, на сторінках газет, окрім «Дня»? У них — переконлива аргументація, свіжий погляд, досвід... До речі, на останнє інтерв’ю Юрій Щербак прийшов з газетою «День» в руках, адже напередодні у вас з ним відбулася глибока розмова. Її потрібно було б перечитати мешканцям сходу країни.

...А взагалі це Донбас повинен навчитися слухати та помічати саме таких людей.

— На вашу думку, чи відчувають свою міру відповідальності за те, що відбувається в країни, наші журналісти?

— Мали б, якщо в них є совість. Особливо телевізійники. Мене сьогодні просто вбиває, коли в українські ток-шоу запрошують сепаратистів. Наразі вже очевидно:  хто наш, а хто — не наш. Росія поливає Україну брудом. Бреше так, що погано робиться. Найвище керівництво їхньої країни відверто бреше. Журналісти це транслюють. А наші, так звані плюралісти, запрошують на ток-шоу Єфремова, Шуфрича та інших регіоналів з комуністами, які продовжують поширювати дезінформацію... Телебачення мало б звернути увагу на патріотичних людей та освічену молодь. У нас є таланові та розумні активісти, які закінчували кращі вузи країни та Європи, які пройшли хрещення на Майдані — їм мікрофони та ефіри. Вони хочуть, щоб країна розділила з ними їхні ідеали. І думаю, що якраз розумна молодь, як ніхто, може переконати схід і говорити від імені сходу. А не кращі вихідці «совка». «Совковість» так швидко не мине, бо вона — в головах. Мене дивує, коли бачу сепаратистів в ефірах таких професійних каналів, як «5-й», ТВі... Так, є стандарт «балансу думок», але є ж і стандарт не поширювати в ефірі відверту брехню.

ТАМАРА БОЙКО: «ЧОМУ МИРОСЛАВА ПОПОВИЧА, ЮРІЯ ЩЕРБАКА... МАЙЖЕ НЕ ПОБАЧИШ НА ЕКРАНАХ ЦЕНТРАЛЬНИХ КАНАЛІВ ТА СТОРІНКАХ ГАЗЕТ, ОКРІМ «Дня». НА ФОТО: КРУГЛИЙ СТІЛ «Дня» ЗА УЧАСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ, СІЧЕНЬ, 2012 / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

В умовах війни говорити про якийсь «баланс думок» не можна. Знаєте, коли я чую, як на Донбасі кричать: «Росія! Росія!» — мені відверто шкода цих людей. Вони ж не знають, хто вони, в якій країні живуть, яка її історія... І в цьому заслуга медійників, зокрема їхнього «балансу думок» під час війни.

— Головний редактор «Дня» Лариса Івшина у своїй колонці поставила питання: «Чи може Майдан змінити сітку мовлення?» Як ви думаєте?

— Це просто необхідно зробити. У нас немає іншого вибору. Але в Україні ще є проблема — кому це робити. З нашою школою журналістики... Студенти закінчують вузи і не знають історії, мови, азів професії... А не знаючи історії, ти не матимеш громадянської позиції. А це основа для зміни «правил гри» на медіа-ринку. Власне, знаю, що «День» вже багато років тому й організовує свою Літню школу журналістики, щоб показати молоді професійний рівень та смисловий орієнтир, в якому треба працювати. «День» в цьому плані молодець. Але чи вистачить ваших випускників та всі ЗМІ? І чи повинні ви вчити для інших?

— Тамаро Анатоліївно, як досвідчений журналіст, скажіть, яких перших кроків ви очікуєте він нового Президента Петра Порошенка в політиці інформаційної безпеки?

— Мені подобається те, що ми обрали Петра Олексійовича, оперуючи холодним розумом. Без телячої радості та цілування рук. І те, й інше вже було. А ми обрали, оперуючи раціо. І, відповідно, так з нього і питатимемо. Він пообіцяв, що будемо «жити по-новому», — ми цього і вимагатимемо. В усьому, зокрема, в медіа. Він сам медійник. Створив один із найкращих каналів. Очікую від нього не лише свободи слова і думки, а захисту інформаційного суверенітету. І, звичайно ж, відкритості влади — Президента, уряду, парламенту... Щоб було можливим потрапити у високі кабінети. Треба подумати, чи доцільно країні сьогодні так багато державних установ, що стоять між суспільством та владою? Політик та чиновник — на відстані витягнутої руки. Це — одна з головних вимог. А взагалі, якщо говорити про те, що я б попросила в Президента — розвернути телекамери в народ! Ми й досі мало знаємо самі себе.