«Трушівське перо»

«Трушівське перо» — таку назву має уже п’ятий конкурс творчої молоді, присвячений відомому в історії світового й українського мистецтва кінця XIX і поч. XX ст. художнику Іванові Трушу (1869—1941 рр.), майстру з яскравим національним обличчям, що творив у дусі тогочасних модерних західноєвропейських течій. Сучасник Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Соломії Крушельницької, Василя Стефаника, Іван Труш за своєю ерудицією, освітою і творчою та громадською активністю не поступався цим корифеям української культурної думки XX сторіччя. З багатьма з них приятелював (наприклад, із Іваном Франком, Василем Стефаником), а Леся Українка була двоюрідною сестрою дружини художника, Аріадни з Драгоманових.

Художник залишив величезну спадщину (6 тисяч полотен). У цих творах він зумів поєднати модерністські напрями двох століть — кінця XIX і поч. XX. Сучасники називали Івана Труша «поетом сонця» за його світлу колористику та зображення сонця у різний час на фоні різноманітного пейзажного оформлення. Пізніше художник захопився зображенням місячного сяйва. Обидва ці світила мали для митця особливе філософське, екзистенційне наповнення. Чільне місце у спадщині художника займає портретний жанр. Тонким психологізмом відзначилася портретна галерея визначних діячів української науки і культури, яку Труш створив на замовлення тодішнього голови Наукового товариства імені Шевченка у Львові (НТШ) Михайла Грушевського. Лише портретів Івана Франка пензля Труша відомо десять, а всього художник залишив нащадкам понад 350 портретів, серед яких вагоме місце займають найвидатніші діячі української культури тієї доби, які сукупно творили інтелектуальний і духовний портрет України у світі. Особливою теплотою, психологізмом, глибинними нюансами творчої і мужньої натури вирізняється єдиний прижиттєвий портрет геніальної Лесі Українки.

Станіслав Гординський писав про місце і роль Труша в розвиткові українського мистецтва: «Значення Труша в тому, що він перший вніс у галицьке малярство імпресіонізм, а з ним новий, свіжий погляд на малярство».

Життєве кредо Труша — «Не відриваючись від коренів національних традицій, піднести тогочасну українську літературу, науку й мистецьку творчість до європейського рівня» — було реалізоване художником у багатьох суспільно-просвітницьких проектах. Зокрема, він був ініціатором і співорганізатором Товариства розвою української штуки, Товариства прихильників української літератури, науки, мистецтва, редактором і видавцем першого мистецтвознавчого журналу на теренах тодішньої України «Артистичний вістник». Труш уміло поєднав у своїй творчості талант художника з літературним хистом публіциста, мистецького критика, аналітика й філософа. Його широка ерудиція й аналітичний підхід до наукової, культурної та мистецької проблематики тогочасного українського життя знайшли відображення в цілій низці засадничих фундаментальних праць і програмних статей, зокрема «Фотографія і штука малярська», «Чи можлива у нас штука?» (мистецтво. — Авт.), «Проєкт українського театру у Львові і публіка», «Потреба українського музея», «Наш журнал і суспільність».

Навіть така коротка характеристика творчості Івана Труша дає розуміння важливості ініціативи Художньо-меморіального музею Івана Труша після малярських конкурсів перейти до літературних молодіжних конкурсів. Ініціатори ідеї — завідувач музею Роксоляна Козак і науковий співробітник музею Людмила Співак — поставили конкретну й амбітну мету — популяризувати знаного художника Івана Труша як талановитого літературознавця і публіциста через залучення широкого кола творчої молоді різного віку до написання літературних творів у будь-якому жанрі на тему творчості майстра. Конкурс відбувся у співпраці музею з Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) та редакціями провідних львівських газет. Проходив він у двох номінаціях — «Літературний твір» (тема — «Слідами мандрів Івана Труша») і «Публіцистична стаття» (тема — «Іван Труш у контексті української та європейської культури»). Цікава географія конкурсу — понад сто учасників віком від 11 до 30 років із Сумщини, Вінниччини, Львівщини, Івано-Франківщини, Київщини, Дніпропетровщини, Донеччини, Запріжжя, Кіровоградщини, Волині. Журі конкурсу у складі співробітників МІОКу Ігоря Калинця (голова журі, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заст. директора МІОК), Наталії Гумницької, Галини Шміло, Ольги Пташник, Богдана Сиванича визначило переможців у вікових категоріях, а також володаря гран-прі, яким став Максим Кокадей, студент IV курсу Інституту філології Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка за роботу «Настурції на замовлення» (дилогічний колаж, дійові особи — Іван Труш і Василь Стефаник). Детальнішу інформацію про результати конкурсу можна отримати на сайті МІОКу (www. miok.lviv.ua) або на сторінці Facebook музею. Переможці й активні учасники отримали дипломи і книги, які вже декілька років поспіль надає видавництво «Каменяр».

Журі конкурсу «Трушівське перо» вручило володареві гран-прі Максиму Кокадею і переможцям у різних вікових категоріях Олі Попко, Іванні Фітас, Яні Онишкевич та Марті Квятковській сертифікат на безкоштовну місячну передплату газети «День» і п’ятничний номер «Дня». До речі, ініціатива працівників Музею-садиби Івана Труша для залучення молоді різного віку до творчості через особистість Визначного Майстра і Громадянина, до популяризації його мистецтва серед своїх ровесників по усій Україні і є прикладом реального функціонування ідей газети «День», сконцентрованих, зокрема, у проектах «Україна Inсognita» й «Самоосвіта online». У такий конкретний спосіб музей стає тим коштовним кристалом, навколо якого гуртується інтелектуальне середовище, що поступово зростає і у свою чергу стає потенційним центром самопізнання, самозростання та гуртування, розумних і відповідальних господарів своєї землі. Таких освічених, небайдужих і відданих, як Іван Труш, який, турбуючись про майбутнє України, писав: «Нам треба стояти... ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації».