Ще раз про ідеалізацію ворога

На жаль, і цього разу нічого радісного читачам  повідомити не можу. У нашому телепросторі змін на краще не спостерігається. Все те ж і все так само. Багато українських (?) телеканалів успішно виконують функції заборонених російських, а двері для антиукраїнської пропаганди у нас розкриті навстіж. Влада внаслідок її недоумкуватості з цим не бореться, мабуть вважає неістотним, дрібницею, якою можна нехтувати, і здійснює ще одну стратегічну помилку. А коли вона сприяє штучному надуванню рейтингів «зручних» для неї  опонентів, то грається з вогнем. Сама влада може стати першою жертвою цих «геніальних» політологічних схем. Здавалося б, «нешкідливі» для Банкової телевізійні «блазні» при певних обставинах можуть вийти з-під контролю, «осідлати» протестний електорат і пошити «хитромудрих» інтриганів влади (а з ними й усю країну) в дурні. «Розвести як котенят», як висловлювався покійний Михайло Чечетов. Життя ще не навчило (а воно може бути по-садистському жорстоким учителем) наших бизнес-політиканів, що «договорняк» не всесильний. Політичний клас України демонструє унікальну здатність зневажати здоровий глузд й ігнорувати історичний досвід, навіть свій власний і зовсім нещодавній. Наприклад, історію злету та безславного падіння Віктора Ющенка, яка повинна була на багато що розкрити очі та, принаймні, застерегти від майже прямого повторення його помилок. Не можна нескінченно ухилятися, від бою, розраховуючи скрізь домовитися та з усіма «порешать вопросы», ігноруючи недвозначні витівки й атаки внутрішнього ворога України. На «Еспресо-TV» ведучий Василь Зима спілкувався з нардепкою від БПП Іриною Фріз. Зрозуміло, її позиція відображала думку БПП (за всієї фрагментарності цього блоку) та правлячого прошарку.

Нардепка стверджувала, що нашій армії наступати на Донбасі не можна. Тому що будуть утрати. По-перше, втрати є і під час багаточисельних порошенківських «перемир’їв». І якщо при наступові втрати виправдані, то при пасивному сидінні в окопах їх виправданість вельми сумнівна. По-друге, війна — це завжди втрати, загибель людей. Ще нікому не вдавалося воювати без утрат (окрім Росії в Криму  2014 року через боягузтво київських політиканів).

З одкровень Ірини Фріз можна було зробити і такі висновки: захищати свою країну не треба, оскільки це обов’язково призведе до втрат. Залишається лише одне: капітуляція. Але капітуляція може призвести до набагато страшніших утрат, ніж опір. Подібних історичних прикладів більш ніж достатньо. Боягузлива позиція нардепки (яку, звичайно, можна проголосити і обережно-обачною) є окремим випадком загальної думки нашої верхівки, яка, на відміну від нації, воювати за Україну була не готова 2014 року й не готова сьогодні. Важко не погодитися з екс-начальником Генштабу генералом Володимиром Заманою, що інтерв’ював київському виданню: «Українська армія була готова обороняти Крим, а українська влада — ні. Ніхто в новій владі ні про захист Криму, ні про наступну війну не думав. Вони портфелі ділили з ранку до ночі, хоча півострів уже наповнили російські військові... Найогидніше в цій ситуації, що вони як і раніше звинувачують усіх військових у Криму в зраді! Звинувачують тисячі гідних людей, хоча самі побоялися підпис поставити, щоб розв’язати руки військовим!» Генерал поставив низку запитань, на які, на жаль, українське суспільство не отримало відповідей до цього часу: «...ми захищаємо свою територіальну цілісність чи ні? Ми припиняємо торгівлю з агресором, припиняємо підтримувати його економіку чи ні? За чотири роки не зроблено нічого, щоб згуртувати суспільство для опору агресорові. Розчарування — найстрашніше та найважче, що сталося з нами з 2014-го». Наші вожді розраховують на кулуарні «перемоги». Вони мають багатющий досвід «договорняків», схем та інших «подвигів» за лаштунками. Україна сьогодні не має того керівництва, яке відповідало б історичному виклику, що переживається нашою державою.

На «112» нардеп Георгій Логвинський розповів, як під час своєї поїздки до Ізраїлю почув від відомого політика Натана Щаранського наступну заяву: «Якби мене запитали, що ймовірніше, чи Марс упаде на Землю чи Росія нападе на Україну, я б сказав, що падіння Марса ймовірніше».

Щаранський розчарував. Я думав, що він краще знає і історію Росії, і історію України. Та багато мислячих людей не сумнівалися, що напад РФ на Україну неминучий. Але їх не хотіли ні слухати, ні чути.

У фаворі були інші спікери. Такі, наприклад, як Нестор  Шуфрич, що виступив у ролі опонента Логвинського, який переконував публіку, що «росіяни — це дружній українцям народ». Погляд людини, що повністю орієнтована на Москву і не бажає дивитися правді в очі.

«Зачарований на схід». На жаль, і сьогодні в наших ЗМІ є тенденція ідеалізувати ворога. Надзвичайно небезпечна тенденція.

Потім у студії «112» з’явився головний військовий прокурор генерал Матіос. Він в ефірі влаштував «плач Ярославни» про те, як втомилася Україна від війни, яка вона знекровлена. Загалом «не жди добра, не жди сподіваної волі».

Але за декілька днів до цього ефіру на телеканалі «24» у програмі відомого волонтера Віталія Дейнеги «Хроніки неоголошеної війни» прозвучала інформація про те, що нібито генерал Матіос не зміг пояснити походження 34 мільйонів (мабуть гривень?), отриманих ним дивідендів. Чекатимемо реакції генерала на цю інформацію. Крім того, Дейнега заявив, що головною проблемою Військової прокуратури (ВПУ) є неадекватне керівництво. До речі, ВПУ вже позбавили права проводити розслідування у військовій сфері, передавши його Державному бюро розслідувань (ДБР), якого де-факто ще немає.

Як немає і обіцяних П.Порошенком ще минулого року військових судів. Отже, поки наших військових судять у зоні протистояння тамтешні суди, які функціонували і під владою «ДНР-ЛНР».

На «112» Анатолій Матіос посилено демонстрував свою  лояльність до влади, яка хороша та чудова, на відміну від недолугого народу.

Але народ почне змінюватися на краще тоді, коли влада дасть йому позитивний приклад власною поведінкою.

Матіос розповів про свій конфлікт із начальником Генштабу генералом армії Муженком, який заборонив військовим прокурорам без спеціального дозволу відвідувати військові частини. Матіоса це вкрай обурило. А я ось думаю: чи не може надмірна активність ВПУ просто паралізувати наші Збройні сили, які і без того потерпають від  надмірного бюрократизму, від безглуздих причіпок, від некомпетентного втручання різних сторонніх осіб?

Дмитро Гордон на тому ж «112» рекламував інтерв’ю секретаря РНБО О.Турчинова, яке той дав його «Бульвару», як нібито дуже сенсаційне. Але вся сенсація полягала в тому, що Турчинов розповів про вимоги 2014 року іноземних послів і інших зарубіжних впливових осіб «не провокувати» РФ, тобто фактично не захищати свою територію. Сумно, що ці вимоги досягли мети. Наші лідери ніяк не можуть зрозуміти, що вони відповідальні лише перед українським народом, а не перед іноземними діячами. У своїй роботі посадові особи України зобов’язані керуватися насамперед національними інтересами своєї держави, а не «побажаннями» з-за кордону.

До речі, шеф МВС Арсен Аваков, виступаючи нещодавно на міжнародній конференції з безпеки в Києві, підтвердив інформацію, яку озвучив  Турчинов. Запитання: якщо завтра наші зарубіжні друзі порадять Україні капітулювати, то Турчинов, Аваков та інші побіжать виконувати таку рекомендацію? Президент Порошенко привітав державу Ізраїль з 70-річчям. У цієї держави і слід повчитися нашим діячам. Коли 1967 року на кордонах Ізраїлю декілька іноземних армій приготувалися до «остаточного рішення» ізраїльського питання, на цю країну теж чинили тиск її західні доброзичливці, рекомендуючи покірно чекати розвитку подій. Але Ізраїль не послухався, а першим завдав удару й отримав перемогу. А якби він не діяв, як йому радили «добрі люди»? Тоді, дуже ймовірно, Ізраїлю б уже не було на політичній карті світу.

Національні інтереси — насамперед. Немає більшого безглуздя, ніж сподіватися на іноземного «доброго дядька», який прийде і тебе захистить. Не прийде і не захистить. А ось якщо ти сам героїчно захищатимешся, то знайдуться й ті, що бажають тебе підтримати, зробити на тебе геополітичну ставку. Наші керманичі до цих пір не осягнули мудрості формули Фрідріха Ніцше: «Допоможи собі сам, і тоді кожен тобі допоможе».