Теледебати: формально все правильно...

У понеділок в Україні стартували теледебати. На відміну від США, де в телепоєдинках змагаються реальні претенденти на найвищу посаду, в українських теледебатах беруть участь навіть ті, хто у 2004 му має мізернийшанс на крісло на Банковій. Як мають проходити дебати? Із цим запитанням «День» звернувся до експертів.

Іван МАЩЕНКО, експерт із питань телебачення та радіомовлення:

— Вважаю абсолютно доцільною відмову обох головних кандидатів від участі в дебатах. До речі, Україна не перша держава, де подібне мало місце. Колись в Англії Маргарет Тетчер не з’явилась на теледебати, де її супротивниками були п’ятеро чоловіків.

Якщо звернутись до історії, то вперше теледебати пройшли в Америці. Це було у 1960-му році за дуже чітко вибудованим механізмом — змагалися два найголовніших претендента. Іноді навіть складалось враження, що в США висуваються лише два кандидати на пост президента країни. Нічого подібного! У Штатах на цю посаду реєструються десятки кандидатів. Але їх не запрошують до участі в головній телевізійній політичній бійці. Телекомпанії чи їх спонсори самотужки вирішують, кого запрошувати на теледебати. Відтак, беруть участь лише головні претенденти.

В Україні законодавці або глибоко не вивчили світовий досвід, або не найкращим чином його використовують. Тому й сталася така ефемерна ситуація, коли дебатують малоцікаві електорату люди, замість самих лідерів політичної гонки. Найкраще було б запропонувати участь у теледебатах першим чотирьом (по рейтингу) кандидатам. Також я прихильний до варіанту проведення дебатів лише у другому турі. А проводити теледебати по існуючій нині схемі — це лише марнувати бюджетні гроші. Відтак, нині ситуація із головним телевізійним заходом сезону — вочевидь провальна. Принаймні на цьому етапі.

Будемо прогнозувати, що коли у другому турі залишаться два головних кандидати в однакових вагових категоріях, дебати матимуть сенс. Щодо першого туру, то тут як у спорті: ніхто ж не виставляє проти важковаговика трухляка. Обов’язково для цього є рівновагові категорії. І слід було законодавчо передбачити цю ситуацію, а не проголошувати формальну рівність, віддаючи все на розсуд сліпого жеребу. Це нонсенс.

Сергій КВІТ, директор Центру медіареформ:

— Теледебати — це можливість для кандидата безпосередньо донести до широкого загалу те, що він має на увазі, оприлюднити свою програму з перших рук, показати вміння відстоювати власну точку зору, свою логіку, вміння говорити й вибудувати думку. В принципі те, що наші кандидати відмовляються — це неправильно. Однак тут є свої нюанси. Наприклад, деякі телевізійні команди намагаються запросити того чи іншого кандидата на так званий прямий ефір з метою виставити його людиною некомпетентною, нездатною, тобто принизити його. Відтак, я можу зрозуміти, наприклад, одного з кандидатів, якщо він не з’явиться на такий прямий ефір, який може заздалегідь бути провокативним. З іншого боку, деякі кандидати, які відмовляються, бояться виглядати «сірими» на фоні свого супротивника. Це свідчить про їхню політичну неспроможність.

Звісно, передвиборні теледебати запитані, але вони фактично не відбудуться, тому що теледебати без лідерів кампанії втрачають свій сенс.

Звертаючись до досвіду Заходу, я вважаю, що там не може бути провокацій, тому що головним завданням журналістів є представити кандидатів, і тим самим підтвердити свою фахову компетентність. Що ж до другого туру, якщо такий відбудеться, то дебатів там уже не уникнути. І є можливість гарантувати, що відбудеться саме та подія, яка була заявлена.

Володимир ПАНЧЕНКО, професор, народний депутат України 1990 — 1994 рр.:

— На це питання було б легко відповідати, якби йшлося про якусь нормальну передвиборну ситуацію, коли все базується на демократичних нормах, визначених законом. В Україні ж усе доведено до якогось середньовічного стану.

Звичайно, теледебати поміж основними претендентами були б дуже бажаними. Залишається «уповати» на те, що Віктор Ющенко та Віктор Янукович зустрінуться в «телетурнірі» після 31 жовтня. А взагалі, мені соромно за рівень політичної культури українського істеблішменту...

Наталя КОНДРАТЮК, завідуюча представництвом «Перший канал» (Росія) в Україні:

— Ці теледебати не дають можливості головним претендентам себе реалізувати. Про що, наприклад, говорити Віктору Януковичу або Віктору Ющенку з кимось з «другорядних» кандидатів? Цікаво було б поспостерігати за теледебатами між двома головними претендентами, але, судячи з усього, нас це видовище чекає лише у другому турі.

Я вважаю, що за такої кількості кандидатів проводити теледебати немає жодного сенсу. Шоу з цього явно не вийде. Цікаво було б, якби теледебати будувалися не за принципом жеребкування, а за принципом антагонізму або, навпаки, симбіозу учасників.

Марк ГРЕСЬ, тележурналіст:

— Глядачі мають право побачити, як кожен із кандидатів говорить і обстоює свої погляди. Але, з іншого боку, дебати можуть звести політичні проблеми до цілковитої клоунади.

Я вважаю, що американські дебати, наприклад, ніколи до пуття не відкривали глядачу достоїнства кандидатів. У них причиною виграшу може стати якась одна влучна фраза. Причому вона може бути вигадана не самим Джоном Керрі або Джорджем Бушем-молодшим, а підготовлена їхніми політологами. Тобто в цьому випадку дебати перетворюються на таку собі дуель політологів: хто кого краще підготує. Хотілося б подивитися, як головні кандидати самі володіють тим самим мистецтвом переконання, але з іншого боку — це дещо натягнуто й нечесно. Усі ми знаємо, що ніхто не каже правду. Коли все це ще й вдягається в неоднозначні вислови, то краще судити про кандидатів безпосередньо за їхніми справами.

До речі, в Америці був період, коли дебати не проводили з тієї ж причини, що й зараз в Україні — кандидати відмовлялися. І Ліндон Джонсон, і Річард Ніксон, і багато інших. Не думаю, що електорат щось втратив від цього.

Зараз дебати мають мало сенсу в Україні. Хоча якщо в них погодилися брати участь такі досить рейтингові та яскраві політичні персонажі, як Петро Симоненко, Олександр Мороз, Наталя Вітренко, це може бути цікавим. Зрештою, ці політичні сили могли б підготувати електорат до сприйняття певного спектра проблем.