Тетяна ЦИМБАЛ: «Треба бути самим собою, але в найкращому своєму прояві»
Тетяна Цимбал, з її бездоганною елегантністю та умінням викликати симпатію до себе у співрозмовників, для декількох поколінь глядачів була ніби обличчям Національного телебачення. Тому для багатьох стала несподіванкою її поява на «Новому каналі», причому в незвичній ролі — не ведучої культурологічних програм, не диктора новин, а експерта з проблем Києва і з товарів у наших магазинах. Проте і в цьому образі вона була на висоті.
— Тетяно Василівно, що привело вас на «Новий канал»?
— Цей канал із зовсім новою, сучасною стилістикою, і те, чим я тут займаюся, навіть суперечить тому образу, який у мене склався на Національному телебаченні. Але моя участь у програмах «Нового каналу» не означає, що я зовсім пішла з УТ-1. Я залишилася там працювати в об'єднанні кінопрограм, у мене є рубрика «Наше кіно», яку ми робимо з Тамарою Медаковою та Оленою Золотарьовою. Просто Олександр Ткаченко, коли очолив «Новий канал», звернувся до мене з пропозицією робити рубрики «Вітрина» і «Важливий гість». Що мене тут привабило? Я побачила реалізованим те, що ми з друзями-теледикторами колись, на початку 90-х років, намагалися зробити на Національному каналі. Тоді вже стало зрозуміло, що стара професія диктора відмирає, треба вміти й по- новому побудувати підводки до сюжетів, і зреагувати на запитання глядача, й укластися в чітко відведений час. Якоюсь мірою це роблять на «Новому каналі».
Може, ви пам'ятаєте мою улюблену колись програму «Новини кіноекрану», там було багато живого спілкування з людьми, різних за формою інтерв'ю. Завдання, запропоноване мені Олександром Ткаченком, дозволяє неначе повернутися знов, але вже по-іншому, в прямий ефір. Труднощі, щоправда, в тому, що зараз у мене маленький хронометраж передачі, лише десять хвилин, і в цей час треба укласти максимум інформації, і вибачте, не бути хамкою, коли доводиться перебивати людину, яку представляєш телеглядачам.
— Прямий ефір з дзвінками в студію — це, безумовно, складна форма передачі. Хто знає, про що можуть запитати наші непередбачувані глядачі? У вас не буває такого, що ці запитання бентежать, відповідь знаходиться не відразу?
— З непередбачливістю можна боротися. Адже глядач теж розуміє, хто і навіщо телефонує. І, звичайно, важливими є досвід і делікатність ведучого.
У мене, правду кажучи, були сумніви, коли йшла сюди. Чи маю я моральне право займатися такими темами, як популяризація нових товарів, чи немає в цьому якоїсь моральної зради тому, що я робила досі? І я зрозуміла, що це взагалі-то нормальна річ. Чому? Я киянка, у мене ті ж проблеми, що й у інших киян. З ними в мене завжди є про що поговорити.
— Ви не боїтеся, що виходить досить прикладна програма?..
— «І вона приземлює піднесену Тетяну Цимбал, яка говорила про тонкощі, наприклад, сприйняття Тараторкіним Достоєвського... » Так?
— Це те, що ви мали на увазі, кажучи про власну зраду?
— Воно все моє, це телебачення, у мене в ньому немає протиріч. Адже я жива людина, і вище визнання, яке може отримати у глядача людина, котра говорить iз екрана, — коли її сприймають не як атрибут якоїсь теми, а як реальну людину, яку вони вже полюбили.
Треба бути самим собою, але в найкращому своєму прояві, як сказав хтось iз видатних. Треба так працювати, щоб усі твої дії були природними.
— А як глядачі України поставилися до того, що їхня улюблена ведуча, яка розмовляла зразковою українською мовою, раптом заговорила російською?
— Так, мені вже телефонували й запитували, як це так. Але одна річ — говорити на всю Україну по загальнонаціональному каналу, і зовсім інша — працювати на місто, де більш ніж половина населення спілкується російською мовою. А я, уявіть собі, вважаю тактовним говорити мовою своїх співрозмовників, а не нав'язувати їм свої переваги.
— «Новий канал», взагалі-то, молодіжний. Нинішній стиль ведучих на ньому дуже відрізняється від того, чим свого часу займалися ви самі?
— Знаєте, дивна річ. Зараз я не прив'язана до мікрофона — він підвішений у мене на костюмі. У мене у вусі є зв'язок з апаратною — режисер може якоюсь мірою мною керувати. Якщо глядачі телефонують у студію, я чую їхні голоси, можу спілкуватися з ними в прямому ефірі. Залишилося тільки бачити обличчя співрозмовників, але, гадаю, через декілька років і ця проблема вирішиться. Колосально скоротилася відстань між ведучим у студії і глядачем. І я згадую, як мама не так уже й давно розповідала мені, що таке телебачення. Це, казала вона, те саме, що й радіо, тільки на маленькому екранчику можна бачити, хто там для тебе говорить. Вдумайтеся — такий стрибок у техніці, і все на очах одного покоління! Тому я знаю, що треба розвивати й нові телевізійні технології, й сучасні стилі ведення передач. Слабке, як завжди, відсіється, залишиться те, що дає найбільшу віддачу. Ось ці можливості «Нового каналу» підказують і стиль мовлення. Тут ведучі не ставлять рампу між собою та глядачем. Те, що робить «Новий канал», — це розвідка майбутнього телебачення.
