Шлях української соборності

22 січня в ефір каналу «1+1» знову повернувся документальний проект студії «Телеком» і її фундатора й режисера Ігоря Кобріна — «Собор на крові».

На думку одного з авторів фільму — сценариста Євгена Шафранського — це найбільш своєчасна документалістика, що дає можливість з позиції непростої української історії оцінити процес плинної сучасності.

Євген Шафранський: «Собор на крові» — 10-серійний фільм про історію українського визвольного руху. Він починається з Дня злуки на Софійській площі під пісню одного з учасників цього руху, на жаль, нам невідомого. Ця «народна» пісня у виконанні Тараса Чубая дає вірну емоційну тональність нашому фільму, який зображує весь кривавий шлях української соборності. У мене спочатку були навіть сумніви, чи варто братися за таку непідйомну тему. Адже складно підкріпити це як образотворчим матеріалом, так і знайти правильний контекст для такої багатогранної та місткої розповіді. І тут нам дуже допомогла книга найкращого, на мою думку, українського філософа Мирослава Поповича «ХХ століття», де він розглядає історію нашої країни в європейському, світовому й суто українському контекстах. Вона вийшла саме в момент роботи над фільмом, і ми зрозуміли, що розповідь свою повинні викласти на фоні геополітики. Адже Україна — у центрі континенту, на перетині багатьох шляхів, тому спокійного життя нам не обіцяли ніколи.

Наприклад, чому українці почали шукати союз саме з німцями, а не з поляками, наприклад, — перше запитання, з якого починається серіал. Геополітика просто це пояснює — фундатор ОУН полковник Євген Коновалець і все його оточення були офіцерами австрійської армії, галичанами й воювали на боці Німеччини проти Росії в Першу світову. Чому Гітлеру були потрібні українці? За Версальським грабіжницьким договором, і Німеччина була кровно зацікавлена, щоб переглянути цей «світ», і, особливо, Україна, яка була четвертована, — Східна примикала до СРСР, Галичина — до Польщі, Закарпаття — до Чехословаччини, а Буковина — до Румунії. Звідси й назва нашого серіалу.

Унікальних знахідок у фільмі багато. Мало кому навіть сьогодні зрозуміла постать Степана Бандери. Ми простежуємо його шлях в історії: за що він сидів у Польщі, за що пізніше пішов у німецький концтабір і чому його випустили — а це був стратегічний хід німців умовити українських незалежників поповнити ряди фашистської армії. А ось легенда, що знаменитий Отто Скорцені викрав Бандеру, про що писав Юліан Семенов, насправді факт — ми знайшли документи й свідчення самого Скорцені, який дуже тепло відгукується про Бандеру. Дуже багато відкриттів у «Соборі», але все це підсумовується фіналом, де ми зображуємо, якою ціною — близько 30 мільйонів життів заплатила Україна за право мати свій гімн, прапор і можливість бути об’єднаною.

Нелегко нам дався цей фільм та рік роботи і, звичайно, хотілося б набагато більшої віддачі — більшого резонансу. Але в будь-якому випадку, канал «1+1» робить велику справу в спробі приділити увагу серйозному документальному кіно. В українському ТБ — це безпрецедентний приклад. І не тільки в плані документалістики. Цей канал унікальний хоч би тому, що намагається підтримувати книговидавництво. Випущена ними «Софія логос» Сергія Аверінцева — енциклопедія, без якої просто не може жити людина духовна. У мене самого, завдяки «1+1», скоро виходить книга про ставку Гітлера в Україні, в якій розвінчується черговий радянський міф.

І це дуже пов’язано з тим, що я і мої колеги роблять на нашій студії «Телеком». Це можна було б порівняти з детективною практикою Шерлока Холмса. Ми намагаємося розплутувати й кинодокументувати історичні загадки. У нашому активі такі фільми, як «Фіалка терору» — про замах на Леніна, де видно причетність до цієї справи Сталіна. Ігор Кобрін робив фільм про Щорса, де доводив, що убила його радянська влада. Ще не вийшов, але готується фільм до 100-річчя броненосця «Потьомкін», в якому історія повстання має зовсім інше, глибше коріння. Ось так ми працюємо, стараючись робити продукцію, яку могло б купити телебачення. І в цьому значенні ефір на «1+1» — для нас великий успіх. А наш серіал «Хроніка надій та ілюзій» досі йде в Україні на регіональних каналах. І нині ми готуємо схожий серіал про культуру України радянського періоду, яка, незважаючи ні на який радянський прес, жила й вижила. Буквально зараз я починаю працювати над першими серіями проекту «Культ-ура!»